відмітка ощадкаси про те, що 23 липня взято п'ятсот карбованців. Мабуть, якраз ті, що їх він передав Сахнові… Ну, майно ми описали, наклали на нього арешт. Дружина Тетері в камері попереднього ув'язнення.
— Завтра ж її допитайте.
— Обов'язково, Андрію Остаповичу… Між іншим, що за вистава у вас тут відбувалася?
— А-а, ви про Чистякова, — здогадався Луговий і розповів про допит, про показання сусідів. — Як ви гадаєте, — цей «професор» і Тетеря не одна й та сама особа?
— Навряд… Тетеря на нього не схожий. А втім, я вилучив альбом. Може, в ньому є й фотокартка «професора»?
Вони схилились над альбомом. Але весь він був заповнений фотознімками самого Тетері, його дружини та батьків.
— Олегу Гарасимовичу, оцей знімок Тетері, певно, найкращий? І, що особливо важливо, на звороті вказано дату — липень цього року. Вранці віднесіть фотографію в науково-технічний відділ. Хай терміново розмножать.
— А може, Ткачов у себе…
— Навряд, — глянув Андрій Остапович на годинник.
— Початок одинадцятої. А втім… — він набрав номер. — Добрий вечір, Геннадію Тодосовичу! Додому скоро збираєтесь? Ні? Чого ж? А-а! Закінчуєте для нас експертизу… Ні, ми з Олегом Гарасимовичем повинні ще де в чому розібратись… Заходьте, будь ласка. До речі, є для вас нове завдання… — Луговий розсміявся: — Будете скаржитись на мене своїй дружині? Можете поскаржитись, мені уже все одно. Звітуватиму перед своєю, заодно дам звіт і перед вашою…
— … Я проглядав особову справу Тетері, — повернувся Луговий до початої розмови. — Судячи з автобіографії, в нашому місті у нього родичів немає. Один його брат живе в Красноуфімську, другий — в Нерчинську. Можливо, він спробує виїхати. Я дав розпорядження вести спостереження на вокзалі, пристані, в автовокзалі, в аеропорту… Як ви вважаєте, є внутрішній зв'язок між зникненням Тетері і розмовою Сахна з секретарем директора фабрики?
— Самого Тетерю на п'ятихвилинку не запрошували, але ось що підозріло: відразу ж після її закінчення він одпросився в директора в поліклініку. Мені здається, що це не випадково. Його хтось повідомив, хто був на п'ятихвилинці.
— Чи не секретар, часом?
— Навряд. Вона член партії. Бездоганно чесна людина…
— Багато людей було на п'ятихвилинці?
— Чимало. Директор склав список. Тридцять сім чоловік.
— Та-ак… Але знайти, хто поінформував Тетерю, — треба. І не зволікайте з цією справою.
— Доручу Шилову… Андрію Остаповичу, ви звернули увагу: Тетеря вважався непоганим працівником, мало не кожний квартал його преміювали як передовика виробництва. Робітники складу заявляють, що він користувався особливою прихильністю і заступництвом головного бухгалтера Поніманського.
— Був він на п'ятихвилинці?
— Ні. З понеділка у відрядженні.
— Що ж являє собою Поніманський?
— Живе на широку ногу… шикарно одягається, хоча сім'я досить велика: дружина, двоє дітей, — хлопчикові сім і дівчинці три роки, — батько та ще домробітниця. Ні дружина, ні батько не працюють. Директор фабрики Ложешник розповів, що на початку червня Поніманський запрошував його провести разом відпустку в Туапсе. Там у Поніманського дача. Ложешник відмовився, але бухгалтер настирливо набивався на дружбу, кликав додому, на полювання, на риболовлю… Ложешникові не сподобалося це підлабузництво. До того ж йому стало відомо, що Поніманський в 1951 році, працюючи на фетровій фабриці, брав участь у розкраданні і обласним судом був засуджений до десяти років позбавлення волі. В 1953 році за Указом про амністію його звільнили. Тиждень тому директор порушив клопотання перед раднаргоспом про зняття Поніманського.
— Куди ж він раніше дивився? Чого прийняв розкрадача?
— Ложешник на фабриці всього другий місяць, а прийняв його наш з вами спільний знайомий, — посміхнувся Кульбич. — Світловидов… Його зняли за окозамилювання, неуважність до потреб робітників.
— Он як! Тепер не дивно, що він нас так зустрів. — Луговий закурив. — Поніманський і «професор» чи не одна й та сама людина? Га, Олегу Герасимовичу? Адже з показань сусідів Чистякова «професор» — франт.
— Особова справа Поніманського в мене. Ось анкета. Зараз… Зараз… Поніманський Михайло Семенович, 1926 року народження. А ось і фотокартка. Бороди немає. І віком не підходить. Молодший. Але все ж таки досить цікава фігура. Треба ним зайнятись.
— І Світловидовим треба поцікавитись… А «професор» часом не працює на фабриці?
— Я такого не бачив. Поговорю з директором. Втім, на нього розраховувати не доводиться… Людина він нова. А от секретар парткому — кадровий робітник, мало не жива історія, знає всіх і кожного.
Увійшов Ткачов.
— Ну що, опівночники, як справи, як успіхи?
— Дещо прояснюється, — відповів Луговий. — Тепер, у всякому разі, знаємо, що ратин розкрадають на фабриці «Спартак». А сьогоднішній день взагалі можна вважати вдалим, якби не зникнув комірник Тетеря. Затримано машину, на якій чинилися злочини, арештований один із злочинців — Чистяков, ревізор виявив підробки в накладних…
— По собі почуваю — справи у вас пішли. Ви просто закидаєте нас експертизами… Ну, почну по черзі. Чемодан. Хімічним аналізом в суміші кислот вдалося встановити на металевому ріжку дві витиснуті літери. На фотографії їх чітко видно. Подивіться.
— ОМ… ОМ… — задумано промовив Луговий, передавши Кульбичу таблицю. — Це, звичайно, ініціали власника чемодана. Хто ж це такий? Так… Тетеря — Петро Борисович… Чистяков — Георгій Костянтинович… «Професор» — Сергій Олександрович чи Олексійович, але це суті не міняє. Поніманський — Михайло Семенович… Не підходить. Ви, Олегу Гарасимовичу, випадково не знаєте, як ім'я та по батькові Світловидова?
— Хвилинку… хвилинку… — зморщив лоба Кульбич. — Ага! Аркадій Васильович!
— Знову не підходить, але певен, власник чемодана, цей ОМ — автор анонімки.
— Тетеря й анонімник чудово знають один одного, — сказав Ткачов, — і от чому: під час проведення графічної експертизи анонімки на Збаращенка і записки для Сахна мені здалося, що обидва ці документи написані на папері однакового гатунку і однаковим чорнилом. Я дослідив їх під мікроскопом при великому збільшенні. І що ж? Будова волокон цих двох аркушів паперу однакова. Це підтвердив і хімічний аналіз. Дослідження показало, що й чорнило однакове.
— Може, записку й анонімку писала та сама людина? — припустив Кульбич.
— Ні. Записка Тетері, а анонімка — не його. По-перше, не збігається співвідношення між висотою і шириною літер, не однакові й інтервали між ними. Почерк у Тетері розгонистий, розмір письмових знаків середній і їхня висота коливається від трьох до п'яти міліметрів. Літери написані з середнім натиском. Дуже характерним для нього, наприклад, є написання голосних а, і, о і приголосних с, т… Анонімник, хоча й намагався змінити почерк, але в нього явно виражений нахил ліворуч, літери більші і між словами майже немає інтервалів. На цій таблиці яскраво видно їхню різницю. Літери а, і, о, с, т, як на анонімці, так і на записці позначені червоною тушшю. Особливо хочу звернути вашу увагу на…
Задеренчав телефон.
— Луговий слухає. Так… так… Що?! Зараз виїжджаємо.
«НАС ТРОЄ, А ЇХ П'ЯТЕРО»
