Сєрґєй Козлов
Їжачок у тумані
Переклад Тетяни Савченко
Від перекладача
Ця казочка перекладена з російської на українську, щоб батьки, які турбуються про своїх маленьких синів і дочок, трохи більше давали їм українського слова, бо рятівник-телевізор з тим завданням не впорається.
Одразу кажу: то радше переспів, ніж переклад, бо в ньому часом трапляються діалектні слівця і звороти. Нехай пильні матусі і татусі гарненько пояснять малим усі незнайомі слова, їх буде не так багато — обіцяю. Подаруйте мені також і те, що в останній казочці я замінила одного персонажа іншим (йдеться про казку з другої книги про Їжачка - прим. В.С.).
Такі варіації — всього лиш моя примха, вони не мають жодного іншого пояснення крім як: мені так подобається. Вважайте, що я старанно викопала героїв цієї казки і пересадила до нашої діброви. Прижилися вони там, чи ні — оцінить читач.
ЇЖАЧОК У ТУМАНІ
* Осіння пісня трави *
Звуки й голоси
— На межі сну, Ведмедику, можна уявити все, що схочеш, і все, що уявив, буде як живе. І вже тоді...
— Ну!
— Вже тоді...
— Та кажи ж-бо!
— І вже тоді... почуєш звуки й голоси. — Їжачок дививсь на Ведмедика великими круглими очима, неначе цієї миті, оце просто зараз, збагнув щось найвагоміше.
— І кого ти чув? — пошепки спитав Ведмедик.
— Сьогодні?
— Еге.
— Щиглика, — сказав Їжачок.
— А вчора?
— Жабку.
— А що вона сказала?..
— Вона — співала. — І Їжачок заплющив очі.
— Ти її і тепер чуєш?
— Чую, — сказав Їжачок із закритими очима.
— Давай-но я теж заплющу очі. — Ведмедик заплющився і став коло Їжачка, щоб теж чути.
— Чуєш? — спитав Їжачок.
— Ні, — сказав Ведмедик.
— Ти так, куняй помаленьку.
— Треба влягтися, — сказав Ведмедик. І ліг.
— А я — біля тебе. — Їжачок сів поряд. Тільки уяви: вона сидить і співає.
— Уявив.
— А тепер... Чуєш? — І Їжачок, наче диригент, змахнув лапою. — Заспівала!
— Не чую, — сказав Ведмедик. — Сидить, вибалушила очі і мовчить.
— Поговори з нею, — сказав Їжачок. — Зацікав.
— Як?
— Скажи: "Ми з Їжачком із далекого лісу прийшли на Ваш концерт".
Ведмедик поворушив губами.
— Сказав.
— Ну?
— Мовчить.
— Чекай, — сказав Їжачок. — Давай ти сядеш, а я ляжу. Та-ак.— І він забубонів щось, вмощуючись поряд з Ведмедиком у траві.
А день розквітав, і висока струнка осінь блукала поміж соснами і кружляла у зсохлому листі.
Ведмедик давно розплющив очі і тепер бачив руді дерева, вітер, що бгав калюжу, а Їжачок усе мурмотів і шепотів, лежачи поряд у траві.
— Послухай, Їжачку, — сказав Ведмедик, — нащо нам та жабка, га? Ходімо назбираємо грибів, підсмажимо! А я для тебе яблучко сховав.
— Ні, — не відкриваючи очей, сказав Їжачок. — Вона співатиме.
— Ну й співатиме. Що з того?
— Тю на тебе! — сказав Їжачок. — Гриби! Яблучка!.. Якби ж ти тільки знав, як то — звуки й голоси!
Коли ти скрадаєш сонце, мене переймає смуток
Над горою туман і рожевувато-помаранчеві відблиски. Цілий день періщив дощ, потім перестав, визирнуло сонце, зайшло за гору, і ось тепер була така гора.
Було дуже гарно, так гарно, що Їжачок із Ведмедиком просто дивилися і нічого не казали одне одному.
А гора безперервно мінялася: помаранчеве перемістилось ліворуч, рожеве — праворуч, а блакитне стало сизувато-синім і лишилось угорі.
Їжачок з Ведмедиком давно засмакували ту забавку: заплющуватися, а як розплющиш очі — все по- іншому.
— Дивися, мерщій, — шепнув Їжачок. — Таке чудне!
Тепер помаранчеве розтеклося вузькою стьожкою по всій горі, а рожеве і блакитне зникло.
Туман був там, вище, а сама гора була немов оповита жовтогарячою стрічкою.
Вони знов заплющилися, а за мить, коли відкрили очі, знов усе змінилося.
Помаранчове спалахувало раз-по-раз то зліва, то справа, рожеве несподівано опинилося праворуч, рожевувато-блакитне зникло, і гора вся стала такою темною, урочистою, що від неї просто неможливо було очей відвести, Їжачок з Ведмедиком ізнов заплющилися і відкрили очі: гора стала погідною, туманною, з легким рожевуватим відблиском праворуч, але не встигли вони знов заплющитися, як той відблиск зник.
Імлиста, дуже гарна гора дивилася на Їжачка з Ведмедиком.
І раптом... чи то Їжачкові з Ведмедиком вчулося, але наче як хтось промовив:
— Вам подобається на мене дивитися?
— Так.., — сказав Їжачок.
— Це хто? Хто це сказав? — пошепки спитав Ведмедик.
— Я гарна?
— Так.., — сказав Їжачок.
— А коли я вам більше подобаюся — рано чи надвечір? Тут і Ведмедик збагнув, що то промовляє гора.
— Мені — вранці, — сказав Ведмедик.
— А чому?
— Тоді попереду цілий день і...
— А тобі, Їжачку?
— Коли ти скрадаєш сонце, мене переймає смуток, — сказав Їжачок. — Та я волів би дивитись на тебе надвечір.
— А чому?
— Коли дивишся ввечері, здається, стоїш отам, на верхівці, і далеко-далеко видно.
— Що ж ти бачив сьогодні, Їжачку? — спитала гора.
— Сьогодні ховалося сонце, а хтось так боронив йому іти, що я вже ніц не думав, тільки дивився.
— А я... Ми... То розплющимо очі, то заплющимося. Ми так бавимося, — сказав Ведмедик.
