привабливості?
— Ті математики до всього мусять підігнати формулу.
— Не математики, а психологи. У цій формулі береться до уваги кількість поглядів, усміхів, фізична дистанція. Що сильніше тобі хтось подобається, то швидше ти зменшуєш дистанцію. Підсідаєш ближче. Не уникаєш випадкових дотиків. Проходячи, часто зачіпаєш боком.
— Запахло збоченням, — висловила свою думку Евка. — Ну знаєш, напханий автобус до Нової Гути і чиясь рука на твоєму стегні. Ви не маєте такого досвіду? Добре, вже слухаю.
— Сьомий стовпець — інші вияви зацікавлення. Наприклад, «НГ» означає нижчий голос. Віктор часто понижує голос, коли хоче справити на когось враження, сподобатися, засліпити, причарувати.
— Я пам'ятаю, — озвалась я. — Перші півроку вашого роману він розмовляв, як чувак із реклами «Мальборо».
— Власне, — притакнула Йолька, — повертаючись до скорочень зі стовпця сім… «СВ» означає сяючий вигляд. «РЗ» — це розширені зіниці. Ви знаєте, що коли ми налякані чи причаровані, у нас розширюються зіниці?
Тепер уже знаємо.
— Як ти все це помічаєш у темному пабі? — поцікавилась Евка.
— Я маю добрий зір, а надто, коли йдеться про Віктора. Бідний Віктор. Вона розклала його на першоелементи.
— А що означає скорочення «КС»?
— Ковтання слини, вияв напруги, так само як «ПН» — погойдування ногою чи «ПП» — посмоктування пальця. А тепер дивіться. 23 червня, спільний похід у басейн. Кількість поглядів: 72 на хвилину. Десять усмішок за дві години. Фізична дистанція тільки півметра, а зазвичай 173 сантиметри. Дивіться далі. 25 червня, спільний вечір у «Бюкляйні». Час тривання: чотири години. Кількість поглядів: 86 на хвилину. ЗО усміхів. Фізична дистанція півметра. Погойдування ногою й ковтання слини напочатку, що свідчить про напругу. Згодом, по двох пивах ознаки напруги зменшуються, але збільшується й фізична дистанція. Зате зростає число поглядів і усміхів.
Ми нічого не сказали, вражені кількістю даних.
— Самі бачите. І це за два місяці до одруження. Що мені тепер робити? — зажурилась Йолька. — Я не можу запитати у нього прямо. Залишається чекати.
— І, насамперед, зберігати спокій, — невинним голосом докинула Евка.
— Взагалі-то, нам потрібний хтось із досвідом, — приглядався він до Евки з-під примружених повік, — але нехай уже буде. Приятелі моїх приятелів — мої приятелі. Завтра о п'ятій підійдіть до Бориса, нашого гуру. Тільки пам'ятайте про гасло…
— Пам'ятаємо, — запевнили ми. — «Креативність і крапля шаленства».
Зоставалося небагато часу, трохи більше ніж тридцять годин. Треба приготуватися, продумати імідж.
— Який іще імідж? — здивувалась Евка.
— Ти знаєш, у яких лахах ходять у таких агенціях? Повний відпад.
— Я думала, що вистачить майки та звичайних джинсів.
— Ага, ніби ми щойно сапку з рук кинули! Повний відстій, як каже Казик.
— То що ти пропонуєш?
— Саме думаю. Фундамент — це якась убивча зачіска. Для тебе, — придивлялась я до Евки оком фахівця, — африканські кіски з пір'ям.
— Знаєш, яка це морока? Тільки плести кілька годин.
— Нехай тобі не болить про це голова, — заспокоїла я її. — Сядемо перед телевізором, і час пролетить непомітно.
— Я хотіла б іще вийти сьогодні ввечері.
— На пиво?
Евка не відповіла.
— А ким будеш ти? — змінила вона тему.
— Cosmic girl. Спочатку срібляста емульсія, поверх неї блакитні пасемка. Вії й нігті в тон, біла помада.
— А одяг? — допитувалась Евка.
— Тобі — обов'язково щось з етнічним акцентом. На шию індіанський кулон із пір'ям. До нього замшеві кльоші, ті, із «секонду». Тільки домалюємо на задку психоделічні візерунки.
— Це я, це я! — запалилась Евка. — Я обожнюю дряпати психоделічні візерунка.
— Добре, тільки не спортач мені штани. По правді, вони коштували тільки десять злотих, але я дуже їх люблю.
— Гаразд. А що одягнеш ти?
— Щось космічне. Полазиш зі мною по крамницях?
Ми лазили чи не до шостої. Я випорпала в комісійному фантастичні сріблясті чобітки з тоненької тканини і пряму лискучу сукенку до колін. Якщо доплюсувати вартість емульсії для волосся, лаку для нігтів (я мала тільки неоновий зелений), срібної помади й космічного кулона із Сатурном, робоче вбрання потягнуло на триста вісімдесят злотих.
— Кожен спочатку інвестує, — пояснювала я Евці. — Секретарка мусить купити піджак, торговельний аґент — костюм і кілька блакитних сорочок.
— Цікаво, коли воно нам повернеться?
— Дівчино, реклама — це золота жила. «Капуста» росте в кожному кутку, знай собі збирай.
— Ну, не знаю.
— Хіба ти не бачила статистику заробітків? Добрий копірайтер у Варшаві загрібає понад сто старих соток на місяць. А ми ж добрі. Чому я кажу «добрі»? Ми найліпші!
— Інші про це також знають?
— Саме над цим ми мусимо попрацювати.
— Котра на твоєму?
— За п'ять п'ята. У мене не розмастилася туш?
— Наразі тримається купи, тобто вій. А як там моє пір'я?
— Теж тримається, всі сто шістдесят пір'їнок.
— То що? Глибокий вдих і стартуємо?
— О'кей.
Я застукала тремтячим пальцем. Почула «прошу». Прочинила двері, і ми зайшли. Посередині зали стояв величезний чорний стіл, за ним сиділи люди. Усі в піджаках. Чоловіки в чорному. Я зашарілася аж по кінчики своїх блакитних пасемок. На щастя, ніхто нічого не помітив під покладами сріблястої пудри. Евка хотіла вийти, але я встигла вхопити її за плече.
— Ми до Бориса, — пробелькотіла я.
— Новенькі? — запитав якийсь хлопець, підстрижений під їжачка, в джинсах і звичайній майці. Напевно, Борис.
— Так. За рекомендацією пана Кароля.
— Шарля, — виправив він. — Ніколи не називайте його Каролем.
— Не будемо, — пообіцяли ми.
— Сідайте отут, під стіною, — Борис показав на вільні крісла. — Ми саме обговорюємо проект реклами кухонних ножів фірми «Blue steel».
Усі присутні воднораз потяглися до ручок і аркушів паперу.
— Для початку маленька розминка. З чим у вас пов'язується слово «сталь»? Може, почнемо з тебе? Як тебе звуть?
— Малина. Сталь пов'язується в мене з металургійним заводом.
— Металургійний завод Стальова Воля, — докинув хтось. Деякі з присутніх захихотіли.
— Ну добре, а ти, індіанко? Як твоє ім'я?
— Евка. У мене сталь асоціюється зі свистом.
— Свистом? — здивувався Борис.
— Який видає самурай, — пояснила Евка.
— Непогано, — він занотував на дошці: «сталь = самурай». — Із чим іще?
— З холодом, метал холодний, — кинув хлопець ліворуч.
— З блакиттю, — припустила я. «А чому б і ні?»
— З акулою, бо вона сіра, гостра, хижа.
— З хірургом, бо скальпель, — додала Евка.
— Добре, — Борис занотовував чергові ідеї. — Досить. На завтра кожен приносить по три проекти телевізійних роликів. Цільова група — жінки середнього віку, схиблені на куховарстві. Решта даних у релізах. Переходимо до реклами грецької оливи «Акрополіс». Прошу асоціацій.
— До оливи? Загалом, без занурення в деталі?
— Гм… — Борис став біля дошки.
— Олива — це сонце, — кинула дівчина біля мене.
— Енергія.
— Краплина, важка від вітаміну, — брякнула я.
— Літо і грецька таверна.
— Виногроно.
— Амфора.
— Сатир, що полює на німф.
— Ви шукаєте асоціації до оливи чи до вина? — втрутився Борис.
— Олива завжди справедлива.
— Спливає нагору, — докинув хтось.
