«Галичина» Отто Вехтера до рядового ката-виконавця). Серед них було чимало убивць з українськими прізвищами. «Українці» служили і в «кріпо», і в «сіпо», і в «шупо» та в інших типах гітлерівської поліції, брали участь в охороні польових і стаціонарних концтаборів і, звичайно, у винищенні радянських військовополонених. Так, у Львові в «Шталагу-328» («Цитадель») було винищено понад 140 тисяч військовополонених. Їх розстрілювали і на «Пясковні» в Лисиничах, і в інших місцях львівського передмістя. Те ж відбувалося і в інших концтаборах: в офлазі у Володимир-Волинському, в польових концтаборах в Рівному, Ковелі, Луцьку, Станіславі, Тернополі, Дрогобичі, Камянка-Бузькій та в багатьох інших містах Західної України.
До цього слід додати, що в березні — квітні 1943 р. вся ця так звана «українська» поліція за єдиною командою ОУН та гестапо разом із зброєю пішла в ліси і утворила кістяк УПА. Сумарно (на Волині і в Галичині) це становило понад 12 тисяч «українських» поліцаїв, які вже здобули значний досвід в людиновбивствах.
Таким чином протягом трирічної німецько-фашистської окупації в західних областях України гітлерівці з активною допомогою українських войовничих націоналістів (чи безпосередньо силами ОУН-УПА) знищили понад два мільйони громадян, з них: близько мільйона євреїв, 200–220 тисяч поляків, понад 400 тисяч радянських військовополонених, понад 500 тисяч місцевих українців. Такий мартиролог трьох років війни!
Розкриваю невеличку книжку публіцистики вже покійного львівського поета Ростислава Братуня «Слово гніву». Книжка видана не так вже й давно, в 1975 р. Ось уривок із першого вірша цієї збірки:
… Ні шептицькі, ні УНДО без роду,
Ні ОУНу хижі горлорізи
Не могли зламати дух народу,
Міць його, сильнішу од заліза…
Що правда, то правда! Цілком афористично і цілком справедливо звучать поетові слова: «Зрадою ж бо правди не здолати!».
Тоді, в повоєнні роки, Ростиславу Братуню бачились (не у ві сні, звичайно) наяву:
У темінь дику, горобину
Кричать сполохані сичі…
Я бачу наяву дитину,
Ножем зарізану вночі.
Я бачу: вбита катом мати,
Розп'яті батько і сини, І жменя
попелу від хати… Хто злочин цей
важкий вчинив?..
Тих катів, що чинили горобиними ночами злочини, і викриває словами гніву поет у віршах «Балада про сількора», «Балада винищувального батальйону», «Балада прощання», «Могила на узліссі» та багатьох інших.
Вірш «Могила на узліссі» наведемо повністю:
Але ховають і ховаються, та й ще як! У вірші-памфлеті «Ресторатор-людоїд» (думаю, що йдеться тут про колишнього керівника служби безпеки ОУН в Кам'янка-Бузькому районі на Львівщині Д. Куп'яка-«Клея», який сьогодні в Канаді володіє рестораном) Ростислав Братунь, зокрема, зазначав:
Про того ж обер-ката-надрайонного провідника служби безпеки Дмитра Куп'яка-«Клея», який катував населення Кам'янка-Бузького, Бузького та сусідніх районів Львівщини поет розповідав і у нарисі «Земля звинувачує», поміщеному в цьому ж збірнику:
«У Низах, коло старовинного Белза, відкопали засипану землею криницю край села, знайшли кістки людські. Заговорили свідки злочину, яких бандерівці примушували під загрозою смерті звозити сюди трупи. Стало явним те, що так старанно оунівці хотіли заховати, від чого так ретельно на закордонних смітниках відхрещуються, мовляв, це не ми робили…»
Але про вбивців, продовжував автор:
«Земля говорить. Люди говорять. Правду не вбити, не заховати на дні найглибших криниць…
Дев'ять домовин несли на плечах низівчани на місце вічного спочинку. І серед них — маленькі — дитячі домовини, дошки з яких могли б піти на колиску… Я був у Низах, я стояв над криницею, коли з неї діставали останки жертв бандерівців. Я йшов у сумній похоронній процесії. Німував, схиливши голову, над свіжою могилою. Я розмовляв з очевидцями низівської трагедії. Я читав протоколи слідства. Я ввібрав у своє серце ненависть суворого мовчазного натовпу і сплески жіночого ридання.
