що із свистом виривалося крізь зціплені зуби. Голова йшла обертом, перед очима миготіли оранжеві кола, серце, здавалося, ось-ось вискочить з грудей…
На щастя, валідол був з собою, і Тетеря вкинув таблетку під язик. Поволі прийшовши до пам'яті, провів кілька разів долонею по спітнілому лобі і оглядівся. Він був у якомусь занедбаному садку. Переконавшись, що за ним ніхто не женеться, насилу переліз через невисоку огорожу і вибрався на вулицю. Виявляється, не так далеко забіг. Це ж Вербна.
Сумнівів більше не було. Сахно повідомив про хабар у міліцію. Та дарма! Він помститься, розправиться з ревізором. Адже це він забрав у нього будинок, гроші, майно… Перевірив браунінг. В магазині лишилось п'ять патронів. Розпалюючи в собі злобу і ненависть до ревізора, Тетеря майже бігом подався на Червонозоряну… Ось і будинок Сахна. М'яке світло з вікна падало в палісадник, вихоплюючи з темряви рожу, пахучий тютюн, левкої. В освітленому з вікна квадраті квіти здавалися особливо гарними. З кімнати лилися тужливі звуки скрипки.
«Радіо слухаєш, кровопивець! — заскреготів зубами Тетеря. — Занапастив людину, а тепер розважаєшся, час культурно проводиш… Зараз я тобі влаштую концерт. Завтра по тобі самому зіграють похоронний марш… Тільки віддихаюсь трохи»… Але минула хвилина, друга, п'ята, а Тетеря усе стояв біля палісадника. «В піжмурки я граю, чи що?! — сам на себе розсердився. — Вже пізно, ще спати завалиться… Тоді що? Робити, то робити. А якщо ні — нема чого тут стовбичити».
Тремтячими пальцями Тетеря відсунув вертушку і тихенько відчинив хвіртку. Зігнувшись, поволі, щомиті зупиняючись, він наблизився до вікна. Воно на добрих півметра було вище від його голови. Зіп'явшись навшпиньки, він ухопився за підвіконня і, намацавши ногою виступ на цегляному фундаменті, обережно підтягнувся. Через завіску, що ледь-ледь погойдувалася від подиху вітерця, було видно всю кімнату. За столом, спиною до нього, сидів Сахно і, схилившись, щось швидко писав.
«Новий донос строчиш на мене, — осатанів Тетеря. — Та постривай, тепер більше не строчитимеш! — Він зняв праву руку з підвіконня і засунув у кишеню. — А сто чортів! Пістолет у лівій кишені»…
Довелося повторити все спочатку. Тільки зараз це завдання було далеко важчим. Треба було вивільнити ліву руку, вийняти з кишені пістолет і перекласти його в праву руку. Простіше було б злізти на землю, але Тетеря не наважився, боячись зчинити шум. Перемагаючи біль (бляха підвіконня врізалася в долоню правої руки), Тетеря сунув ліву в кишеню. Він уже намацав гранчасту холодну поверхню рукоятки браунінга. Треба було лише ледь-ледь перегнутися, і зброя у нього в руці. Але це виявилось зовсім не легким ділом. Тетеря силкувався і так і сяк, але витягти браунінг не міг. Терпець йому урвався і, забувши про обережність, він різко повернувся ліворуч. Порушивши рівновагу, з шумом повалився на землю, боляче вдарився головою об одну з цеглин, що обрамляли клумбу.
— Хто там? — закричав Сахно. Кинувся до вікна, відхилив фіранку.
Почувся стогін, потім тріск гілок, жалібно заскрипіла огорожа.
Тетеря перевалився через огорожу і озирнувся. В яскраво освітленому вікні чітко вимальовувалася постать Сахна. Не роздумуючи, Тетеря прицілився в свого ворога і натиснув на спуск. Сухо клацнувши, бойок ударив у капсуль, але пістолет мовчав. Натиснув удруге — те саме. «Осічка!» — розлютився Тетеря. Він схопив камінь, шпурнув у вікно і кинувся навтікача.
Сахно скинув піжаму і почав поквапно одягатися. «Зараз же в міліцію… А може, почекати до світанку… Якщо вони чатують на мене…»
Він погасив світло, зачинив раму і, озброївшись мисливською рушницею, сів у крісло.
Стінний годинник, наганяючи сон, монотонно цокав. Сам того не помітивши, Валентин Филимонович задрімав. Зненацька його наче щось штовхнуло. Під вікном чулося невиразне шурхотіння, приглушені голоси. Стискуючи двостволку, Сахно притулився до простінка і ледь-ледь відхилив фіранку. В палісаднику ходили якісь люди.
«Що робити? — похолов Сахно. — Чого зразу не заявив у міліцію…» Ще він не встиг зміркувати, що йому чинити далі, як під'їхала машина. Світло її фар ковзнуло по формених, картузах, по погонах. Сахно полегшено зітхнув. Він вибіг на вулицю і зіткнувся з Луговим.
— Куди ви зібрались, Валентине Филимоновичу? Та ще з рушницею.
Лише зараз Сахно помітив, що в руках у нього рушниця, і, зніяковівши, почав розповідати про нічну подію.
— Так… так… — тільки і промовив Андрій Остапович, потираючи щоку.
— Дивно, як ви дізнались? — спитав Сахно. — Я ж збирався вам подзвонити лише вранці.
— Нічого немає дивного. Сьогодні вночі Тетеря намагався забратись до себе в будинок, але чогось вистрілив і втік. По його сліду пустили собаку-шукача, і він привів до вас. Так що у вас «у гостях» побував Тетеря.
— Тетеря? Чого йому треба? Що я йому заподіяв?
— Хтось передав Тетері, що ви були в нас. Він кинув роботу і зник. Як бачите, на жаль, я мав рацію.
— Хто ж це зробив?
— Поки що невідомо. Перевіряємо. Ну, а причина відвідин Тетері не викликає сумніву: він хоче помститись вам.
По спині Сахна пробігли мурашки.
— Я за себе не боюсь, але в мене сім'я, діти…
Наче з-під землі виріс Кульбич.
— Товаришу підполковник, прийнято радіограму: собака довів до платформи, приміського вокзалу. Видно, Тетеря поїхав електричкою. За останню годину поїзди пішли в напрямах Кам'янки, Зеленопольська і Ясного.
— Негайно відрядіть оперативні групи в цих трьох напрямах. — Кульбич повернувся. — Ще одне, Олегу Гарасимовичу. Встановіть бригади провідників цих поїздів і допитайте. Можливо, хтось із них помітив, на якій станції зійшов Тетеря… Олійник же хай почекає мене в управлінні.
Постать Кульбича розтанула в нічній темряві.
— Валентине Филимоновичу, — помовчавши, сказав Луговий, — немає часу та й потреби доводити вам, що Тетеря ладен піти на все. Для вашої безпеки, а тим більше безпеки вашої сім'ї, я б хотів до того часу, поки Тетеря не буде заарештований, поселити до вас на квартиру нашого співробітника… припустімо, під виглядом вашого далекого родича… Про деталі, гадаю, домовимось. Важлива ваша згода в принципі. Вас це не обтяжить?
— Чи варто? Я сам ще начебто можу постояти за себе.
— Із зброєю ви вмієте поводитись?
— Капітан запасу. У війну командував стрілецьким батальйоном.
— Вам дамо пістолет для самооборони. Але ж може трапитися й таке, що вас не буде вдома…
— Що я маю на це сказати? Вам, товаришу підполковник, видніше.
— Отже, домовились. Вранці лейтенант Олійник буде у вас.
НПВБ ТРЕБА ЛІКВІДУВАТИ
Чернушкін ще спав, коли постукав Поніманський.
— Чого прийшов? — позіхаючи, незадоволено сказав Чернушкін. — Адже знаєш — не люблю, коли до мене ходять. Міг подзвонити в цирк, і домовилися б про зустріч.
Поніманський удав, ніби нічого не почув.
— Сергію Олександровичу, вся надія на вас, — схвильовано почав. — Виручайте. Сахно взявся за мене і за Шкарбуна. Після обідньої перерви викликає нас обох до себе. І чогось разом.
