завершив так:
«Для небайдужих спостерігачів, навіть для тих, хто сам брав участь у цьому русі, стало з часом очевидним, що український інтегральний націоналізм має серйозну внутрішню хворобу. Це призвело до притуплення морального відчуття, що виявилося у застосуванні фізичного і морального терору проти українських політичних опонентів. Волюнтаристський характер націоналістичної ідеології, опора на «міф», а не на знання завадили відчути реальність об'єктивно, а отже зробити раціональні і відповідальні висновки. Хоча інтегральний націоналізм підніс войовничість і життєздатність українського народу в часи воєнних потрясінь, він разом з тим знизив рівень його громадянської зрілості… Роки Другої світової війни принесли заразом апогей і кризу інтегрального націоналізму». 8
На жаль, об'єктивний в цілому дослідник І. Лисяк-Рудницький піддався невластивим таким людям емоціям. Інтегральний націоналізм сьогодні не тільки реанімували, але й плодиться він не тільки в Галичині.
Хто був творцем «інтегрального» націоналізму фашистського типу
Його витворив Дмитро Донцов (Шелкопьоров), син херсонського землевласника і торговця хлібом, росіянин за походженням та водночас ідеолог українського войовничого націоналізму.
Мітька Шелкопьоров так був перейнятий ворожістю до Росії та росіян, що надовго заразив галицьких націоналів, хоч для цього в Галичині не було особливих підстав. І водночас «москаль» Шелкопьоров став речником українського націоналізму і шовінізму, так божевільно пройнятого русофобством. Чи не парадокс?
Інтегральний («всеохоплюючий», «всеосяжний», або частіше — чинний) націоналізм насправді не був творінням самого Донцова. Взагалі все, що було в його працях було запозичене, а, вірніше, змавповане, списане з зарубіжних авторів — Шопенгауера, Ніцше, Барреса, Гюйо, Сореля, Морраса, Бергсона, Шпенглера та багатьох інших. Справжнім творцем ідеології інтегрального націоналізму у Франції був Шарль Моррас, виходець із Прованса, однієї з відсталих провінцій (що і спонукало Донцова так часто вживати термін «провансальство» з поваги до свого ідейного метра — в українській мові не знайшов відповідного слова).
Вже в 1923 році в статті «Чи ми фашисти?» Д. Донцов беззастережно заявляв, що той «політичний і морально-психологічний дух», яким дихають такі, як він, є незаперечно фашизмом. Стаття вийша в тому ж «Літературно-науковому віснику», який за протекцією провідника УВО (Української військової організації), а затим ОУН, Євгена Коновальця був переданий в руки Донцова. Згодом він розвиває свої погляди (запозичені з фашизму і нацизму) в книзі «Націоналізм» (1926 р.). А в 1935 році Донцов тлумачив уже фашизм, як «щось своє»: «Ви і ваші приятелі, — відповідав він своїм численним опонентам, — завжди звинувачували мене в наслідуванні фашизму й гітлєризму. Ну то читай пресу фашистську, читай же пресу римську, берлінську, пресу «франсистів», або «огневиків» в Парижі (тут Донцов нагадує про фашистів у Франції, зокрема про «Вогнистий хрест» полковника де ля Рока — В.М.). Там велика проблема нашої доби уймається якраз так, як уймаю її я».
Аналізуючи поведінку Донцова того часу, вже згадуваний американський політолог Д. Армстронг писав у статті «Колабораціонізм у Другій світовій війні»: «Донцов… є людиною надзвичайно складного інтелектуального походження. Східний українець за місцем народження, він сильно захоплювався марксизмом перед Першою світовою війною. Цілком можливо (хоч він різко викривав російське народництво), що Донцов був під впливом конспіраторського зразка «Народної волі». Під кінець 20-х років, однак, Донцов відкинув всі «ідеї дев'ятнадцятого століття» і почав славити дивну концепцію «героїв», включно з Ніцше, Бергсоном, Сорелем, Кіплінгом, Кічінером і Рузвельтом. Головну інтелектуальну інспірацію в тому періоді Донцов черпав із Моріса Барра та з Шарля Морра». (Так англійською мовою читаються Моріс Баррес і Шарль Моррас —
Надаючи українському націоналізму рис агресивності, волі до влади, елітаризму, «творчого» насильства і т. п., Донцов вже після видання своєї книги «Націоналізм» уточнював: «Націоналізм — се бунт проти особистого і гурткового егоїзмів. Бунт проти ідеології, що ставляє інтереси консумента над продуцентом, інтереси одиниці над загалом, кляси над нацією, інтереси робітничих синдикатів, що об'єднують два чи три мільйони, над інтерсами сорока чи п'ятдесят мільйонової нації, навіть над інтересами держави. Націоналізм — се бунт проти ідеології затомізування і розпорошення суспільності; бунт в ім'я старих і вічних правд — праці, дисципліни, культу предків, власної крові і власної землі, церкви, бунт в ім'я організації проти засади дезорганізації. Як такий, націоналічний рух виказує, річ природна, багато спільних рис — в Фінландії і на Україні, в Бельгії і в Італії, в Угорщині і в Німеччині, в Еспанії, у Франції, в Австрії.:. Але се не є рух інтернаціоналістичний. Навпаки, його метою є скріпити націю проти всяких інтернаціоналістичних галапасницьких ідей (соціялістичних чи просто імперіялістичних в однаковій мірі)». 10 Тут Донцов трактував націоналізм (звичайно ж, український), як бачимо, в абсолютно фашистському розумінні.
Біограф Донцова М. Сосновський в книзі «Дмитро Донцов: політичний портрет» не випадково зазначає: «Сучасні дослідники фашистського феномену 20–30-х однозгідно підкреслюють характеристичні прикмети фашистської ідеології, які в основному збігаються з засадами «чинного націоналізму» Донцова: антиматеріалізм, авторитаризм, етатизм, інтегралізм, скрайній етноцентритизм, агресивність в зовнішній політиці, расизм, романтичний антиінтелектуалізм, засада, що ціль освячує засоби. Ці дослідження теж вказують на схожості між фашистськими рухами, коли мова йде про державні інституції чи про внутрішню політику будь-якого фашистського авторитарного руху: сновидна демократія, розгром добровільних громадських і політичних груп, товариств, партій і заміна їх «корпоративною» організацією, пбліційний режим, економічний прагматизм (економія підпорядкована політичним цілям), провідницька стистема з «дуче», «фюрером», «вождем», «провідником», однопартійна система й заборона діяння інших політичних партій поза фашистською». 11 Сосновський, як бачимо, повністю погоджується з тим, в чому звинувачують Донцова противники того ж Донцова.
Донцов був закоханний в Беніто Муссоліні, дуче італійських фашистів. В передмові до брошури про Муссоліні він писав: «В наші часи, просякнуті отруйним запахом прогнилого соціялістично-ліберального світа, він (Муссоліні) був перший, хто тому світові завдав рішучий удар… своїм чином очистив він народ від розкладаючих сил, інтернаціональності і рідної колтунерії. А Італію з країни-провінції зробив нацією, без якої не сміє нічого важного статися на нашім континенті, а подекуди й поза ним. Проти сил, з якими боровся фашизм, вів пропаганду «Вісник» і «Літературно-науковий вісник» від 1922 р. спочатку серед повного незрозуміння нових ідей нашою суспільністю. Тому якраз «Книгозбірня Вісника» вважає за свій обов'язок дати читачам сильветку людини, яка тріумфом своїм і свого діла здвигнула нові дороговкази для збаламучених конаючим XIX віком народів». 12
Тут же Донцов хвалиться тим, що за його ініціативою, при його участі та за його кошти, видана так звана «Книгозбірня Вістнйка» — серія брошурок, в яких пропагувались «фюрери» європейського фашизму: М. Островерха — «Муссоліні: людина і чин», М. Макіявель — «Володар», Р. Єндик — «А. Гітлер», Л. Мосендз — «Штайн: ідея і характер», В. Темляк — «Вогнистий хрест: полковник ля Рок», М. Антонович — «Маршал Вперед (Блюхер)», Р. Керч — «Франко — вождь еспенців», Д. Варнак (Донцов) — «О'Коннель», Д. Варнак (Донцов) — «Кардинал Мерсіє», Д. Донцов — «Партія чи орден» та інші. Брошурки залежувалися на полицях книгарень, однак, войовничі націоналісти читали їх з захопленням.
Далі М. Сосновський зауважує: «Захоплений їхньою (тобто фашистською —
У доволі широко знайомій націоналістам брошурі «Де шукати наших історичних традицій» Донцов заявляв, що люди типу Муссоліні — «люди одного світогляду, однієї психіки…», якою є і «наша психіка». 13
