МИ ПІРНАЄМО ПІД ЗЕМЛЮ
Мати переконання — отже бути пильним.
С. Лікок [6]
Мій Олекса покинув свої розкопки й примчав у Москву зовсім очманілий. Завжди такий спокійний, розсудливий, як на мій погляд, навіть занадто повільний, він був сам не свій. Ще б пак, уявіть себе на його місці: відшукав заповітне «писемне джерело», а прочитати його не може!.. Із шістдесяти восьми слів розібрав тільки п'ять.
Увечері ми вдвох сушили голову над цією таємницею. Невеликий, криво віддертий шматок папірусу, списаний упоперек стовбцями нерівних рядків. Літери вицвіли, ледь помітні — недарма його, мабуть, викинули в корзину для сміття. А мій фанатик просто тремтить над ним, неначе це не знати який скарб.
Але, чесно кажучи, я вже поділяв його запал. У мене теж руки засвербіли розгадати цей документ.
— Слухай, а може, це справді якийсь шифр? — припустив я.
— Кому треба зашифровувати якісь господарські поради? — знизав він плечима.
— Чому господарські? Ти що, їх прочитав?
— Ні, але я користуюсь тим самим методом дедуктивного аналізу, в силі якого ти вже мав нагоду переконатися. Дивись, — він схилився над столом, водив олівцем по склу, під яким лежав шматочок папірусу, — бачиш, в кінці четвертого рядка одинока літера «бета», в кінці п'ятого — «альфа», а дев'ятий рядок закінчується літерою «гама». Це, напевно, цифри: 2, 1, 3. Греки тоді позначали цифри літерами. Отже, йде якийсь перелік, опис чогось.
— Можливо, ти маєш рацію.
— Уже є зачіпка. Отже, рано чи пізно ми його розшифруємо…
— Так, це залежить від того, наскільки часто повторюватимуться окремі літери. Чистісінька тобі математика й статистика! І все ж я правий, а не ти: ключ до цієї тарабарської мови треба шукати, як до звичайної шифровки. Ми з тобою перебуваємо зараз у становищі Вільяма Леграна…
— Якого ще Леграна?
— Маестро, треба знати класиків. Едгар По, «Золотий жук».
Я легко відшукав на полиці сірий томик і відкрив потрібну сторінку, не звертаючи уваги на в'їдливий випад:
— Це твій основний посібник по розшифровці невідомих письмен?
— Отже, що зробив завбачливий Вільям Легран? Він підійшов до розгадки суто науково. В будь-якій мові кожен елемент — звук, літера, склад тощо — повторюється з певною частотою. На цьому і засноване розуміння секретних кодів. Знаючи, що в англійській мові найчастіше вживається літера «е», Легран підрахував, яка цифра найбільше зустрічається в піратській криптограмі, і всюди замість неї підставив цю літеру. Потім, знову-таки за законом частоти повторення, він літеру за літерою розгадав усю шифровку й пізнав таємницю піратів: «Добре скло в трактирі епіскопа…»
— Не бачу все ж особливої схожості з нашим завданням, — перебив він мене.
— Слухай, ти інколи буваєш на диво нетямущий! Цю фразу можна зашифрувати так, як зробив піратський отаман Кідд.
Я накидав на аркушику паперу криптограму з оповідання
…
— А можна її зашифрувати й інакше — словами. Скажімо: «Лобасто кіре а курако пула…» Виходить точно, як твоя тарабарська мова. Лишається переписати це грецькими літерами, яких я не знаю, чи латинськими, й можна видавати за стародавній манускрипт невідомою мовою. — Я тієї ж миті проробив цю нескладну операцію й подав йому аркушик:
«Lobasto kire a kurako pula…»
— Мабуть, ти маєш рацію, — промимрив він, розглядаючи мене. — Це вдасться розшифрувати…
— Та чи ти знаєш, любий мій осквернителю стародавніх могил, скільки часу на це піде? — я швиденько прикинув на папері, що трапився під рукою. — Так, під кінець життя, старим дідуганом ти, нарешті, прочитаєш: «Цим засвідчую, що мною, жерцем О. М. Евріпідусом, справді викрадені з храмової казни 3 — в дужках прописом: три — бронзові голки». Що й казати — звабна мета, їй не шкода й життя!
— Ну й базікало ти, Мишко! — зітхнувши, сказав він. — По-перше, кожний новий документ старовини дуже важливий для науки. А по-друге, я не збираюся скніти над розшифровкою, як кустар-одиночка. Опублікую копію в журналі, й спільними зусиллями якось ми розгадаємо цю таємницю найближчого року…
— А найближчого тижня не хочеш? — згорда спитав я. — Ти забув, що в наш час найвидатніші відкриття здійснюються на стиках далеких одна від одної наук?
— Тобто?
— Тобто тобі на допомогу прийде всемогутня кібернетика, певна річ, в моїй особі.
І знаєте, що він мені відповів, цей зарозумілий нахаба?
— Я знаю, — каже, — що нині дехто, втративши надію сягнути зірок у своїй власній науці, поспішає примазатися до тих галузей, де їх слабкість не так помітна непосвяченим. За стародавнім принципом: в країні сліпих і кривий — король. Що ти розумієш в археології чи лінгвістиці?
— Он як! — сказав я. — Тоді нам немає про що говорити.
Але тут він почав всіляко улещати мене:
— Ну годі комизитись, це я так, заради красного слівця бовкнув. Конкретно, що ти пропонуєш?
— А чи не час уже припинити захоплення цими кустарними методами і згадати, що ми живемо у вік електроніки. Пам'ятаєш, як вдало розшифрували недавно новосибірці мову майя! А вона, мабуть, складніша за твою тарабарщину. Коротко: пропоную покласти твій горішок на зубок електронно-обчислювальної машини. Домовлюся з шефом. Сподіваюсь, він дозволить уладнати цю справу в нашому інституті. Коли документ написаний відомими літерами, але невідомою мовою, його можна розглядати як шифровку. Щоб підібрати до неї ключ, тобі доведеться нидіти кілька років. А машина це зробить далеко швидше.
— Невже це можливо?
— Вибачаю тобі сумніви тільки тому, що ти цілковитий невіглас у кібернетиці,— поважно сказав я.
Мишко — великий базіка, і я, по правді, не дуже вірив у його райдужні обіцянки. Але щодо того, що «в країні сліпих і кривий — король», — це я йому, звичайно, бовкнув даремно, незаслужено, хоч і мало розуміюсь на кібернетиці. Товариші по роботі його дуже поважають і цінують; за їх відгуками, він там, у своєму інституті, якщо й не король, то принаймні подає великі надії.
І все ж він не замикається у вузькофахову «шкаралупу» — це мені теж в ньому подобається. Астрономією захоплюється, та й на літературі розуміється непогано, а тепер ще затіяв якісь мудрі досліди з палеомагнетизмом, замучив мене зовсім, вимагаючи все нових і нових зразків для аналізів. От тільки в історії та археології слабенький, але хто ж охопить неосяжне!..
Вже наступного дня Михайло подзвонив мені й сказав, що мав «попередню дипломатичну бесіду з шефом і справа вирішиться найближчим часом». Та я не став цей час марнувати.
Я набрав у бібліотеках товстезних праць з лінгвістики й порівняльного мовознавства. І що більше читав, то важчим здавалось завдання.
З такою ж проблемою кілька років тому зіткнулись наші археологи, коли розкопали біля стародавньої парфянської столиці Ніси на півдні Туркменії таблички з арамейськими письменами. Ці письмена відомі вченим давно, їх уміють читати. Але складність полягала у тому, що зручнішими порівняно з клинописом чи ієрогліфами арамейськими письменами користувались в старовину багато народів Азії, які говорили найрізноманітнішими мовами.
Розшифрувати таблички, знайдені в Нісі, вдалося досить швидко, бо хоч приблизно можна було уявити, якою мовою вони написані,— адже Ніса була в той час столицею Парфянського царства. Цей здогад підтвердився. Для розшифрування написів об'єднались археологи, знавці іранських наріч та спеціалісти з семітських мов, до яких належить арамейська писемність. І стародавні папери заговорили.
А що робити? Знайдений документ написано грецькими літерами, але якою мовою? Може, це мова скіфів — вони населяли тоді всю степову частину Криму і своєї писемності не мали. Якщо ж у них не було ніякої писемності й не збереглося жодного документа, де мені знайти тепер людину, яка знала б скіфську мову? Не було своєї писемності й у таврів, мова їхня вмерла для нас безповоротно.
Ниточки, за які я марно чіплявся, намагаючись розплутати цей клубок, обривались тут-таки, з самого початку.
От одне слово в знайденому документі звучало зовсім як грецьке «кокіт». Так називали в деяких міфах річку в загробному підземному царстві. Але сюди це явно не пасувало, виходила цілковита нісенітниця, та й до того ж слово було написане з маленької, а не з великої літери — отже, не було власним ім'ям. Воно тільки за звучанням схоже, а означало, напевно, щось зовсім інше, ніж загробну річку…
Я відчував, що скочуюсь у небезпечну пастку етимологічного методу. Прихильники його прагнуть у схожих випадках зрозуміти невідому мову тільки через її порівняння з якоюсь іншою, відомою. Особливо вони захоплюються при порівнянні звуковим збігом слів у мовах.
Але це хибний шлях. Спробуйте дізнатися з одного лише звучання, що означає слово catz мовою індійців майя. Воно звучить зовсім як німецьке katze, але означає зовсім інше: у майя це «птахи», а в німців — «кішка». Новогрецьке слово «па» чується звично для російського вуха. А означає воно зовсім не заперечення, а, навпаки, ствердження — «так».
Треба було не піддаватися спокусі знайомого співзвуччя, а йти довшим і тяжчим, але зате єдино надійним шляхом: порівнювати й співставляти комбінації слів-повторень у їх зв'язку з тим, що міг приблизно означати цей документ, з якою метою він був написаний. Цим я і зайнявся.
Поступово я розширював коло пошуків, заново перечитуючи все відоме про скіфів, таврів та інших сусідів грецьких поселень у Криму. Ключ до розгадки таємниці невідомої мови слід
