та уміла його застосовувати на практиці… Фрайтаг видавав накази й розпорядження із спокоєм… Все робив безоглядно. Часто, з питомою йому засліпленістю, він намагався прищепити усім націонал-соціялістичні ідеї… тупо слідуючи теорії… За малу провину він ставив під військовий суд кожного, навіть свого найближчого співробітника… Він не міг зрозуміти української психіки, а хотів її втиснути в рамки пруського духу… Фрайтага поважали за його військове знання, його особливу пильність, його добру волю. Проте, як людину, його не сприймало ні українське, ні німецьке вояцтво дивізії. Це була насправді велика трагедія для дивізії…» 210
Ці характеристики особистості генерала СС Фрайтага, подані так безпосередньо Гайке, доволі суперечливі як логічно, так і психологічно. На наступних сторінках своєї книги автор рідко зупиняється на постаті свого командира. Однак, два моменти, подані далі, доволі вражаючі в розумінні тієї атмосфери, в якій перебувала дивізія СС «Галичина».
Коли ж у липні 1944 р. дивізія була розгромлена під Бродами на Львівщині, а її рештки оточені радянськими військами, генерал Фрайтаг впав у прострацію. «Генерал Фрайтаг повідомив, — пише Гайке, — … що він не в стані командувати дивізією, бо не має над нею жодного контролю…». Генерал Ліндеманн, командир сусідньої дивізії, яка також була в оточенні, прийняв під своє командування рештки 14-ої гренадерської дивізії СС «Галичина», але залишив Фрайтага у розпоряджені свого штабу.
Наприкінці книги Гайке розповів про ще один курйозний факт. В останні дні війни дивізія спішно покинула бойові позиції проти радянських військ і кинулась назустріч англійським військам, щоб здатися їм у полон. В містечку Тамсвег, де проходила колона дивізії, англійці утворили пропускний пункт, в якому затримували «чужонаціональні частини та всі частини зброї СС». Довідавшись про такий пункт, Фрайтаг остаточно здрейфив і застрелився, — оповідає Гайке про кінець дивізії та її командира.
Такий фінал. Але ми ще подамо чимало матеріалу про дивізію галицьких есесівців.
Переговори між губернатором дистрикту «Галичина» группенфюрером СС Вехтером і УЦК, з одного боку, і керівництвом військ СС, — з другого, про те, якою бути майбутній дивізії — польовою військ СС чи поліцейською («охоронною») військ СС — затягувались. А тим часом маховик формування був запущений і діяв з німецькою пунктуальністю: зброя, різна амуніція, а, головне, старшинські і підстаршинські кадри (а це були переважно німці), поступали з усіх кінців Німеччини.
Гайке: «Німецький персонал дивізії походив з поліції; його відряджено з єдиної в німецьких збройних силах поліційної дивізії», тої самої дивізії, в якій майбутній командир 14-ої дивізії СС «Галичина» Ф. Фрайтаг служив командиром полку.
Гайке досить негативно характеризує німецьких старшин і підстаршин, які прибували в дивізію:
«За малими винятками німецькі старшини і підстаршини ані віком, ані досвідом не підходили до чужонаціональної дивізії. Через дуже молодий вік, брак життєвого досвіду і незнання людської вдачі, вони не могли справитися з важким завданням керування і піклування людьми. Кращі з них ще могли проводити фахове навчання, але не вміли встановити людських відносин і через те не здобули собі довір'я українців. Деякі з них, і то, на жаль, головне старші, прибули до дивізіїз наперед виробленим негативним наставлениям як до українців, так і до дивізії, яка, на нещастя, ще й називалася галицька». 211
Та й не було новиною, що всі ці поліцейські кадри старшин — звичайнісінький людський набрід, здатний лише на здійснення екзекуцій.
Характеризуючи процес формування дивізії, Гайке зазначав, що вже на початку її існування ряд підрозділів, особливо поліцейські полки, використовувались «у поборюванні большевицьких партизанів».
На початку лютого 1944 р. в дивізію надходить термінове розпорядження з управління військ СС генерал-губернаторства про сформування на базі дивізії «бойової групи» для боротьби з радянськими і польськими партизанами. «Бойова група» в складі одного батальйону і батареї легких гармат протягом доби доби відправлена в райони Чесанова, Любачева, Тарнограду, Білограю і Замостя (Польша). Через кілька днів була відряджена друга «бойова група» «для боротьби з большевицькими партизанами» в напрямі північно-західному від Львова. Гайке відзначив, що обидві групи «діяли досить успішно». Однак про ті «успіхи» Гайке не розповідає. Друга група, як добре відомо, діяла в Гуті-Пеняцькій, поблизу Золочева на Львівщині, проти польського населення і групи радянських та польських партизанів.
Гайке відзначає тут і таке:
«Незабаром до дивізії почали надходити різні повідомлення про погану поведінку вояків бойової групи. Цього треба було сподіватися. Адже вояки ще не закінчили свого бойового навчання, а їхні німецькі старшини й підстаршини були молоді та недосвідчені. Не треба ще забувати, що бойову групу послано в околиці, в яких жило чимало польського населення, а то й чисто польські околиці. Стара ворожнеча між поляками й українцями мусіла виявитися. Але треба брати до уваги, що бойовій групі дивізії, як німецькій частині, інші німецькі частини приписували багато неслушного, або такого, що самі накоїли…». 212
Так наївно пояснював Гайке причини «поганої поведінки» молодих галицьких есесівців.
Що «накоїли» есесівці із каральних «бойових груп», добре відомо. Ми ще повернемось нижче до цього питання.
Отже, по суті, дивізія СС «Галичина» з липня 1943 р. була абсолютно поліцейською: з поліцейським генералом на чолі, з п'ятьма поліцейськими полками, з командним складом недавніх поліцейських формувань. Та й виконували підрозділи дивізії, що ще не встигла остаточно сформуватись, чисто поліцейські (каральні) функції і завдання. Все це незаперечно.
А що ж далі?
Гайке:
«Навесні 1944 року до складу дивізії врешті було включено поліційні полки чч. 4, 5 а згодом 6, 7, 8. Щоб добитися перенесення цих полків, треба було довгих і твердих домагань УЦК, губернатора Вехтера і самих вояків цих полків… Поліційні полки були сформовані з добровольців, призваних до дивізії першим набором. Вони проходили бойове навчання біля Гдині, Білостоку, в Меці, По, Тарб і Сольє-де-Борн у Франції. Тут вони мали такий склад: 4-й полк — Gal. SS-Freiw. Regiment, Галицький СС — добровольчий полк… Старшинами і підстаршинами поліційних полків були виключно німці». 213
І далі:
«На початку лютого 1944 року 4-й полк було перекинуто до Галичини на боротьбу з большевицькими партизанами, де він згодом брав участь у боях з Червоною Армією під Тернополем. У Франції вояки закінчили вишкіл і навесні 1944 року їх у більшості надіслано до дивізії в Нойгаммер. Під час вишколу їх використовувано також для поборювання французьких партизанів. При ліквідації поліційних полків у Франції деякі вояки перейшли до лав французьских партизанів, напр. Група Осипа Круковського, яка становила окремий відділ в групі майора Легранда». 214
Таким чином виходить, що 14-та гренадирська дивізія СС «Галичина» тільки кілька місяців (березень — липень 1944 р.) була дійсно польовою і стрілецькою. Після ж розгрому під Бродами в липні того ж року, рештки її вже восени знову переформовують в тому ж Нойгаммері на базі запасного полку, який тут залишався на вишкіл, в звичайну поліцейську («охоронну») дивізію СС і використовують не у фронтових, а в каральних цілях.
Цікаву деталь з цього ж приводу подає Гайке: «Чоту польової жандармерії… перетворено на сотню понад 100 польових жандармів…», а також «приділено близько 50 собак, витренованих для охорони й гонки…». Для чого, думаєте? Та для переслідування окремих груп противника (партизанів) у час каральних
