дива, Знайко перестав вивчати властивості каменя і, як кажуть,
махнув на нього рукою. Місячний камінь лежав у його кімнаті па підвіконні, наче
якась нікому не потрібна річ, і помаленьку вкривався пилюкою.
_Розділ_третій_
ДОГОРИ ДНОМ
А згодом відбулися події, які змусили Знайка й зовсім забути на якийсь час про
місячний камінь. Те, що сталося, було таким дивовижним і незвичайним, що його
важко й описати. Знайкові, просто кажучи, було не до того, щоб думати про якийсь
там камінь, із якого він не мав ніякої користі.
День, коли це все трапилось, почався, як завжди, коли не зважати, що Знайко,
прокинувшись, устав не зразу, а, всупереч своїм правилам, дозволив собі трошечки
повалятись у постелі. Спочатку йому просто було ліньки вставати, а потім стало
здаватися, ніби в нього чи то болить, чи то паморочиться голова. Якийсь час він
не розумів, чи у нього болить голова від того, що він лежить у постелі, чи,
може, він лежить у постелі тому, що у нього болить голова. Проте у Знайка був
свій власний спосіб боротися з головним болем, а саме — не звертати на біль
ніякої уваги й робити все так, наче ніякого болю не було. Надумавши вдатись до
цього способу, Знайко бадьоро схопився з постелі й почав робити ранкову зарядку.
Зробивши ряд гімнастичних вправ і вмившись холодною водою, Знайко відчув, що ні
болю, ні запаморочення у нього вже не було.
Настрій у нього поліпшився, до сніданку ще лишалось досить часу, і Знайко
вирішив прибрати в кімнаті: підмів підлогу, протер вологою ганчіркою стінні
шафи, в яких у нього зберігалися різні хімічні речовини в баночках і колекції
комах, а головне — розклав по поличках книжки, що їх чимало зібралось у нього на
столі, на тумбочці біля ліжка й навіть на підвіконні. Це давно треба було б
зробити, та Знайкові все якось часу бракувало.
Прибираючи з підвіконня книжки, Знайко вирішив заразом прибрати й місячний
камінь, що валявся там. Відчинивши шафу, в якій у нього зберігалась колекція
мінералів, Знайко поклав місячний камінь на нижню поличку, бо на верхніх
поличках не було жодної вільної місцинки. Для цього Знайкові довелося нагнутись,
а нагнувшись, він знову відчув легке запаморочення.
— Ну от! — сказав сам собі Знайко. — Знову голова обертом іде! Може, я й справді
хворий? Треба буде сказати Пілюльці, щоб якихось порошків дав.
До запаморочення у Знайка приєдналося ще якесь дивне відчуття зависання головою
донизу, тобто йому на якусь мить здалося, ніби він перевернувся догори ногами.
Озирнувшись на всі боки й упевнившись, що він стоїть, Знайко зачинив двері шафи
й уже хотів випростатись, але саме в цей час його знизу мовби штовхнуло щось і
підкинуло під стелю. Вдарившись об стелю головою, Знайко впав на підлогу й,
відчуваючи, що його ніби підхопило вітром і кудись несе, вхопився рукою за стіл.
А проте це не допомогло йому втриматись на місці. В наступну мить він уже знову
був у повітрі, й притому разом із стільцем у руках. Одлетівши в куток кімнати,
Знайко вдарився спиною об стіну, відскочив од неї, неначе м'ячик, і полетів до
протилежної стіни. Зачепивши по дорозі стільцем за люстру й розбивши лампу,
Знайко вдарився головою об книжкову полицю, від чого книжки розлетілися в різні
боки. Побачивши, що від стільця ніякої користі нема, Знайко шпурнув його від
себе. Стілець полетів униз і, вдарившись об підлогу, підскочив угору, ніби
гумовий, сам же Знайко підлетів до стелі й, відскочивши від неї, полетів униз.
По дорозі він зіткнувся з стільцем, що летів назустріч, і стілець ударив його
бильцем прямо в перенісся. Удар був такий сильний, що Знайко ошалів від болю і
на якийсь час перестав метлятися в повітрі.
Поволі оговтавшись, Знайко впевнився, що висить у якійсь чудернацькій позі
посеред кімнати, між підлогою і стелею. Недалечко від нього завис догори ніжками
стілець, люстра висіла в якомусь неприродному стані: не прямовисно, як буває
завжди, а навкіс, наче якась незбагненна сила притягала її до стіни; довкола по
всій кімнаті плавали книжки. Знайкові було дивно, що й стілець, і книжки не
падають на підлогу, а начебто висять у повітрі. Все це було схоже на стан
невагомості, який Знайко спостерігав у кабіні космічного корабля під час
подорожі на Місяць.
— Дивно! — пробурчав Знайко. — Дуже дивно!
Стараючись не робити різких рухів, він спробував підняти руку. Його здивувало,
що для цього йому не треба було ніяких зусиль. Рука неначе сама піднялася. Вона
була легка, мов пушинка. Знайко підняв другу руку. Й ця рука, здавалося, нічого
не важила, її навіть мовби підштовхувало щось знизу. Тепер, коли хвилювання його
трохи вляглося, Знайко відчував у всьому тілі якусь незвичайну легкість. Йому
здавалося, що досить тільки махнути руками, й він почне пурхати по кімнаті, наче
метелик чи якась інша крилата комаха.
«Що ж це зі мною сталося? — збентежено думав Знайко. — Одне з двох: або я
перебуваю у стані невагомості, або я сплю і все це мені сниться».
Він почав з усіх сил витріщати очі, намагаючись прокинутись, але, впевнившись,
що й так не спить, зовсім засумував і закричав жалібним голосом:
— Братики, рятуйте!
Але на допомогу ніхто не йшов, і Знайко вирішив скоріше вибратися з кімнати й
подивитись, що роблять інші друзі коротульки.
Він почав обережно рухати руками й ногами, ніби плив, повільно переміщався в
повітрі й поступово доплив до дверей. Там Знайко вчепився руками за одвірок і
заходився з усієї сили штовхати двері ногами. Здавалося б, відчинити двері —
діло нехитре, проте в стані невагомості це не так просто, як здається. Знайкові
довелося докласти чимало зусиль, перш ніж двері відчинилися.
Вибравшись нарешті з кімнати й опинившись на сходах (точніше — під сходами),
Знайко став думати, як би йому спуститися вниз. Кожен може легко догадатися, що
спускатися звичайним способом, тобто по сходинках, Знайко тепер не міг, бо сила
тяжіння вже не тягла його вниз, і хоч скільки б він перебирав ногами, це ні до
чого не привело б.
Нарешті Знайко все-таки придумав хороший спосіб. Дотягнувшись до поручнів, він
став спускатися, чіпляючись за поручні руками. Мабуть, збоку це мало дуже
кумедний вигляд, тому що Знайкові ноги метлялися в повітрі, мов у комара, і в
міру того, як він спускався все нижче, ноги його задиралися все вище, й він усе
більше перевертався головою донизу.
Спустившись таким оригінальним способом зі сходів, Знайко опинився в коридорі
перед дверима до їдальні. За дверима чути було якісь приглушені крики. Знайко
прислухався і зрозумів, що коротульки, які були в їдальні, чимось стривожені.
Після кількох невдалих спроб Знайко відчинив двері й опинився в їдальні. Те, що
він побачив, здивувало його. Коротульки, які зібралися в їдальні, не сиділи, як
завжди, за столом, а плавали в різних позах у повітрі. Навколо них плавали
стільці, лавочки, миски, тарілки, ложки. Тут же плавала велика алюмінієва
каструля, повнісінька манної каші.
Побачивши Знайка, коротульки зчинили неймовірний галас.
— Знаєчку, ріднесенький, поможи! — залементував Розтеряйко. — Я не збагну, що зі
мною робиться!
— Слухай, Знайку, ми всі чомусь літаємо! — закричав лікар Пілюлька.
— А в мене ноги відібрало! Я ходити не можу! — верещав Сиропчик.
— І в мене ноги відібрало! У всіх ноги відібрало! І стіни хитаються! — кричав
Бурчун.
— Тихше, братики! — закричав у відповідь Знайко. — Я сам нічого не можу
збагнути. По- моєму, всі ми в стані невагомості. Ми втратили вагу. Я відчував
такий же стан, коли летів на Місяць у ракеті.
— Але ж ми нікуди не летимо, — сказав Тюбик.
— Це, мабуть, хтось навмисне придумав такі пустощі! — закричав Поспішайко.
— Хтось пожартував над нами! — підхопив Розтеряйко.
— Ну що за жарти такі! — заверещав Пончик. — Зараз же перестаньте! У мене голова
обертом іде! Чому стіни хитаються? Чому все перевернулось догори дном?
— Усе на місці, — відповів Пончикові Знайко. — Ти сам перевернувся головою
донизу, тому тобі й здається, що все навколо догори дном.
— Ну то хай мене зараз же перевернуть назад, а то я за себе не відповідаю! —
кричав
