Він не ворушиться, і жодної хвилі не прокочується від його руху поверхнею безкрайнього
озера місячного світла.
Усі речі повертаються до початку.
І він зрозумів, що без неї він труп нерухомий, а з нею — блаженство чоловічого роду.
Місячні води засяяли яскравіше, і Яків зрозумів, що він — сонце.
ХІІ
Музика для космічних далекобійників
Adagio
(повільно, спокійно)
1.
Після всієї сцени з Яковом Матвій, щоб охолонути від емоцій, поставив собі на ніч музику.
Цілу ніч йому снились дуже дивні сни.
2.
Йому снилось, дуже детально, як уночі він прокидається від сильних закрутів у боці. Його
нудить, рве, він поносить — і все це дуже і дуже реалістично, настільки реалістично, що
під ранок він від цих реалістичних, далі
нікуди, переживань усвідомлює, що йому терміново необхідно в лікарню. Богус відвозить
його в районну лікарню, де Матвій ще довго захлинається у спазмах, поки під
крапельницею йому не знімають судоми і не відправляють на рентген.
Коли Матвій почув слова лікаря про рентген, він весь закляк, і коли лікар сказав йому, що
у нього в печінковій артерії застрягла ракова клітина-метастаза, Матвій обмочився. А
зрозумівши, що обмочився, зрозумів і слова лікаря.
«Це сон», — подумав він, але не прокинувся.
«Це мені, мабуть, сниться. Це не може бути правдою».
Але туман від почутого затьмарив свідомість, і Матвій заснув глибше.
3.
Далі Матвієві снилось, як він поїхав у Київ і зустрівся з донецькими. їхня зустріч пройшла
під покровительством Сунь-Цзи, і всі три дні переговорів були успішними. Матвій назвав
свою перемогу Стратагемою 37 — «Віддати ворогові солом'яного імператора», і у
закритому китайському ресторані вони святкували підписання контракту кокаїном і
китайськими наїдками.
Уночі, опинившись у велетенській порожній квартирі в центрі Києва, Матвій побачив
місяць над засніженим Подолом і відчув бажання подзвонити Йоланті. Його мучив
страшний кокаїновий бодун. Матвій запам'ятав ці дивні діалоги і потім, прокинувшись, цілий день прокручував їх у голові, не знаючи, прийняти їх чи відкинути.
4.
— Алло, Йоланто?
— Слухаю вас? — почув він її голос.
— Це Матвій дзвонить.
— Дуже приємно.
— Послухай, Йоланто... ти можеш говорити?
— Авжеж.
— У мене тут така ситуація... Ти можеш поговорити зі мною трохи довше?
— Це залежатиме тільки від вас, пане інтелектуал.
— Послухай... Мені потрібно поговорити.
— Як ваше здоров'я після лікарні?
— Послухай... Зі мною сьогодні відбулася одна подія, я про неї хочу розповісти. Мені
