Голова захрипіла. Кров бризнула з обезголовленого тіла, і голова Якова побачила, як
струмені крові потрійним фонтаном порснули Ірені в рот. Кров його текла сильніше, і
коли Ірена допила його кров, голова Якова побачила, як пітьма відсунулась і кров його
допивали Яна і Йоланта.
З темряви вийшла четверта — жриця в масці, вона розпорола тулуб Якова кривим ножем
і вирвала з його спини хребет.
Жриця взяла голову Якова і зрізала з неї скальп. Голова Якова відчула, як на її черепі
вирізають ножем прості знаки санскриту:
ТУТ БУЛА КАЛІ.
Калі просвердлила ножем в його голові дірочку, і туди линуло знання всіх знаків, які
існували, могли чи будуть існувати.
Калі з'єднала хребет з головою.
Яків, зачарований світлом пізнання, трепетав і намагався пролізти в дірочку, його хребет
затремтів, як хвіст у сперматозоїда, і Яків відчув, що може діяти. З радості він засмикався, вигинаючи хребет ще більше, і відчув, як по хребту прокочуються приємні хвилі.
Потужний імпульс спрямував його вглиб цього океану світла, а далі він поплив сам —
направив всі сили до того, аби зближатися із великим, круглим, сильним, яке було всім
навколо.
Яків плив і бачив навколо себе мільярди своїх відображень. Вони всі вихляли хвостиками.
Маленькі живчики з голівкою і джгутиком.
Яків бачив, що він — перший і єдиний.
Він солодко врізався в пружну матерію і відчув, як по плечі вгрузає в безпам'ятне, безіменне, безмежне, безначальне, безконечне лоно. «Я-й-Це! Я-й-Це!» — кричав він у
екстазі, і щоб вмістити весь екстаз, який тільки можливий, він став безконечно ділитися, ділитися, ділитися, і коли його стало багато, безконечно багато, він спитав себе хором:
«Хто ми?» І ми відповіли, що ми — безконечна кількість частин цілого, блаженство,
знання блаженства і любов від знання. І ми зрозуміли, що ми — повнота мудрості і що
мудрість ця вічна, одна і в кожному.
Він пропхався далі, коли зрозумів, що застряг.
Ні туди. Ні сюди.
І відчув сміх Калі. Він зрозумів, який жахливий обман відбувся.
Вона проковтнула його своїм черевом. Вона душила його між своїх ніг. Він утече. Він
виживе.
Він буде жити і носити в собі єдине. Вперед, Кецалькоатле! Вперед!
Футбольне поле. Він майяський жрець, який кричить у складені долоні:
— Вперед, Кецалькоатле, вперед! І летять голови з пліч команді суперників.
І сміється Калі.
Великий інквізитор. Він підіймає на гаки тих, всі кричали: «Бий, Кецалькоатле, бий!»
І Калі заходиться реготом.
Він убиває зло з пістолета, гвинтівки, ножа, з літака, з підводного човна, він скидає ядерні
бомби, він трусить планету і давить галактики чорними дірами.
Але Калі чорніша за чорні діри.
Він дивиться на те, що не може знищити, і бачить, що йому немає ні початку, ні краю. Він
лягає спочити на краю цієї безкрайності, яка, де б не ліг, скрізь опинялася серединою, і
все потроху вмиротворюється.
Сходить місяць і освічує все рівним, прохолодним світлом.
