куряче яйце вдарив Сашка в потилицю; м’яч відскочив від кільця. Сашко впав, викинувши вперед довгі маслакуваті руки.
- Нуль-нуль, - спокійно сказав Мел.
Антон уже був поруч із Сашком і бачив, як очі, що було закотилися повернулися
на місце. Антон простягнув руку, але Сашко піднявся без його допомоги, хоча і
надсилу. Випростався; носком кросівка пошпурив камінь з поля. Обережно помацав
потилицю.
- Не стій! - роздратовано кинув Антонові. - Грай…
Антон здивовано глянув на Мела.
- Грай, Антошо, - лагідно сказав той. - Нічого страшного.
Антон роззирався, шукаючи погляди товаришів по команді. Хтось відвертався.
Хтось посміхався.
М’яч знову був у грі. Команда супротивників майже одразу провела вдалу
комбінацію, вивівши на кидок одного зі Славків, але той промахнувся.
Гра є грою; крізь потрясіння і крізь дзвін у вухах до Антона потроху
поверталося відчуття поля, м’яча, команди. Він починав розуміти Вову, подумки добудовувати переможну
комбінацію; він уплутався в боротьбу за м’яч, та зробив точну передачу Кості, одержав передачу у відповідь і одразу
віддав м’яч Вові. Вова знову пішов на прорив, йому таки вдалося потягнути за собою
Антонового захисника, Антон відкрився, Вова віддав пас, і Антон уперше від
початку гри відчув справжній кураж. Рвонув, щоб забити м’яч зверху…
Він устиг побачити, що м’яч у кільці. І відразу - із запізненням - нахлинув біль; із плеча в Антона
стирчав маленький дротик, схожий на швейну голку з головкою, одягненою в
шовкову перуку.
Долаючи тьму перед очима, Антон вирвав голку. Крові було небагато й вона
