С кем и против кого воевали украинские националисты в годы Второй мировой войны

партизанські сили (відділ «Хріна», пізніше «Волинський легіон самооборони») погодилися вступити на німецьку службу. Згодом, як пише майор Гайке, Волинський легіон противився включенню його до дивізії. Однак, в середині 1943 року ОУН-м повністю була згідна з набором до дивізії. Справді, фракція Мельника сама прийшла до висновку, що регулярна військова формація є необхідна. Мельник стояв близько до католицької церкви, а його прихильники співпрацювали з Кубійовичем; як високий офіцер Української галицької армії в 1918–1920 p.p., Мельник розумів і дооцінював вагу регулярної військової формації і він справді волів керувати своєю політичною організацією на військовий лад…». 219

І, нарешті, таке:

«Позиція ОУН-б є більш невизначена. Безсумнівно, послідовники Бандери на початку відкидали яку-небудь співпрацю при наборі до дивізії. Підпільна пропаганда ОУН-б в Галичині і на Волині (включно з летючками УПА, яку в середині 1943 р, перебрали бандерівці) засуджувала організовану німцями військову формацію. Замість того «нова» УПА далі закликала до збройної боротьби проти нацистів (тільки на словах, а не на ділі — В.М.) і СРСР. Деякі підпільні публікації повторювали ті заклики ще в половині 1944 р. Все-таки якось трудно збагнути, як міг набір до дивізії в Східній Галичині проходити так успішно, якщо ОУН-б, найповажніша сила серед української молоді, так сильно противилася такому наборові, як на це натякала підпільна пропаганда. Майор Гайке кидає деяке світло на ту справу, коли говорить про вояків дивізії, які відвідували відділи УПА й потім за їх дозволом верталися до своїх відділів… Особисті свідчення й опубліковані спомини деяких дивізійників, що мали близькі контакти з ОУН-б, твердять, що бандерівський командир УПА Роман Шухевич секретно доручав своїм людям добровільно голоситися до дивізії. Шухевич сподівався пізніше використати тих добровольців у партизанській боротьбі. Тому аж до літа 1944 р., коли дивізія вступила в катастрофічну битву під Бродами, а ЧА (Червона Армія — В.М.) окупувала Галичину, ОУН-б не виступала так сильно проти дивізії. Згодом приклонники Бандери активно підтримували нове формування 1-ої української дивізії. Вкінці ОУН-б разом з Кубійовичем, церквою і ОУН-м признавали, що регулярна військова формація важлива для майбутньої України». (Виділено мною — В.М.).

Цi застереження Д. Армстронга абсолютно об'єктивні, хоч певні місця чітко не визначені.

Дещо інакше трактує взаємостосунки ОУН-УПА та дивізії СС «Галичина» о. Іван Гриньох у статті «Дивізія «Галичина» й українське підпілля», опублiкованій у збірнику статей і матеріалів «Броди» (Мюнхен, 1951). Іван Триньох у 1941 р. за рекомендацією митрополита та його коадютора Йосипа Сліпого служив капеланом спеціаль-батальйону Абверу «Нахтігаль». Нагороджений нацистським «Залізним хрестом». В роки війни виконував часті та відповідальні доручення проводу ОУН-бандерівців. Від імені проводу в квітні — червні 1944-го року вів переговори з гітлерівцями. Стає віце-президентом УГВР (Української головної визвольної ради) і голова її закордонного представництва. Мабуть, найвищу характеристику о. Гриньоху дав К. Паньківський, представляючи його, як «одного з найвидатніших і найактивніших членів проводу ОУН-б і УГВР»: «Він ніколи не був ані заарештований, ані переслідуваний німцями, а навпаки, під час перебування Бандери в контаборі з німцями в легальному контакті». 220

Перш за все І. Гриньох у своїй статті відстоює думку про те, що творенням дивізії СС «Галичина» гітлерівці прагнули послабити діяльність бандерівців, привертаючи до своїх цілей частину активної молоді. «… Німецький маневр, — вказує автор, — …в українському організмі не вдався, і вже за короткий час боротьба (між ОУН-бандерівців та організаторами дивізії — В.М.) була припинена. 221 Тому даремно шанувальники бандерівщини вперто відстоюють безпідставну позицію, що ОУН-бандерівцш, мовляв, весь час боролися проти створення дивізії СС «Галичина». Гриньох продовжує: «Передусім українське підпілля зрозуміло істину, що не вдасться перешкодити в організації дивізії, незважаючи на принципове заперечення самої концепції участі українців в німецьких частинах». 222 Тут отець Гриньох явно лукавить, бо ж бандерівці формували ще напередодні війни диверсійні батальони Абверу «Нахтігаль» і «Роланд», де Гриньох сам був капеланом у формі офіцера вермахту і благословляв дії нахтігалівців на «геройські» подвиги. Проте тут же додає: «Початкове різне ставлення пізніше змінилося, і, рахуючись з реальними можливостями та фактичним станом, послано навіть певну кількість людей, що організаційно чи сімпатіями стояли на боці українського національно-визвольного підпілля, до дивізії, беручи до уваги моменти практичного характеру вишколення, добуття зброї та дбання, щоб не допустити до розгортання ворожнечі між дивізією й українським підпіллям». 223 (Виділено мною — В.М.) Далі Гриньох стверджує, що «на підставі офіційних стверджень німецького командування вже в перші місяці відбуло з дивізії і перейшло на бік УПА біля 600 осіб».

Під час перебування дивізії СС «Галичина» під Бродами, вказує Гриньох, «створилися найбільш дружні стосунки». УПА отримала «поважну матеріальну допомогу» з боку дивізії, і «два сильні курені УПА» споряджені зброєю й амуніцією, переданими вояками дивізії.

Проте, вказує автор, вже «після катастрофи на фронті» в УПА перейшла та частина есесівців, яка зберіглася. «В якій кількості, про це, на підставі існуючих закордоном матеріалів, не можна нічого певного сказати». І тут же додає: «…Не диспонуємо зараз багатими даними про бувших вояків дивізії в рядах УПА». До цього додамо, що дійсно свідчень про це досить мало, за винятком тих, які перейшли в УПА, ще вишколюючись в «Гайделягері».

Далі о. Гриньох пише про те, що після катастрофи під Бродами залишки дивізії, що опинилися в Старосамбірському районі, передавали зброю підрозділам УПА. Це абсолютно не відповідає дійсності, бо чимало утікачів просто загубили під час втечі навіть легку зброю.

Під кінець зауважимо, що якою суперечливою не була ця розповідь о. Гриньоха про стосунки «українскього підпілля» з вояками дивізії СС «Галичина», він все ж таки, всупереч націоналістичним авторам, стверджує однозначно, що ОУН-бандерівців не заперечувала проти створення такої есесівської дивізії.

Коли ж 14-та гренадирська дивізія СC «Галичина» майже сформувалась, її відвідав рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер. На жаль, В. — Д. Гайке досить примітивно подав інформацію про цю непересічну «подію»:

«16 травня 1944 року дивізію відвідав рейхсфюрер СС Гіммлер. У відвідинах брав участь також губернатор Вехтер. Свою візиту Гіммлер почав промовою. На другий день відбулися бойові вправи з участю майжеі всіх родів зброї. Потім відбувся урочистий марш вибраних відділів дивізії».

Гайке відзначав, що Гіммлер виступив тільки перед старшинами, але суть тої промови не подає. Зате читаємо таке:

«Промову Гіммлера добре характеризує професор Колумбійського університету Джордж Г. Стайн у книзі «Елітарна гвардія Гіммлера»: «У промові до старшинського складу, який складався переважно з німців, Гіммлер таки признав, що галичани — це дійсно українці, а при цьому, закликав до «братерства» між німцями й українцями. На закид тих, які вважали, що СС-і зацікавлені тільки в «гарматному м'ясі» для німецької воєнної машини, Гіммлер з сумнівною логікою зауважив, що, якщо це була б правда, то дивізія не вишколювалась би цілий рік. Він ще підкреслив, що приблизно 250 галичан вислано на старшинські курси й вони тепер в дивізії старшинами…»

І далі:

«В тій промові Гіммлер підкреслив, що губернатор Вехтер запропонував йому створення дивізії з «українських синів Галичини», згадав, що українці очікували від німців більші свободи, але Гітлер «у своїй мудрості вирішив інакше», виступив проти «політикування в дивізії» та тих, «які стріляють з-за куща», бо їх не можна вважати «патріотами». Він ще намагався виправдати генерала Фрайтага, що він не пропагує німців, а добирає на керівні пости старших тільки за їхніми здібностями. Врешті Гіммлер заявив, що він не