національного руху українських козаків (цей «генерал без армії», як ще називав його Гунчак —
Обидві фракції ОУН, особливо фракція Степана Бандери, у якої з'явилося багато послідовників серед молоді Галичини, були спроможні знайти рекрутів для майбутньої боротьби проти СРСР. Для виконання своєї програмної мети — утворення незалежної української держави — у квітні 1944 року фракція Бандери організувала за допомогою німецької розвідки (Абверу) своє військове формування із 650 чоловік під кодовою назвою «Нахтігаль». Цій групі належало відіграти роль двигуна у майбутній політичній грі. Майже одночасно ОУН-б організувала другу військову групу, якій була дана кодова назва «Ролянд». Обидві групи діяли в межах німецької армії під орудою німецької військової розвідки Бранденбурзького полку (тобто полку спеціального призначення «Бранденбург-800», про який вже мовилось у даній книзі —
… ОУН-б особливо ретельно працювала над налагодженням контактів із німецькою армією, вважаючи її прихильнішою до політичних прагнень України, ніж нацистський політичний апарат. Утворення «Ролянду» й «Нахтігалю» в межах вермахту додавало українцям підбадьорення. Керівництво бандерівської фракції ОУН, обнадієне своїми контактами з військовими колами Німеччини, вирішили перевірити позицію німецького керівництва. 30 червня 1941 р. у Львові Ярослав Стецько, перший заступник Бандери, проголошує відновлення української держави. Німеччина відповіла на цей односторонній акт негайними репресіями…
Ці кроки з боку Німеччини довели послідовникам Бандери нереальність їхніх надій на досягнення політичних цілей. Протестуючи проти арештів керівництва бандерівської фракції, обидва військові формування, «Нахтігаль» і «Ролянд», відмовилися від виконання служби доти, доки заарештованих не звільнять. Незабаром після цього обидва формування розформували, і це поклало край надіям ОУН-б на використання їх як ядра майбутньої української армії…» 227
Це вже суща неправда пана Гунчака! Йому добре відомо, що «Нахтігаль» і «Роланд» були відкликані з фронту, переформовані в шуцманшафт-батальйони «охоронної» поліції СС і послані в каральний корпус обергрупенфюрера СС фон-дем Бах-Зелевскі для боротьби з білоруськими партизанами та населенням. На початку 1943 р. щуцманшафт-батальйон був (з невідомих причин) відпущений «додому», але майже весь склад батальйону опинився в народжуваній УПА на чолі з капітаном Р. Шухевичем (який негайно став генерал-хорунжим!). Частина ж офіцерів батальйону опинилась в дивізії СС «Галичина». Все це, звичайно, добре відомо пану Гунчаку.
Гунчак продовжує: «…Незважаючи на сумний досвід спіробітництва з Німеччиною і розвіяні сподівання, бандерівська фракція ОУН звернулася 14 серпня 1941 року з довгим меморандумом до німецького керівництва, в якому йшлося про те, що український народ (тобто, українські інтегральні націоналісти- бандерівці —
… Фракція Мельника дотримувалась іншої політики стосовно німців, і внаслідок цього не дійшла до такої конфронтації, яка склалась між Німеччиною й ОУН-б на самому початку нацистсько-радянської війни. Тому вони вважали, що все ще існує надія на досягнення Україною мети за допомогою німців. Керівництво цієї організації дотримувалося обраної лінії навіть після того, як у Києві нацисти стратили деяких найталановитіших її людей. Більше того, здається, група Мельника вважала, що фракція Бандери сама спровокувала репресії супроти себе своєю необачною поведінкою…
…6 липня 1941 року Андрій Мельник надіслав Гітлеру особистого листа з проханням надати повноваження його фракції утворити окреме українське військове формування, яке, за його припущенням, боролося б за визволення України… Водночас Альфред Бізанц, колишній офіцер Української галицької армії, який очолював підвідділ зі справ населення і суспільної опіки в дистрикті Галичина (насправді — полковник німецької розвідки), інформує Берлін, що генерал Михайло Омелянович-Павленко, генерал Микола Капустянський, полковник Роман Сушко, полковник Гнат Стефанів, полковник Петро Дяченко і капітан Михайло Хронов'ят, котрі були членами ОУН або симпатиками ОУН(м), виявили певний інтерес до організації українського військового підрозділу, який входив би до складу німецької армії…
…По війні стало відомо від професора В. Кубійовича про те, що він звертався до генерал-губернатора Ганса Франка 7 липня 1941 р., пропонуючи створити у вермахті українську армію чи українські військові з'єднання і рекрутів набрати з території Західної України. Лист залишився без відповіді…». 228
І, нарешті, тільки після поразки під Сталінградом гітлерівці почали позитивно реагувати на прохання українських войовничих націоналістів. Ті факти численних прохань, які послідовно наводить Т. Гунчак, ми спеціально подаємо повністю (одне за одним), щоб рельєфно показати, що насправді ініціатива творення військових формувань націоналістів в складі гітлерівської армії виходила не від губернатора дистрикту «Галичина» группенфюрера СС О. Вехтера, а від самих українських націоналістів різних відтінків. Думаємо при цьому, що ці прохання не були одинокими. Їх було значно більше, ніж вказує пан Гунчак. І всі вони наполягали на одному — створити українські військові формування для допомоги гітлерівській армії «визволити» Україну і створити «незалежну» Українську державу в тіні нацистської свастики.
Описуючи процес творення 14-ої гренадирської дивізії СС «Галичина», Т. Гунчак розкриває ряд моментів, які, власне, заперечують те, що так хочуть приховати вчорашні і нинішні шанувальники дивізії — вона формувалась і діяла як поліцейська частина, підпорядкована безпосередньо СС.
Гунчак:
«…Оскільки Вехтер був бригаденфюрером СС, то ж для нього було звичним звертатися саме до Генріха Гіммлера із проханням на дозвіл українського з'єднання СС.
Можливо, що ідею вони вперше обговорювали з Гіммлером 1 березня 1943 року. Під час бесіди 4 березня 1943 року Вехтер передав Гіммлеру листа із пропозицією, якщо Гіммлер це схвалить, обговорити з українськими провідниками створення добровольчої дивізії СС «Галичина». Вехтер також долучив проект звернення до молоді Галичини…
28 березня 1943 року Вехтер отримав відповідь Гіммлера, що створення дивізії він загалом підтримує. Щоби заручитися підтримкою впливових чинів із СС, Вехтер переговорив із Крюгером, генералом СС, а через два дні — з шефом штабу СС группенфюрером СС Бергером. «Натхнений успіхами цих переговорів, — пише далі Гунчак, — 12 квітня 1943 року Вехтер скликав нараду, на якій мали висловити свою думку про формування дивізії керівники партії, вищі функціонери з поліції та СС».
Далі Гунчак коротко інформує про цю нараду:
«Нарада, на якій були присутні 10 нацистських лідерів, виявилась досить продуктивною. Одразу ж ухвалили рішення про початок створення дивізії, яка мала називатися так: «СС — добровольча дивізія Галичина», або «Добровольча дивізія Галичина». Учасники наради домовилися, що, виходячи з психологічних та політичних міркувань, слід уникати слова «поліція» у назві формування…» (Виділено мною —
Отже, йшлося про формування поліцейської («охоронної», тобто каральної) дивізії в системі військ СС, і це треба було приховати «з психологічних та політичних міркувань». Дарма пан Гунчак так уперто захищає «невинність» такого формування перед своїми читачами і тут же подає їх справжню суть. Що це — простодушна наївність, чи така ж простодушна упертість в захисті «своїх»?
В «Додатках» Гунчак подає і текст протоколу цієї наради:
«Присутні: губернатор СС — бригаденфюрер д-р Вехтер, генерал-лейтенант поліції Пфеффер- Вільденбрух, шеф правління Бауер, представник СС і поліційного фюрера СС бригаденфюрер і генерал-майор поліції Штрооп, підполковник Вернер, майор Дегенер, СС-штурмбанфюрер Зіляфф, полковник Бізанц, заступник керівника відділу пропаганди Тешлер, керівник президії правління д-р Нойман…
