Шпунтик.
— Коли зчеплення нема, треба зробити, щоб воно було, — відповів Гвинтик. — Якщо
ми приб'ємо свої черевики до підлоги, то зчеплення буде цілком достатнє.
— Дуже дотепна думка! — схвалив Шпунтик. Друзі одразу зняли черевики й прибили
їх до підлоги гвіздками.
— Бачиш, — сказав Гвинтик, всунувши ноги в черевики, — тепер ми твердо стоїмо на
ногах, і наше тіло нікуди не летить при найменшому поштовху. Руки в нас вільні,
й ми можемо робити все, що захочеться.
— Добре було б прибити поряд з черевиками стільці, щоб можна було працювати
сидячи, — запропонував Шпунтик.
— Блискуча думка! — зрадів Гвинтик.
Друзі швидко прибили до підлоги два стільці. Тепер, коли їхні ноги дістали
зчеплення з підлогою, забивати гвіздки стало легко.
— Поглянь, як чудово вийшло, — сказав Шпунтик, сідаючи на стілець. — Хіба я зміг
би сидіти на стільці, якби черевики не були прибиті? Я зміг би сидіти лише в
тому разі, коли б тримався за стілець руками, але тоді я не зміг би нічого
робити. Тепер же руки в мене вільні, і я можу робити все, що завгодно. Можу й
писати, й читати, сидячи за столом, а коли сидіти набридне, можу встати й
працювати стоячи.
Кажучи це, Шпунтик сідав на стілець і вставав з нього, демонструючи всі переваги
нового методу.
Гвинтик витягнув одну ногу з черевика й сказав:
— Для надійного зчеплення з підлогою досить однієї ноги. Витягнувши з черевика
другу ногу, я можу ступити крок уперед, крок назад або крок убік. Ступивши крок
убік, я вільно можу дотягтися до печі; ступивши крок назад, я можу знову
працювати за столом. Отож моя маневреність підвищується.
— Чудова думка! — вигукнув, схоплюючись із стільця, Шпунтик. — Дивись: якщо я
ступлю крок праворуч, то можу дістати рукою до шафи, а якщо ступлю крок ліворуч,
то дотягнуся до водопровідного крана. Отже, не втрачаючи стійкості, ми з тобою
можемо переміщатися майже по всій кухні. От що значить технічна кмітливість!
В цей час на кухню зайшов Знайко.
— Ну як тут у вас, сніданок скоро буде готовий?
— Сніданок ще не готовий, зате готовий карколомний винахід.
Гвинтик і Шпунтик почали навперебій розповідати Знайкові про свої вдосконалення.
— Добре, — сказав Знайко. — Ми використаємо ваш винахід, але сніданок усе-таки
треба готувати. Усі хочуть їсти.
— Зараз буде все готове, — сказали Гвинтик і Шпунтик.
Знайко пішов або, точніше сказати, відплив з кухні, а Гвинтик і Шпунтик
заходилися готувати сніданок. Це було не так легко, як вони спочатку думали.
По-перше, ні крупа, ні борошно, ні цукор, ні вермішель не хотіли висипатися з
пакетів, а коли висипалися, то не попадали туди, куди треба, а розліталися в
повітрі й плавали навкруги, набиваючись і в рот, і в ніс, і в очі, що завдавало
Гвинтикові й Шпунтикові багато клопотів. По-друге, і вода з водопроводу не
хотіла набиратися в каструлю. Витікаючи під напором з крана, вона вдарялась об
дно каструлі й розхлюпувалась. Потім вона збиралась у великі й малі кульки, які
плавали в повітрі й теж лізли Гвинтику й ІПпунтику в рот, і в ніс, і в очі, і
навіть за комір, що теж було не так уже й приємно.
На довершення всіх бід вогонь у печі не хотів горіти. Адже для того, щоб вогонь
горів, потрібен безперервний приплив свіжого кисню. Полум'я нагріває навколишнє
повітря. Нагріте повітря легше, ніж холодне, тому й піднімається вгору, а на
його місце до полум'я з різних боків надходить свіже повітря, багате на кисень.
Але в умовах невагомості як холодне, так і нагріте повітря зовсім нічого не
важить. Тому нагріте повітря не стає легшим від холодного й не піднімається
вгору. Як тільки весь кисень навколо полум'я витратиться на горіння, полум'я
погасне, й тоді вже нічого не вдієш!
Зметикувавши, в чому заковика, наші друзі вирішили готувати сніданок на
електричній плитці.
— А ще краще буде, якщо ми нічого не будемо готувати, а просто закип'ятимо чай,
— запропонував Шпунтик. — У чайник все-таки легше води набрати.
— Геніальна думка! — схвалив Гвинтик.
Орудуючи якомога обережніше, друзі наповнили водою чайник, поставили його на
електроплитку й міцно прив'язали вірьовкою до столу, щоб він нікуди не поплив.
Спочатку все було добре, та через кілька хвилин Гвинтик і Шпунтик побачили, як з
носика чайника почала пухирем вилізати вода, неначе її хто виштовхував
зсередини. Шпунтик швиденько заткнув чосик чайника пальцем, але вода одразу
почала вилізати пухирем з-під кришки. Цей пухир все збільшувався, нарешті
відірвався від кришки і, тіпаючись, наче він був зроблений з рідкого холодцю,
поплив у повітрі.
Гвинтик швиденько зняв кришку й зазирнув у чайник. Чайник був порожній.
— Оце так історія! — пробурмотів Шпунтик. Друзі знову наповнили чайник і
поставили на гарячу плиту. Через хвилину вода знову почала лізти з чайника.
Тут з'явився Знайко.
— Ну, скоро ви там? Коротульки їсти хочуть!
— Тут у нас чудо якесь! — розгублено сказав Шпунтик. — Пухир лізе з чайника.
— Пухир лізе — це ще не чудо, — відповів Знайко. Він підійшов до плити й пильно
подивився на пухир, що видувався з чайника. Потім сказав «гм» і пробував
заткнути носик пальцем. Побачивши, що пухир почав вилізати з-під кришки, Знайко
знову казав «гм» і спробував щільніше притиснути кришку до чайника. Упевнившись,
що це нічого не дає, Знайко втретє сказав «гм» і на мить задумався, після чого
мовив:
— Ніякого чуда тут нема, а є цілком поясниме наукове явище. Всі ви знаєте, що
вода нагрівається завдяки переміщуванню. Нижні шари води в чайнику, нагріваючись
на вогні або на електроплитці, стають легшими й піднімаються вгору, а на їхнє
місце опускається холодна вода з верхніх шарів. У чайнику утворюється, як би це
сказати, круговорот води. Але такий круговорот відбувається тоді, коли вода має
вагу. Якщо ваги не буде — от як зараз, — то нижні шари води, нагрівшись, не
стануть легшими й не піднімуться вгору, а залишаться внизу й нагріватимуться
доти, аж поки перетворяться на пару. Ця пара, розширюючись від нагрівання, почне
піднімати холодну воду, що міститься над нею, і вода пухирем вилізе з чайника. А
що з цього випливає?
— Ну що випливає? — розвів Шпунтик руками. — Напевно, з цього випливає, що пухир
одірветься від чайника й плаватиме в повітрі, поки розмажеться в кого-небудь на
спині.
— З цього випливає, — строго сказав Знайко, — що кип'ятити воду в умовах
невагомості треба в герметичній посудині, тобто в такій посудині, кришка якої
закривається щільно й не пропускає ні води, ні пари.
— У нас у майстерні є казан з герметичною кришкою. Я зараз принесу, — сказав
Гвинтик.
— Принось, та скоріше, будь ласка. Не можна порушувати режим харчування, —
сказав, виходячи, Знайко.
Гвинтик звільнився від прибитих до підлоги черевиків, відштовхнувся ногою від
столу і швидко, мов джміль, полетів з кухні. Щоб попасти в майстерню, йому треба
було вийти на подвір'я. Вилетівши з кухні, він заходився пробиратись по
коридору, відштовхуючись руками й ногами від стін і від усього іншого, що могло
трапитися по дорозі. Нарешті він добрався до вихідних дверей і спробував їх
відчинити. Двері, однак, були зачинені щільно, й спроби Гвинтика довго не давали
успіху: коли Гвинтик штовхав двері вперед, реактивна сила незмінно відкидала
його назад, і йому доводилось витрачати багато зусиль, щоб знову дістатися до
дверей.
Упевнившись, що так він нічого не доб'ється, Гвинтик вирішив застосувати інший
метод. Зігнувшись у три погибелі, він уперся руками в дверну ручку, а ногами в
підлогу на деякій відстані від
