Так який же він, цей вихід? А він такий: нам треба побудувати принципово нову за своїм соціально-економічним устроєм державу, аналогу якої у світі ще немає.
Висновок: Це буде кооперативна держава.
ЧАСТИНА ІІ. СТРАТЕГІЧНІ ЗАВДАННЯ
Великий Господь сказав:
«Усе складне — непотрібне,
усе потрібне — просте»
Біблія
Основні принципи побудови нової кооперативної держави
Передусім треба визначитися, що ж означає термін «кооперативна держава».
Ми звикли сприймати термін «кооперативний» тільки чи майже тільки в економічному, виробничому сенсі і ніколи не розглядаємо поняття «кооперативність» крізь призму соціальних, людських взаємин. А це надважливо, бо кооперативність у системі нових соціальних взаємин означає насамперед системну взаємодопомогу, солідарність, підтримку один одного, допомогу сильного — слабкому, дужого — хворому. І все це у щоденному суспільному житті.
А в громадських відносинах державного рівня має реалізуватися ще один дуже важливий принцип: країна повинна дбати про своїх громадян і навпаки. Тобто між державою і її громадянами повинна діяти певна громадська угода, своєрідний негласний соціальний контракт, що мусить працювати завжди і всюди, де має визначатися суть відносин кожного громадянина з державою. Тобто повне взаємне розуміння обов’язків та зустрічне зобов’язання дотримуватися взаємних прав.
І це не порожні слова. Кожний свідомий українець має берегти і піклуватися про свою Вітчизну, бо наше власне життя абсолютно залежить і майже завжди відповідає рівню розвитку та сталості нашої держави. Тому у справжнього українця хата не скраю! Не все вирішують спритність і гроші. Культ гаманця тільки на перший погляд здається головним чинником у житті вільної і працьовитої людини, але цей чинник ніколи не стане об’єднавчою ідеєю для цілого народу. Бо без справді родинної згуртованості суспільства, без відчуття національної єдності, без об’єднання навколо значущої, масштабної, шляхетної мети ще жодному народові світу не вдалося продемонструвати народження власного економічного дива.
І що ще надважливо. У новій кооперативній державі має запрацювати механізм справжнього громадянського співвласництва. Це коли кожний громадянин реально, а не декларативно, стає співвласником своєї держави на всіх її рівнях: на загальнодержавному — як співвласник її природних ресурсів, комунальному — як співвласник комунального майна за місцем проживання, виробничому — на народному підприємстві як його акціонер, підприємницькому — в кооперативному або сімейному приватному підприємстві як пайовик чи співзасновник. Роботу такого механізму буде докладно висвітлено далі. Але нове для людини позитивне відчуття справжнього власництва стане потужним двигуном його успіху та процвітання. І це буде по-справжньому патріотично.
Висновок. Реальна причетність УСІХ громадян до УСІХ сфер діяльності своєї держави, а також до результатів такої діяльності сприяє загальній людській згуртованості та генерує справжній патріотизм, які згодом зміцнюють і націю, і державу. Всі вище перераховані людські якості і принципи їх життя повинні стати щоденною нормою для громадян нової держави та започаткувати зовсім інший стиль громадських взаємовідносин, який і визначить підходи до формулювання по-справжньому нової, але вже на віки національної ідеї.
Кооперативізація зверху і знизу дасть якнайшвидші наслідки
«Агні-йога», книга «Листи саду Морії».
Розділ «Осяяння», частина 2, глава 8, підрозділ 16
Кооперативізація усіх форм життя та функціонування держави
Отже, ми визначили, що таке кооперативність у соціальних відносинах. Тепер перейдемо до звичніших економічних, господарських форм кооперації. Насамперед зазначимо, що будь-яка ідеологія, будь-які соціальні й громадські ініціативи потребують міцного і постійного економічного та фінансового підґрунтя.
Кооперативна держава не відкидає жодних легальних форм господарювання, як-от державні і приватні підприємства, дієздатні й корисні для економіки фінансові інституції, але основною для себе визнає систему кооперативного господарювання, яка ідеологічно споріднена, базується та весь час синхронно розвивається з наведеними принципами кооперації соціальної, людської.
Тепер про конкретні дії. Задля чіткої системності роботи економіки нової кооперативної держави (особливо у надважливому аграрному секторі) треба заснувати три всеукраїнські від низу догори інтегровані кооперативні мережі: виробничу, обслуговуючу та споживчу.
Кооперативна держава визнає гроші як універсальний еквівалент розрахунків за працю, а також за товари і послуги. Але це мають бути інші за своєю суттю гроші (про це йтиметься нижче). А всередині виробничої і споживчої кооперації також має використовуватися товарообмін, який сприяє активному і безризиковому живленню ресурсної бази всієї системи.
Основним фінансовим інструментом кооперативної системи мають стати народні кредитні спілки як логічне продовження розвитку кооперативної системи у фінансовому секторі та своєрідні «кишені» кооперативної системи. Для вирішення потужніших завдань такі спілки будуть поєднуватися в регіональні об’єднання і в майбутньому стануть засновниками власного кооперативного банку.
Однак такий банк має займатися іншою, не характерною для нинішніх банків, діяльністю. Він скоріше стане певним «вирівнювачем» обсягів фінансових ресурсів між регіональними об’єднаннями кредитних спілок та інструментом залучення інвестицій в систему кооперативного фінансування через вихід на національні та міжнародні фінансові ринки.
Детально про фінансову систему нової країни читайте нижче.
Уточнення. Назва «кредитні спілки» визначена чинним законодавством. Проблема у тому, що зараз вся сучасна світова економіка побудована на хибній основі позикового відсотка або, інакше кажучи, кредиту. Тому на майбутнє в умовах нової економічної формації термін “кредитний” має відійти у минуле як шкідливий і не відповідний, насамперед, соціальній спрямованості економічних та фінансових реформ, що пропонуються у цій книжці. Тому найбільш вдалим автору здається варіант назви «каси взаємного фінансування», який ми будемо кожний раз ставити у дужках після загальноприйнятої зараз назви.
Державні ж підприємства мають стати народними підприємствами — як новий різновид акціонерних товариств, акціонерами (співвласниками) яких можуть бути тільки ті, хто працює на цьому підприємстві. При виході на пенсію така людина повертає свої акції (чи майновий сертифікат) назад у підприємство для дальшої передачі їх наступнику, який працюватиме на її робочому місці. Або вона може передати їх рідним чи близьким людям, які захочуть заступити її на цьому виробництві. Так відроджуватимуться і зміцнюватимуться професійні сімейні династії.
Чому зараз виникає потреба шукати засоби реанімації колись ефективних і потужних державних підприємств, які раніше були гордістю і становили основу промисловості країни?
Згоден, у країну разом з незалежністю прийшли ринкові відносини, які змінювали економічні стосунки в державі і треба було пристосовувати до цього ринку нові правила й умови діяльності цих підприємств. Потрібні були нові державні менеджери з відповідною підготовкою та сучасним менталітетом, але тоді скрізь сиділи «червоні» директори. Тому в лихі часи первинної «прихватизації» ці ну дуже спритні й зацікавлені «червоні» директори і їхні чиновні захисники пустили в суспільстві дуже хибну, навіть злочинну думку, ніби держава — поганий і неефективний власник свого майна. Це було зроблено навмисно, щоб якнайшвидше запустити процес відчуження тоді ще потужного державного майнового
