я молився у храмі бога Амона, вдихаючи запах аравійського ладану, і слухав, як лунають там гімни на честь богині Нілу Ізіди.
Я чув тужіння плакальниць, коли вони, розпустивши на знак жалоби свої довгі коси, проводжали в останню путь фараона. Я навіть сам плавав човном по Нілу у вічне царство Озіріса[16]і бачив там священне дерево. Під тим деревом важили серця померлих людей, а після того богиня справедливості сповіщала, чи вільні вони від гріхів чи грішні.
Усе життя я прожив у думках серед народів далекого минулого, поділяв з ними їхні радощі й тугу, надії і розчарування, захоплювався їхньою архітектурою й мистецтвом, тішився з їхніх успіхів та перемог, плакав разом з ними у страшні часи епідемій та помору.
Тепер мені здавалось, що сталося чудо і я зможу навіч побачити цих людей, почути їхні пісні й музику.
Коли я нарешті отямився і повернувся в сучасний світ, Дхандас стояв переді мною, поклавши руку мені на плече.
— Я згоден! Згоден хоч зараз вирушити разом з вами до місця стародавнього верхів’я Нілу! — гаряче гукнув я.
Це були квапливі й непродумані слова, і згодом я не раз лаяв себе за легковажність і нерозумний запал, бо мало не наклав за це головою.
Розділ IV
КРАДІЖКА АМУЛЕТА
Два тижні ми з Дхандасом готувались до подорожі. Я уважно перечитав усі нотатки Шівнатха Джаухрі і ще раз пересвідчився, що маю зробити одно з найдивовижніших відкриттів у світі. Ми придбали цілу бібліотеку географічної літератури про райони, що лежать угору за течією Нілу, про дикі племена, які живуть там, і закупили зброю та спорядження, потрібне для нашої подорожі.
Дхандас передав іншим адвокатам своїх клієнтів і розпочаті судові справи, а я взяв відпустку на цілий рік і залишив своїм заступником професора Джогіндру, якого ви всі, напевне, добре знаєте.
Нас було двоє, і ми, щоб легше було збиратися, поділили між собою обов’язки. Дхандас мав подбати про все, що може знадобитись у дорозі: про спорядження, провідників, слуг, в’ючаків. Я відповідав за науковий бік експедиції, а також придбав аптечку, компас, секстант та інші інструменти. Крім того, я мав виконувати обов’язки перекладача.
Треба не забувати, що в кожного з нас, хоч ми вирушали разом у цю подорож, була своя мета. Дхандас хотів одного — заволодіти Серафісовими скарбами; більше його ніщо не цікавило. Навіщо вони потрібні йому, я не знав — адже він і без них був багатий. А мені експедиція була цікава тільки як наукова. Я був певен: якщо дістанусь до цього загадкового міста, то мої дослідження матимуть більшу наукову вагу, аніж роботи Прінсепа,[17] який прочитав написи царя Ашоки, і Роулінсона, [18] що розшифрував письмо перського царя Дарія. Мої праці зроблять справжній переворот в єгиптології і археології.
Ніколи не забуду того дня, коли я покинув Наланду. Ми знали, що шхуна “Лотос”, якою ми мали вирушити в подорож, відпливає з Бомбея тільки через чотири дні, але вважали за краще приїхати в Бомбей днів на два чи три раніше, щоб купити все, чого нам ще не вистачає. З Наланди я поїхав залізницею, з пересадками у Віхарі і Бахтіярпурі, до міста Банкіпура; там на вокзалі мене чекав Дхандас. Весь багаж ми заздалегідь послали з Бомбей і тепер хотіли встигнути на бомбейський ярмарок у Мугалсараї. На другий день рівно о четвертій годині ранку ми зійшли з поїзда на станції Королева Вікторія і поїхали машиною просто до готелю “Сардар”. Ми зробили правильно, приїхавши в Бомбей на два дні раніше, бо змогли зустрітися з паном Челарамом Тхаддані, торговцем із Сінда. З ним я був знайомий ще раніше. Він узявся найняти нам провідників та носильників. Челарам повідомив нас, що вчора одержав телеграму з Каїра, де говорилось, що все готове до подорожі і нам уже час вирушати.
За годину до відходу “Лотоса” ми приїхали в порт. Ми мали допливти “Лотосом” до Суеца, а звідти їхати до Каїра залізницею. По дорозі з Бомбея в Суец “Лотос” повинен був зупинитися тільки в одному порту — в Адені. Дізнавшись у конторі, що все наше майно доставлено, ми зійшли на корабель. Дхандас зразу ж спустився до своєї каюти, а я ще трохи погуляв по палубі. Я пройшов на ніс і побачив перед собою сині хвилі Аравійського моря. Десь далеко попереду морська блакить зливалася з блакиттю неба, і, коли б не хвилі, важко було б розібрати, де кінчається водяна і де починається повітряна стихія.
Ідучи в каюту, я зустрів капітана Дхірендру Натха, кремезного чоловіка з енергійним обличчям і маленькою іспанською борідкою. Він був без плаща й кашкета, хоч віяв холодний вітер. Капітан курив сигару, і я мало не задихнувся від диму, коли він підійшов до мене.
— Добрий день! — привітався він.
— Доброго здоров’я! — відповів я.
— В Єгипет?
— Атож, до Суеца.
— Пробачте, ви, здається, професор?
Мені було дуже приємно, що пан капітан знає мене. Ми довго розмовляли з ним, і в мене склалося враження, що він людина лагідна й добра.
— Я сподіваюсь, ви будете задоволені “Лотосом”. Коли вам що-небудь знадобиться, сповістіть, будь ласка, мене, і я зроблю все, що зможу, — сказав капітан.
Потім він розповів мені про двох пасажирів, що лише кілька годин тому купили квитки на “Лотос”. Він ніяк не міг визначити їхньої національності.
— Та онде й вони, — вказав капітан на двох пасажирів. Вони стояли на другому кінці палуби і, схилившись через борт, дивились у далину. На щоці одного з них, дуже старого чоловіка, я помітив довгий глибокий рубець. — Я об’їздив увесь світ, пане професоре, бачив багато різних племен і народів: малайців і патагонців, андаманців[19]і волохатих айнів,[20] про яких мало хто навіть чув. Але таких сухих, жилавих людей я не зустрічав ніде. Зверніть увагу на пряме волосся і трохи видовжені очі, схожі на мигдалини, — додав Дхірендра Натх.
Не знаю чому, я згадав убивство Шівнатха Джаухрі, і мені стало якось моторошно.
— Коли вірити малюнкам на каменях, ці люди дуже скидаються на стародавніх єгиптян, — сказав я.
Капітан мовчки погладив борідку і пішов до катера, який щойно причалив до шхуни.
Незабаром наш корабель підняв якір, Я востаннє глянув на берег і, попрощавшись із батьківщиною, пішов у свою каюту.
“Лотос”, яким ми пливли до далеких африканських берегів, був невеликий вантажний корабель. Ми з Дхандасом — єдині пасажири першого класу, в якому було тільки чотири каюти. Дхандас через те й вибрав для нашої подорожі “Лотос”, щоб не довелося розмовляти з численними пасажирами, як на великих кораблях.
Перші три дні після виходу в море я не забуду ніколи. Рвучкий західний вітер ревів, і море підкидало корабель, наче поплавок. Не раз нам здавалось, що хвилі затоплять шхуну. Навряд чи “Лотос” у ці дні проходив на годину більше, як десять-дванадцять кілометрів. Потім вітер ущух, і море вгамувалося. За кораблем летіли птахи, іноді вони сідали на щогли. Часто повз нас пропливали табунці риб.
Дхандас почував себе під час бурі дуже погано. Його нудило, у голові паморочилось, і він майже весь час лежав у постелі. Та коли ми прибули в Аден, йому полегшало, і ми з ним зійшли на берег, щоб оглянути місто. Я був дуже задоволений прогулянкою, але Дхандасові тут нічого не подобалось, неначе його хтось примусив зійти з корабля.
Та ось Аден залишився позаду. Вечорами ми сиділи з Дхандасом і капітаном Дхірендрою на палубі і розмовляли на різні теми. Внизу, під нами, глухо гули машини. Записні книжки Шівнатха, папірус, карту і жука-скарабея я заховав у залізну скриньку і поставив її під своє ліжко. Ключ від скриньки я завжди носив із собою на ланцюжку від годинника, а на ніч клав під подушку. Другий ключ зберігався у Дхандаса. Ми приховували мету нашої подорожі і ніколи не говорили за неї при капітанові Дхірендрі.
Напередодні прибуття в Суец уночі почалася гроза. Я рано ліг спати, щоб устати на світанку, бо о шостій годині ми мали в порту попрощатися з “Лотосом” і їхати далі поїздом.
Приблизно опівночі я несподівано прокинувся. Сам не знаю, що збудило мене. Я сів на ліжку і уважно прислухався. Навколо стояла тиша. Це заспокоїло мене. Однак, лягаючи знову, я засунув про всяк випадок руку під подушку і мало не зомлів: там не було ні годинника, ні ключа… Я зразу ж схопився, узяв сірники, засвітив ліхтаря (на таких кораблях, як “Лотос”, тоді ще не було електричного освітлення) і, ставши навпочіпки, витяг з-під ліжка скриньку. У замку я побачив свій ключ. Я відімкнув скриньку — жука-скарабея там не було.
Розділ V
КАПІТАН ДХІРЕНДРА СТАЄ ЧЛЕНОМ НАШОЇ ЕКСПЕДИЦІЇ
Я кинувся до Дхандаса, що спав міцним, безтурботним сном, збудив його і розказав про крадіжку. Дхандас у нестямі схопився з ліжка і закричав, мов поранений звір. Напевне, всі на кораблі почули цей крик. Даремно намагався я заспокоїти Дхандаса, умовляв його обміркувати все, не поспішаючи. Він не хотів слухати мене, швидко вдягся і вибіг на палубу.
На палубі бушував холодний, пронизливий вітер, і я зразу замерз, бо не встиг одягтися тепліше. В небі сяяли тисячі зірок.
Вже не пам’ятаю, скільки ми ходили з Дхандасом по палубі, обговорюючи подію. Ми були впевнені, що злодій і досі на кораблі. Я навіть висловив думку, що жука вкрали оті двоє чудних пасажирів, на яких капітан звернув мою увагу.
Ми надумали собі, що треба всіх обшукати, але для цього довелося б розкрити нашу таємницю капітанові Дхірендрі. На той час я вже цілком довіряв Дхірендрі, але Дхандас нізащо не хотів розказувати нікому, куди й чого ми їдемо. Однак обставини змусили його погодитися на це, бо інакше нічого було їхати далі.
О четвертій годині ранку капітан вийшов на палубу, щоб перед тим, як прибути до порту, востаннє оглянути корабель, і дуже здивувався, побачивши нас тут так рано. Ми, не гаючи часу, розповіли йому, що на кораблі сталася крадіжка. Капітан спокійно зійшов на місток, щоб перевірити курс корабля, і, спустившись униз, провів нас до своєї каюти. Сідаючи в крісло, я помітив, що капітан вийняв з ящичка величезну сигару. “Навіть уночі курить!” — незадоволено подумав я, але не сказав нічого.
Ми докладно розповіли капітанові про все. Він уважно слухав нас, гладячи свою цапину борідку, здивовано зводячи брови та часом пускаючи цілу хмару диму. Я морщився, але мусив терпіти.
Коли ми закінчили, капітан сказав:
— Я бачив у житті так багато дивного, що якби розказав комусь, то й не повірили б. Але це все — дрібниця, коли порівняти з тим, що я оце почув від вас. Я ладен допомогти вам, чим зможу. Зараз ми зберемо всіх, хто є на нашому кораблі, і кожного пильно обшукаємо.
Коли “Лотос” підходив до східного берега Суецького каналу і в далині вже вирізнялися будівлі Суеца, Дхірендра виконав свою обіцянку. Дхандас, досвідчений у судовій роботі, допитав
