wmg-logo

Незнайко на Місяці
Микола Носов

ЧАСТИНА ПЕРША
ЯК НЕЗНАЙКО ПЕРЕМІГ ПРОФЕСОРА ЗІРОЧКУ

З того часу як Незнайко побував у Сонячному місті, минуло два з половиною роки.
Для нас із вами це не так уже й багато, але для маленьких коротульок два з
половиною роки — строк дуже великий. Наслухавшись розповідей Незнайка, Кнопочки
та Бруднулі Пістрявенького, багато коротульок теж здійснили подорож у Сонячне
місто, а коли повернулися — надумали й у себе дещо удосконалити. Квіткове місто
змінилося відтоді так, що тепер його й не впізнаєш. У ньому з'явилося багато
нових, великих і дуже гарних будинків. За проектом архітектора Вертиплященка на
вулиці Дзвіночків споруджено навіть два будинки, що оберталися. Один
п'ятиповерховий, баштового типу, із спіральним спуском і плавальним басейном
довкола (спустившись по спіральному спуску, можна було пірнати прямо в воду),
другий шестиповерховий, з балконами-гойдалками, парашутною вишкою і чортовим
колесом на даху. На вулицях дуже багато автомобілів, спіралеходів, трубольотів,
авіагідромотоколясок, гусеничних всюдиходів та інших різних машин.

І це ще не все, звичайно. Жителі Сонячного міста дізнались, що коротульки з
Квіткового міста захопилися будівництвом, і прийшли їм на допомогу: помогли їм
спорудити кілька так званих промислових підприємств. За проектом інженера Клепки
була побудована велика фабрика одягу, яка випускала дуже багато
найрізноманітнішого вбрання, починаючи з гумових ліфчиків і кінчаючи зимовими
шубами з синтетичного волокна. Тепер уже нікому не доводилося корпіти з голкою,
щоб пошити звичайнісінькі штани або піджак. На фабриці все робили за коротульок
машини. Готову продукцію, як і в Сонячному місті, розвозили по магазинах, і там
уже кожен брав те, що йому було потрібно. Всі турботи працівників фабрики
зводились до того, щоб вигадувати нові фасони одягу й стежити, аби не
вироблялося нічого такого, що не подобається публіці.

Усі були дуже задоволені. Єдиним, хто постраждав на цьому, був Пончик. Коли
Пончик побачив, що тепер можна брати в магазині все, що може знадобитися, він не
міг зрозуміти, навіщо йому оті костюми, що накопичилися в нього вдома. Всі
костюми до того ж вийшли з моди, і їх все одно не можна було носити. Вибравши
найтемнішу нічку, Пончик зв'язав їх у величезний клумак, виніс тишком з дому й
утопив в Огірковій річці, а замість них наносив собі з магазинів нових костюмів.
Скінчилося тим, що його кімната перетворилася на якийсь склад готового одягу.
Костюми лежали у нього і в шафі, й на шафі, й на столі, й під столом, і на
книжкових полицях, висіли на стінах, на бильцях стільців і навіть під стелею, на
вірьовочках.

Від великої кількості шерстяних виробів у будинку розвелася міль, і щоб вона не
поточила костюмів, Пончикові доводилося щоденно труїти її нафталіном, від якого
в кімнаті стояв такий різкий запах, що незвиклого коротульку валило з ніг.
Пончик і сам пропахнув наскрізь цим запаморочливим запахом, але так звик до
нього, що навіть перестав помічати його. Для інших, одначе, цей запах був дуже
помітний. Як тільки Пончик приходив до когось у гості, в господарів одразу ж
паморочилася голова. Пончика вмить проганяли і якомога швидше відчиняли навстіж
усі вікна й двері, щоб провітрити приміщення, інакше можна було знепритомніти
або збожеволіти. З цієї ж причини Пончик не мав навіть змоги погратися з
коротульками у дворі. Як тільки він виходив у двір, усі навколо починали
плюватись і, затиснувши руками носи, кидалися тікати від нього в різні боки не
оглядаючись. Ніхто не хотів з ним знатися. Нічого й казати, що Пончика це
страшенно ображало, й довелося всі зайві костюми віднести на горище.

Проте головне було не це. Головне було те, що Знайко теж побував у Сонячному
місті. Там він познайомився з ученими малюками Фуксією і Рибкою, які в той час
готували свій другий політ на Місяць. Знайко теж пристав до них — разом будували
космічну ракету, і, коли ракета була готова, він здійснив з Фуксією та Рибкою
міжпланетну подорож. Прилетівши на Місяць, наші хоробрі мандрівники обстежили
один невеличкий місячний кратер у районі місячного Моря Ясності, побували в
печері, що знаходиться в центрі цього кратера, й провели спостереження над
зміною сили тяжіння. На Місяці, як відомо, сила тяжіння значно менша, ніж на
Землі, й тому спостереження над зміною сили тяжіння мають велике наукове
значення. Пробувши на Місяці близько чотирьох годин, Знайко і його супутниці
змушені були швиденько вирушити у зворотну путь, бо запаси повітря в них уже
кінчались. Усі знають, що на Місяці повітря нема і, щоб не задихнутися, завжди
треба брати з собою запас повітря. Згущеного, звісно.

Повернувшись у Квіткове місто, Знайко багато розповідав про свою мандрівку. Його
розповіді дуже зацікавили всіх, і особливо астронома Скелка, який не раз
спостерігав Місяць у телескоп. У свій телескоп Скелко зміг розгледіти, що
поверхня Місяця не рівна, а гориста, причому багато гір на Місяці не такі, як у
нас на Землі, а чомусь круглі, точніше сказати — кільцеподібні. Ці кільцеві гори
вчені називають місячними кратерами, або цирками. Щоб зрозуміти, який вигляд має
такий місячний цирк, або кратер, уявіть собі величезне кругле поле, в
поперечнику кілометрів двадцять, тридцять, п'ятдесять чи навіть сто, й уявіть,
що це величезне кругле поле оточене земляним валом або горою заввишки всього два
або три кілометри, — оце й буде місячний цирк, або кратер. Таких кратерів на
Місяці тисячі. Є маленькі — кілометри два, а є й гігантські — до ста сорока
кілометрів у діаметрі.

Багатьох учених цікавить, як утворилися місячні кратери, як вони виникли. В
Сонячному місті всі астрономи навіть посварилися, намагаючись розв'язати це
складне питання, і розділилися на дві половини. Одна половина твердить, що
місячні кратери походять від вулканів, друга половина вважає, що місячні кратери
— це сліди від падіння великих метеоритів. Першу половину астрономів називають
через це послідовниками вулканічної теорії, або просто вулканістами, а другу —
послідовниками метеоритної теорії, або метеоритниками.

Знайко, однак, не погоджувався ні з вулканічною, ні з метеоритною теорією. Ще до
мандрівки на Місяць він створив свою власну теорію походження місячних кратерів.
Якось він разом із Скелком спостерігав Місяць у телескоп, і йому впало в очі, що
місячна поверхня дуже схожа на поверхню добре пропеченого млинця з ніздрюватими
дірками. Після цього Знайко часто ходив на кухню і дивився, як печуть млинці.
Він помітив, що поки млинець рідкий, його поверхня зовсім гладенька, але в міру
того, як він підігрівається на сковороді, на його поверхні починають з'являтися
пухирці нагрітої пари. Виступивши на поверхню млинця, пухирці лопаються, і від
того на млинці утворюються неглибокі дірки, що так і лишаються, коли тісто як
слід пропечеться і втратить в'язкість.

Знайко навіть написав книжку, де висловлював думку, що поверхня Місяця не завжди
була твердою і холодною, як тепер. Колись давно Місяць являв собою
вогненно-рідку, тобто розжарену до розплавленого стану, кулю. Проте поступово
поверхня Місяця охолоджувалась і ставала вже не рідкою, а в'язкою, неначе тісто.
Всередині вона була все-таки дуже гарячою, тому розжарені гази виривалися на
поверхню у вигляді велетенських пухирів. Вийшовши на поверхню Місяця, пухирі ці,
звичайно, лопались. Але поки поверхня Місяця була ще досить рідкою, сліди від
цих пухирів затягувались і зникали, не залишаючи сліду, як не лишають сліду
пухирці на воді під час дощу. Але коли поверхня Місяця охолола так, що стала
густою, як тісто або як розплавлене скло, сліди від пухирців, що лопнули, вже не
пропадали, а лишалися у вигляді здиблених над поверхнею кілець. Охолоджуючись
усе більше, ці кільця ставали зовсім твердими. Спочатку вони були рівні, ніби
застиглі кола на воді, а далі поступово руйнувались і зрештою стали схожими на
ті місячні кільцеві гори, що їх кожен може спостерігати в телескоп.

Усі астрономи — і вулканісти й метеоритики — сміялися над цією Знайковою
теорією.

Вулканісти казали:

— Навіщо ця млинцева теорія, коли й так ясно, що місячні кратери — то просто
вулкани?

Знайко відповідав, що вулкан — це дуже велика гора, на вершині якої є порівняно
невеликий кратер, тобто отвір. Якби хоч один місячний кратер був кратером
вулкана, то сам вулкан був би завбільшки мало не як цілий Місяць, а такого ніхто
не спостерігав.

Метеоритники казали:

— Звичайно, місячні кратери — не вулкани, але вони і не млинці. Всім відомо, що
це сліди від ударів метеоритів.

На те Знайко відповідав, що метеорити могли падати на Місяць не тільки
прямовисно, але й похило, і в такому разі залишали б сліди не круглі, а
видовжені або овальні. А тим часом на

wmg-logo
Добавить отзыв
ВСЕ ОТЗЫВЫ О КНИГЕ В ИЗБРАННОЕ

2

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.

Отметить Добавить цитату