— Люди, це суцільне шахрайство, — обізвавсь якийсь відчайдух. — Учора тут не було жодної співбесіди. Я знаю, бо мав тут лекцію, саме в цій залі. Вони винайняли її на сьогодні, щоб заманити кількох наївняків.
— Певно, що так, — утрутилася невисока білявка в сірих штанях. — Я була на такій презентації майже два роки тому. Тоді вони шукали телемаркетерів, а фірма називалася «Fantastic Time».
— Це нічого не означає, — обірвала шатенка в елегантному піджаку. — Співбесіду могли провести десь-інде. Багато фірм винаймають зали тільки для презентації.
— Власне, — докинула її сусідка в ідентичному піджачку, — окрім того, закордонні фірми змінюють назви, щоб не сплачувати податків.
— Що найкраще про них свідчить, — ствердив відчайдух.
— А поза тим, оголошення вийшло сьогодні, — втрутилась я. — Як співбесіда могла бути вчора?
— Не було жодної співбесіди, — прояснила блондинка в сірих штанях. — їм узагалі не потрібні перекладачі.
— Ми встигли це помітити, — відізвалося кілька осіб.
— Уся ця грандіозна фірма, яка шукає нових шляхів розвою, — вела далі білявка, — це жменька імпортованих шахраїв. Вони щопівроку змінюють назву, щоб утекти від тих, кого вже встигли надурити. Моя знайома працювала для них телемаркетером. Цілі канікули.
— І що вона робила? — зацікавилася сусідка шатенки.
— Видзвонювала до різних добродіїв, повідомляючи, що вони виграли тиждень відпочинку під пальмами. А потім запрошувала на співбесіду.
— Хто б не спокусився, — озвався відчайдух. — А що потім?
— Якщо він приходив сам, його обслуговувала цицька-та працівниця в бікіні. Якщо з дружиною, то презентацію проводив сивуватий чувак у костюмі. В обох випадках жертва довідувалася, що одержить свій виграш, якщо винайме бамбукову хатинку з опорядженням принаймні на чотири роки.
— І скільки коштує таке щастя? — запитав відчайдух.
— Сумнівне щастя, бо хатинка виглядає як хижа, нашвидку склепана знесиленим Робінзоном Крузо. Опорядження пасує до хатинки. Дві лежанки, маленький умивальник, столик на одну пляшку рому й невеличка шафка. Це все — включно з вигрібною ямою й колонією тарганів, арендованою на чотири роки, — коштує стільки, що й новісінький «фіат».
— Це не дорого, — запевнила нас шатенка. — Адже в ній можна жити все літо.
— Питання, хто це може собі дозволити? Більшість людей ледь вибирається у двотижневу відпустку.
— А що з тією твоєю знайомою? — звернувся до білявки відчайдух.
— Їй обіцяли, що за кожну завербовану особу вона одержить комісійні. Тож вона дзвонила до нестями. їй навіть не оплатили телефонні рахунки. Сказали, що ніхто не зголосився.
— А вона не могла притягти їх до суду?
— Зараз розповім. Спершу вона знайшла кільканадцять клієнтів, до яких раніше дзвонила. Вони дали їй письмові свідчення, що зголошувалися до клубу «Fantastic Time». Тоді директорка, та ж сама білявка, що нас привітала, заявила, що не може заплатити, бо жоден із клієнтів не пристав на пропозицію фірми. Моя знайома знову до телефону і ну розпитувати людей, чи хтось із них винайняв будиночок. Знайшлося кілька осіб, які підписали наступні свідчення. Вона пішла з тим усім до фірми, а за фірмою і слід завіявся. А через півроку вона вигулькнула під назвою «Fantastic Experience». Проте швиденько згорнула вітрила, бо на першу ж презентацію заявилася купа одурених. Телемаркетери з рахунками на кількасот злотих, продавці, яким не сплатили комісійні, ну і клієнти. Виявилося, що більшість хатинок виглядає як Робінзонова хижа після тайфуну. У деяких хтось уже навіть мешкав. Словом, велике ошуканство. Директорка робила вигляд, що не розуміє, мовляв, та польська мова така складна! Домовилася зі всіма на наступний день.
— І, певно, тільки 5 й бачили? — усміхнувся хлопчина з дредами.
— Ну. Фірма перебралася до іншого міста. Вони перечекали півтора року, змінили назву і для маскування дали оголошення про набір перекладачів, — сказала білявка, підводячись з місця.
— Я теж іду, — озвався відчайдух, — хоч і маю охоту висловити тій видрі все, що про неї думаю.
— Я іду з вами, — долучилась я.
Пішли майже всі. Залишилися тільки власниці ідентичних піджачків, задоволені, що спекалися конкурентів.
Не знаю, чи сміятись, а чи плакати. Я мушу підбити підсумки. Спочатку плюси:
Не дала себе обдурити.
Перенесла термін захисту.
Тимчасово опанувала дракона дієти.
А тепер мінуси:
Не маю роботи (і далі!)
Захист усе ще попереду (стрес).
Емек не телефонує.
Здавалося б, три на три, нічия. А до слова, чого це я плакатиму? Через Емека.
— Ви мусите скуштувати великого світу, — заявила вона, затягаючи нас до «Імперіалу».
Тож сидимо й куштуємо, а радше цмулимо вино.
— Як там вечірка на честь захисту? — почала Евка.
— Незле. Але виникла проблема. Віктор. Ми витягли вуха з-під волосся.
— Мені здається, що він переживає захоплення іншою жінкою.
— Що?
— Я й сама не знаю, чи хочу про це говорити.
— Якщо ти вже почала, то закінчи, бо нас зжере цікавість, доки ми встигнемо зжерти цей салат за півсотки, — підохотила я.
— Коли ти помітила, що Віктор тебе зраджує?
— Я не сказала, що він мені зраджує, — виправила Евку Йолька. — Я сказала, що він захопився.
— Ну добре, захопився, і коли ти це помітила?
— Якийсь місяць тому. На дні народження Вікторового приятеля. — Йолька на мить змовкла. — Він, тобто цей приятель, зустрічається з такою доглянутою білявкою. Ну знаєте, стереотип секретарки.
— Гм, — підхопила Евка, — висока, на межі анорексії, пряме волосся, зібране в жмутик, порцелянове обличчя, вкрите рівним шаром гриму. Стильні квадратні окуляри й піджак. Службова усмішка, обмежена самими губами. А в байдужих очах напис: «Кави-чаю?»
— Саме так. Плюс брови в ниточку й контур на ненафарбованих губах, — додала Йолька.
— Секретарка директора фірми? Це і є об'єкт Вікторового захоплення? — не повірила я. — Таж ти виглядаєш краще! Як суперсекретарка директора суперфірми.
— Знаю, але, може, Вікторові набридла досконалість? Може, він віддає перевагу недовершеним творам?
— А як ти дізналася, чому він віддає перевагу?
Цікаво, що жодна з нас не сумнівалась у Йольчиному відкритті. Бо Йолька рідко коли перебільшує. І, на Евчину думку, ніколи не згущає фарби. За браком фарб.
— Зараз я вам скажу, але повернімося до дня народження. Приятель Віктора, Мартін, запросив і мене. Саме тоді я познайомилася з Госею.
— Із секретаркою.
— Так. Здається, вони з Мартіном разом уже кілька місяців, але я не помітила, щоб їх спалював вогонь пристрасті.
— Тебе він теж не спалює, — нагадала я.
— Якщо ти будеш мене обривати, я ніколи не закінчу. Сидимо на тому дні народження. Тобто одні сидять, інші танцюють, ще інші балакають, смокчуть коктейлі або…
— … ригають у шафу. Ми знаємо, як виглядають забави.
— На наших забавах, — наголосила Йолька, — всі тримаються на рівні.
— Коли вже не годні триматися вертикально?
Йолька глянула на нас зі співчуттям. І змовкла.
— Ну розповідай, — попросила я. — Ви були на дні народження в Мартіна.
— Й сиділи на кухні. Я поряд із Віктором, навпроти Мартін з Госею. Дуже поганий розклад.
— Чому?
— По-перше, ти не бачиш, на кого зиркає твій партнер. По-друге, положення візаві провокує до обміну поглядами, яке може бути початком закоханості, — перерахувала Йолька. — І мені саме здалося, що Гося часто пускає бісики до Віктора.
— Пускання бісиків — це ще не кінець світу, — оцінила Евка.
— Тому я вирішила не реагувати.
— А що ти могла зробити? Повисмикувати їй шпильки з волосся? — пирхнула Евка. — Бо вона зачасто на нього зиркає?
— Я дійшла таких самих висновків, але залишалася зібраною й пильною. Забава закінчилася. Минув тиждень, і ми зустріли Мартіна з Госею в кіно. Вони затягли нас до пабу. Цього разу я сіла навпроти Віктора. Ну і балакала з Госею, але час од часу контролювала напрямок його погляду.
— І що?
— Протягом години він бомбардирував її поглядом аж 57 разів.
— І про що це свідчить? Про зраду?
— Про зацікавлення, яке часто передує зраді. Але це ще не все. Зараз я прочитаю вам дані, — вона полізла до портфеля. — Ну де цей лептоп? Є. Набиваємо слово «Віктор». Дивіться самі.
Ми нахилилися. Табличка. Кілька стовпців.
— Я нічого не розумію, — покрутила я головою. — Самі скорочення.
— Але ж це просто як два на два, — занервувала Йолька. — Стовпець перший — дата спостереження. Другий — місце зустрічі. В третій я вписала ім'я потенційної суперниці.
— Тут тільки Г., — зауважила Евка.
— Ці спостереження стосуються Госьки.
— Ходімо далі, — поквапила я.
— Четвертий стовпець: кількість поглядів на хвилину. Наступний — кількість усміхів під час зустрічі. Наступний, шостий, означає фізичну дистанцію. Ви знаєте формулу
