Губернатор Вехтер пропонує для дивізії такі назви: СС-добровольча дивізія «Галичина» або Добровольча дивізія «Галичина…»З політично-психологічних причин треба оминати в назві слово поліційна…» 229 (Тут і нижче виділено мною —
«Пропонуються уніформи поліційних дивізій, ще заки для них впровадили відзнаки СС-ів (польово-сірі, з гвардійським облямуванням).
Ці уніформи гарні на вигляд і їх є вдосталь. Можна б прийняти поліційну відзнаку (Polizei-Hoheitszeichen). Дивізійною відзнакою, як в інших європейських добровольчих з'єднаннях, буде на правому рукаві щиток із спеціальним галицьким знаком, який є частиною традиції цього краю, але не є знам'ям великоукраїнських стремлінь …
Фонди і кошти відносно персоналу і матеріялу покриватиме порядкова поліція (Ordnungspolizеi), — тільки ті, що пов'язані з військовою службою. Зате підготовку, вербування, покликання, транспорт виплачуватиметься з дистриктивного бюджету…
Кадри:
…для плянованого поліційного полку «Галичина» буде до диспозиції кадровий батальйон, що тепер є в марші до Любліну…
Вербування слід проводити великодушно. З огляду на пересічно низьку якість людського матеріалу, особливо під расовим оглядом прийматиметься людей також з расових груп III та IV…
Німецька націонал-соціялістична робітнича партія визнавала п'ять расових груп: 1) чисто нордійська, 2) домінантна норданська або фалійська, 3) гармонійні мішанці з двох перших груп з малими домішками альпійської, динарської або середземноморської груп, 4) мішанці переважаючого східного або альпійського типу, 5) мішанці позаєвропейського походження». 230
«Присяга: присяга така сама як для інших добровольчих зєднань». (тобто, як і для інших формувань СС — виділено мною —
У своїй книзі «У мундирах ворога» Т. Гунчак приділяє багато уваги питанням формування дивізії. «Нарешті, — пише він, — настав історичний день 28 квітня (1943 року —
«Того ж дня, — продовжує Гунчак, — Вехтер розіслав секретну директиву з інструкціями щодо проведення призову, під час якого ні в якому разі не повинно створюватися враження, ніби німці розраховують на допомогу українців і що українці є німецькі союзники. Призовні комісії мають наголошувати на тому, що українці активно залучаються до боротьби проти большевизму». Гасло «боротьба проти більшовизму» стало лейтмотивом усіх, хто займався вербуванням: організацій УЦК, священників, учителів шкіл, вихованих націоналістичних організацій, військової управи, всіх шанувальників гітлеризму».
«За пропаганду вербування відповідало прес-бюро Центрального комітету, підпорядковане відділові з культурних справ, очолюване Михайлом Кушніром. Прес-бюро мало в своєму штаті письменників і журналістів, які писали газетні статті і репортажі, де неприховано висловлювалось те, що в інших статтях і мемуарах лише пропонувалося шляхом наведення аналогій. Серед авторів таких есе, статей та звітів були С. Баришко, Л. Шанковський, В. Балагура, О. Шаркавський, Б. Ольхівський, Ю. Косач, І. Крип'якевич, М. Колянківський і М. Карпинець. Матеріяли, які одержувало прес-бюро, посилалися до різних газет Галичини та Польщі, найбільш поширеними серед них були «Краківські вісті» та «Львівські вісті»…
Щоби покласти край антинімецьким спекуляціям та розповсюдити ідею створення дивізії, Військова управа відрядила своїх представників у різні регіони Галичини виступати з доповідями для публіки на теми: 1. «З якою метою ведеться війна» 2. «Більшовизм — найбільший ворог України». 3. «Кожен, хто бореться проти більшовизму, є другом України». 4. «Необхідність співробітництва з німцями…» 232
Далі Гунчак намагається передати атмосферу того «справжнього чи штучного ентузіазму», який створився в той час:
«Від зависокої дози ентузіазму постраждали не тільки українські ветерани. Подібний результат зафіксований… на публічних зборах, де заклик «Усі до дивізії!» призводив до масового добровільного запису…
Поминаючи сантимент, громадські діячі, головно ті, що були повязані з УЦК, отримали від Кубійовича інструкції зголоситися до дивізії, щоб тим дати приклад іншим…
Серед тих, хто допомагав у вербуванні, були вчителі середніх шкіл (гімназій). Завдяки їхнім зусиллям багато учнів влилося в дивізію, навіть не закінчивши навчання…
Вербування до дивізії, незважаючи на деякі перепони, виявилося значно легшим та успішнішим, ніж очікували. Окрім політично сумлінних індивідуалістів, які керувалися почуттям патріотизму і вірою в те, що дивізія — це початок української армії, були й такі, котрі записувалися заради того, щоб уникнути служби в будбатах, чи примусових робіт у Німеччині. Таким чином, у дивізію прийшли люди, назвати яких «добровольцями» було б не зовсім правильно. Навіть у різних інструкціях з вербування йшлося про категорії рекрутів, змушених вступати «добровольцями»…
Практично набір новобранців проводився спецкомісіями, звичайно, під головуванням крайсгауптмана (німецького окружного голови) або ляндкомісара (районного комісара). До комісії входили також місцевий офіцер поліції, делегат із Військової управи, священники, вчителі, адміністратори й громадські діячі». 233
Далі Гунчак подає таблицю, седячи з якої, на початок червня 1943 р. в дивізію СС «Галичина» записалося 81 999 чоловік, прийнято 52 875, відмовлено в мобілізації 29 124 чоловікам.
Однак на цьому призив у дивізію не припинився. Призивна організація, очолювана гауптштурмфюрером СС К. Шульце, яка перетворила діючу Військову управу на свій допоміжний орган, продовжувала мобілізацію в дивізію до кінця окупаційного періоду Галичини, тобто до серпня 1944 р., а певні поповнення робила і далі, аж до початку весни 1945 р., за рахунок втікачів з Галичини.
Приховати правду про цю дивізію неможливо і тому Гунчак змушений подати матеріал про те, що гітлерівці, скориставшись тим, що мобілізація проходить успішно, сформували не одне, а декілька формувань. Гунчак зауважує, що Шульце у своєму звіті опріч 11 578 рекрутів, які перебували у вишкільних таборах, не вказав, що «німці сформували також п'ять полків та один батальйон з надлишків, призваних до дивізії наприкінці липня і в серпні 1943 року». Якраз оті п'ять полків і батальйон відразу ж призначались для муштри як поліцейські («охоронні») війська СС.
Описуючи ейфорію вступу галицької молоді до дивізії СС «Галичина», Т. Гунчак тут же подає кілька суперечливих фактів, якими заперечує свою ж позицію. Реальна ж ситуація з формуванням дивізії і поліцейських полків, які сформувались паралельно, так досі і не з'ясована до кінця. Автор робить таку примітку: «У цій інструкції пишеться: «1. Повідомляємо, що ті, хто народився з 1920 по 1925 рік включно, повинні пройти попередню військову реєстрацію.
2. Повідомляємо, що ті, хто народився у 1918–1919 роках, повинні пройти попередню військову реєстрацію та прийти на добровільну службу до дивізії.
3. Всі без винятку унтер-офіцери, які служили в будь-яких арміях, у віці до 40 років зобов'язані з'явитися на реєстрацію». 234
Другий факт:
«На той час, коли фронт наближається до Галичини, становище в суспільстві ставало напруженішим, що стримувало процес призову. Багато і хто просто лякався повернення більшовиків і того, що вони можуть
