СУПЕРЕЧКА ПРО ЩАСТЯ
Замолоду Шубін прагнув потрапити у винищувальну авіацію, але комсомол послав його на флот. Тут він вибрав торпедні катери, найшвидкохідніші із того, що є на флоті, — молодецьку кінноту моря.
— Люблю, коли швидко! — признавався він, показуючи в усмішці великі, дуже білі зуби. — Пустиш навзаводи своїх коней, а їх у мене три тисячі,[4] цілий табун з білими гривами, що розвіваються на вітрі, — любота! Життя відчуваєш!
Він навіть мружився від задоволення. Та одразу ж його рухливе обличчя міняло вираз:
— Звичайно, це не прогулянка з дівчатами в Петергоф! Коли три бали, то поливає тебе, наче в шторм. Стоїш у комбінезоні, весь мокрий, від голови до п’ят, одне око прищулиш, долонею затулишся, так і командуєш. Бо моя сила в чому? У чіткому маневрі, у шаленій швидкості!.. Броня?.. А в мене немає броні. Мій катер куля пробиває наскрізь!
Помовчавши, він пустотливо підморгував:
— Але попробуй влучи в мене!..
Як усі моряки, Шубін за звичкою ототожнював себе із своїм кораблем: “Моя броня”, “Я заніс корму”, “Я вийшов на редан”.
Він навіть зовні чимось скидався на торпедний катер — невеликий, верткий, стрімкий.
А втім, уподобання його, можливо, пояснювалися ще й тим, що командир торпедного катера сам стоїть біля стерна.
Молодецькі морські коники з білими, розпущеними по вітру гривами, і водночас щось середнє між кораблем і літаком! Недарма і швидкість у “Г-5”,[5] дай боже, понад п’ятдесят вузлів! Хоч би й для справжнього літака!
Коли такий забіяка на повному ходу ріже зустрічну хвилю, обабіч його бортів здиблюються дві грізні білі стіни — клекотлива піна і бризки!
Рухається катер ніби гігантськими стрибками. Тому мотористи працюють у шоломах з амортизаторами, як і танкісти. А радист сидить у своєму закапелку, трохи нижче бойової рубки, скоцюрбившись, весь обкладений надутими повітрям лантухами, що пом’якшують поштовхи. Ого! Ще як кидає, підкидає, гуцикає на водяних вибоїнах!
І вже напевне справжній табун з трьох тисяч голів, проносячись степом, не оглушає так, як два мотори “Г-5”. У моторному відсіку доводиться розмовляти більше мімікою і жестами. Потрібна викрутка — показують пальцями, треба “горлохват” — гайковий ключ — показують собі на горло. А нагорі не розмовляють, а кричать, хоча командир, механік і боцман стоять поруч.
У катерників і слава гучна. Найвідоміший серед них Шубін.
Уперше заговорили про нього в 1941 році, коли він узяв на абордаж невеликий німецький танкер.
Шубін наздогнав його і став борт до борту. Нехтуючи ворожим вогнем, на палубу танкера скочили матроси і закидали її підривними патронами. Зробивши це, стрибнули назад у катер. Той швидко відійшов — і вчасно: за кормою загриміли вибухи, танкер умить спалахнув і перетворився на вогнище, що палало посеред моря.
Шубіна питали:
— Чого ж на абордаж? Ти б його торпедою!
— Ще б чого! Тоннажність усього двісті п’ятдесят—триста тонн.
— Виходить, торпеди пошкодував?
— Звичайно.
Після цього про Шубіна стали говорити:
“У сорочці народився. Щасливець! Удатний! З самою долею, можна сказати, на “ти”,
Шубін тільки загадково мружився.
Лише одного разу, коли почали занадто вже допікати розмовами про щастя, він сказав з досадою:
— Щасливий? Чом би не так! Щасливий на більярді з кікса в дві лузи кладе, а я своє щастя горбом здобуваю!
На нього накинулись:
— Ти що! Як можна заперечувати щастя на війні? Наполеон так і сказав про Мака: “Крім усього, він нещасливий”.
— Зате Суворов казав: “Раз щастя, другий раз щастя, боронь боже, потрібне ж і уміння”.
— Але той же Суворов казав: “Лови мить, керуй щастям”.
— Неправильно! “Керуй щастям, бо мить вирішує перемогу…”
— По-твоєму, уміння дорівнює удачі?
— Уміння плюс характер! Розумієте: справжній військовий характер!
— Із чого ж складається такий характер? Ти як гадаєш?
— Я гадаю… — Шубін енергійно рубонув повітря долонею. — Наступальний дух, наполегливість передусім! Так?.. Бийся! Хоч би там що, борись за перемогу!.. Друге… Звичка вирішувати блискавично. Мозок працює в такт з моторами. Натискаєш на всі свої дві тисячі обертів і відповідно міркуй, не бабляйсь!.. Пам’ятаєте, був у нас один неповороткий, списали його на тихохідні кораблі?
— Атож! З топляками не поладнав…
(Неповороткий офіцер ще до війни “не поладнав” з напівзатонулнми колодами, яких немало у Фінській затоці. При зустрічі запізнювався з рішенням на якісь частки секунди, не встигав швидко одвернути і доповзав до бази із зламаними гвинтами).
— Військовий моряк, — вів далі Шубін, — як відомо, насамперед — моряк! Інакше він поганий військовий… На суходолі, звичайно, простіше. На суходолі як? Скомандував своїм артилеристам: “За селом на два пальці ліворуч — ціль! Бий!”
— Утрируєщ, Борю!
— Дарма! Але думка ясна? А на морі встигай повертатися. Небезпеки з усіх румбів пруть. З води на тебе лізуть, з-під води, з повітря!
— Вагатися, прикидати ніколи?
— Атож! Отут і стає в пригоді інтуїція. А вона, я вважаю, похідне від знань, досвіду і відваги. Щоб перекипіло, сплавилося всередині — тоді інтуїція!
— Ну, все! — Навколо засміялися. — Боря нам усе розписав. Формула військово-морського щастя ясна!
Хтось спохопився:
— Це ти зараз кажеш. А що раніше казав? Я, мовляв, удатний! Я, мовляв, щасливець!
— Та не я це казав. Ви казали!
— А ти погоджувався.
— І не погоджувався.
— Ну, помовчував. Сказати б, мовчазно погоджувався. Виходить, темнив, туману напускав?
Мовчанка.
— Не те, щоб туману… — ухильно мовив Шубін. — Просто думав: вірите, ну й вірте, біс із вами… Тобто, звичайно, якщо казати правду…
— Так, так, тільки правду!
— Мені ці розмови були дуже до речі. Добре, коли яро командира слава йде: удатний, щасливець! Матроси за таким сміливіше в бій ідуть.
— А!..
— Авжеж! Це дуже важливо. Чим більше матрос вірить у перемогу, тим вона ближче. А потім…
Він поглянув на своїх товаришів знизу вгору і раптом перестав стримуватись, широко усміхнувся з чарівливим, одному йому властивим виразом добродушного лукавства:
— Що ж, братці, ніде правди діти! Якщо всі кажуть “удатний”, “щасливець”, то й сам мимоволі… А коли віриш у себе, легше долаєш перепони. Наче на гребені високої хвилі несе!..
