С кем и против кого воевали украинские националисты в годы Второй мировой войны

Такій заяві Кубійовича не варто дивуватися. Він активно пропагував і діяв. В Центральному державному архіві вищих органів влади України в Києві зберігається заява (Erklarung) за номером «1», заповнена власноручно керівником УЦК Кубійовичем: «Я, підписаний Кубійович Володимир, запевняю, що я готов, як воєнний охотник (тобто доброволець — В. М.), вступити до СС — стрілецької дивізії «Галичина» й бути у військовій службі.Я знаю, що на основі цієї заяви зобов'язуюся виконати кожної хвилини негайно приказ покликання до СС стрілецької дивізії «Галичина».

Львів, дня 2 травня 1943 р. Підпис: В. Кубійович». 201 Зрозуміло, що цей «ерклерунг» був написаний тільки для формальності і пропагандистського фарсу, бо Кубійович не збирався служити в діючій армії. Вслід за першим номером поступили ще подібні заяви від «щирих українців» (тепер «національно свідомих»), різних «батьків народу» і «провідників нації». На цей раз вони були дійсно щирими патріотами Великонімеччини і Гітлера. Сповнений «національної» гордості за здійснення «чималого політичного акту», Кубійович вже в довоєнний час, як один із керівників Наукового товариства ім. Т. Шевченка за кордоном і видавець «Енциклопедії українознавства», писав у своїх спогадах: «Наша і моя праця мала найкращі успіхи від літа 1943 року. Її вершком було створення дивізії «Галичина». 202 (Виділено мною — В. М.). «Праця» ця, як бачимо, була на догоду фашизму та Німеччині, а не Україні.

З чиєї ініціативи виникла дивізія СС «Галичина»

Тут треба сказати досить визначено: лицемірять числені націоналістичні автори з приводу відповіді на це непросте запитання. Для цього, зрозуміло, є у них свої всім відомі причини — обшити український націоналізм в Галичині. Але ж це абсурдно, бо антинародно!

Ми вже знаємо, як питання ініціативи створення дивізії інтерпретували її творці — керівник УКК К. Паньківський і керівник УЦК В. Кубійович. Добре відомий в діаспорі, історик О. Субтельний в книзі «Україна: історія» (К., 1991) явно лицемірить, коли вказує, що «губернатор Галичини Отто Вехтер звернувся до УЦК із пропозицією сформувати в німецькій армії українську дивізію».

Все, якраз, навпаки. Про це О. Субтельному як досвідченому історику повинно бути добре відомо. Правда, він тут же зазначає, що «опріч безплідної інтерлюдії між ОУН і німцями в перші дні війни (маються на увазі неприємності з «Актом 30 червня 1941-го» — В.М.), найважливішим випадком співпраці українців (читай: українських войовничих націоналістів — В.М.) з гітлерівським режимом на організаційному рівні стало створення добровільної дивізії СС «Галичина». Що правда, то правда!

Ми вже знаємо про створення в диверсійній службі гітлерівського Абверу спеціальних батальонів «Нахтігаль» і «Роланд», сформованих в основному із бандерівців. Мельниківці також не дрімали. Вже в перші дні війни керівник ПУНу А. Мельник починає атакувати Берлін, посилаючи А. Розенбергу, тодішньому рейхсміністру окупованих східних територій, а затим також Г. Франку, керівнику генерал-губернаторства, їх численним помічникам та іншим нацистським бонзам «послання», «меморандуми», «листи» та «заяви» з пропозиціями створити військові сили «українців», тобто українських націоналістів, на боці гітлерівців «для поборення большевизму». Гітлерівці ж у той ейфорично-переможний час просто не звернули на них жодної уваги. Захоплені успіхами на Східному фронті, вони відверто нехтували примітивними політичними моськами — танки Гудеріана вже були на підступах до Москви!

Одне з таких «писань» націоналістів з Галичини добре відоме багатьом історикам, що досліджували історію Другої світової війни. Думаю, що воно добре відоме і Оресту Субтельному. 12 січня 1942 р. було подано «послання його превосходительству фюреру й рейхсканцлеру Німецького рейху Адольфу Гітлеру». В ньому, зокрема, недвозначно зазначалось: «Українська нація пов'язувала великі надії з розвитком обстановки в Східній Європі, що привела в середині минулого року до війни між Німеччиною і Радянським Союзом. Провідні кола українського народу були впевнені в тому, що зіткнення між націонал-соціалістичною Німеччиною і більшовицькою Москвою неминуче, і що тільки Німецький рейх під керівництвом Вашого Превосходительства був спроможний завдати більшовизму смертельного удару. Поразка Росії повинна була дати можливість Україні приєднатися до політичної системи Европи… Ми запевняємо Вас, Ваше Превосходительство, що провідні кола на Україні готові до тіснішого співробітництва з Німеччиною з тим, щоб вести боротьбу з спільним ворогом спільними зусиллями німецького і українського народів і встановити справді повний порядок на Україні і в усій Східній Європі».

Це «послання» підписали: граф А. Шептицький, митрополит, президент Української національної ради у Львові, М. Величківський, президент Української національної ради у Києві, А. Лівицький, заступник С. Петлюри — головного отамана УНР у Варшаві, Омелянович-Павленко, голова Генеральної ради комбатантів у Празі, А. Мельник, вождь українських націоналістів у Берлині». 203 Воно визначає всю суть тих політичних ігрищ, які вели націоналісти.

Однак незабаром обставини блискавично змінилися. Гітлерівський вермахт отримав воєнну поразку під Сталінградом. Вже через чотири дні після неї, 6 лютого 1943 року, з благословення того ж митрополита А. Шептицького провідник ПУНу А. Мельник знову пише «послання» начальнику штабу верховного командування вермахту, генерал-фельдмаршалу В. Кейтелю:

«…Здається, прийшов час включити Україну (читай: українських войовничих націоналістів — В.М.) в протибільшовицький фронт… Треба сформувати боєздатне українське військо… На жаль, протягом останніх двох років було загублено багато можливостей… Треба це питання перенести в сферу практичної дії без зволікань і прогаяння часу. Сподіваюсь, що проблеми формування української збройної сили в тому вигляді, в якому ми тут виклали, знайде у Вас, пане генерал-фельдмаршале, належне розуміння і увагу… Українські вірнопіддані, а найголовніше військові кола готові до розв'язання цього питання, якому ми в ім'я переможного кінця боротьби з Москвою надаємо найбільшого значення, прагнемо взяти участь і віддати себе в розпорядження головного командування збройних сил».

Це «послання» А. Мельника, провідника ОУН-м, досить відоме багатьом дослідникам історії Другої світової війни і навіть широкому громадському загалу. Як бачимо, численні свідчення про те, що націоналістичні провідники досить часто вимагали (вірніше, просили) у нацистів створення «вагомої» української військової формації в складі гітлерівського вермахту, мають незаперечну і серйозну підставу.

Однак, чи був губернатор дистрикту «Галіцієн», группенфюрер (генерал-лейтенант) військ СС Отто Вехтер ініціатором створення есесівської дивізії «Галичина»? На це питання Вехтер відповів сам:

На початку березня 1943 року губернатор Вехтер у «Маніфесті до зброєздатної молоді Галичини» висловив, зокрема, таке: «Раз у раз галицьке українське населення (читай: галицькі войовничі націоналісти — В.М.) висловлювало бажання із зброєю в руках брати участь у збройній розправі німецької держави. Фюрер, визнаючи наставления Галичини, вволив цьому бажанню включити себе до боротьби і дозволив на формування «СС-стрілецької дивізії Галичина». 204 (Виділено мною — В.М.).

Окупаційна газета «Львівські вісті» (1943, № 93), інформуючи про «урочисту дефіляду» з приводу освяти декрету губернатора про створення цієї дивізії, подала уривки з промови губернатора дистрикту Вехтера, в якій той, зокрема, зазначив:

«Неодноразові звернення галицько-українського населення до управи Галичини, до пана генерал-губернатора (тобто Г. Франка — В. М.), по проводу рейху нарешті увінчалися успіхом. Фюрер дав зволення сформувати дивізію з галицьких українців…» (Виділено мною — В.М.).

Тут, як бачимо, все ясніше ясного, бо крапку над «і» поставив сам Вехтер.

Дивізію захотіли створити в складі гітлерівського вермахту самі націоналісти в Галичині, перш ніж виникли ініціатори.

Аналізуючи літературу, присвячену 14-й стрілецькій дивізії СС «Галичина», треба зазначити, що серед