«САД БОЖЕСТВЕННИХ ПІСЕНЬ»

О діброво! О зелена! Моя матінко свята!
Тут веселість лиш для мене щиру тишу розгорта.

А коли до всього того гріх збороти до кінця,
То скажи тоді: якого ж треба прагнути вінця?
О діброво! О зелена! Моя матінко свята!
Тут веселість лиш для мене щиру тишу розгорта.

Здрастуй, любий мій спокою! Ти навіки уже мій!
Добре бути нам з тобою: ти для мене, а я твій.
О, діброво! О свободо! Я в тобі почав мудріть.
І в тобі, моя природо, шлях свій хочу закінчить.

Гей, поля, поля зелені…

Гей, поля, поля зелені,
Зелом-квітом оздоблені!
Гей, долини, і балки,
І могили, й пагорки!

Гей ви, вод потоки чисті!
Береги річок трависті!
Гей же, кучері які у дібров сих і гайків!

Жайворонок над полями,
Соловейко над садами,-
Той під хмарами дзвенить, сей же на гіллі лящить.

А коли зійшла денниця,
То прокинулася птиця.
Музика звучить навкруг, у повітрі шум і рух!

Тільки сонце визирає -
Вівчар вівці виганяє,
На сопілочку свою котить трелі по гаю.

Пропадайте, думи трудні
І міста багатолюдні!
Я й на хлібові сухім житиму в раю такім.

То яка ж та слава нині?…

То яка ж та слава нині?
Глянь на бучу в сій годині!
Ізраїле! Гідри -звіра,
Чи велика в тобі міра,
Треба зрозуміти.

Булава і скіпетр сяє,
Рано вставши,- слава злая,
Серце сповнене тривоги,
Руки зв'язані і ноги, Як минути сіті?

Нині п'яна скаче воля,
Рано вставши - марна доля.
Ізраїле! Того звіра
Де ведуть мета і міра?
Треба вже прозріти.

Шлють сирени з океану
Пісню солодко-оманну,
Бідне серце, щоб се чути,
Хоче назавжди заснути,
Не сягнувши землю.

Плоть і світ! О прірво люта!
Все в тобі наскрізь отрута,
Щелепами позіхаєш
і усе підряд ковтаєш.
Як минути сіті?