Не зводячи очей з дороги, сержант-водій спитав:
— Як там Щербина, товаришу комісар?
— Сьогодні дзвонив. Справа пішла на одужання. Лікарі обіцяють цими днями виписати… Не забудьте, Андрію Остаповичу, залишити для Щербини путівку на курорт.
— Залишили дві на серпень. Для нього і для дружини.
Машина мчала широким асфальтованим шосе, що недавно з'єднало фабрику з центром міста.
— Свіжа? — взявши газету, що лежала на сидінні, спитав Єлізаров.
— Сьогоднішня… «Радянський спорт». На четвертій сторінці цікавий звіт про гру наших футболістів з воронезьким «Трудом».
— Мені здається, — обернувся комісар до Лугового, — у нас з приводу цієї справи теж десь «Труд» згадується…
— А-а! Таж у газету «Труд» були загорнуті відрізи, знайдені в чемодані.
— І вгорі газети відірвано клаптик саме в тому місці, де поштарі звичайно зазначають адресу передплатника… Може, заїдемо на поштову філію, що обслуговує Загорську?
В газетній експедиції поштової філії через кілька хвилин по квитанціях серед передплатників на «Труд» знайшли Макогона О. С, що мешкає в будинку № 10-а, квартира 2, на Загорській.
— Що ж, Андрію Остаповичу, здається, Макогон О. С. і «Опанас С. М.» — одна особа.
— А раптом фатальний збіг? Може, цього Макогона звати Олександром Сергійовичем, чи Омельком Семеновичем, чи Олексою Свиридовичем… Та мало які можуть бути імена, що починаються на О і по батькові на С. Під'їдемо в домоуправління і уточнимо. До того ж дізнаємось, як посувається перевірка в Шовкопляса і Якименка. Може, Макогон потрапив у їхнє поле зору.
Якименко і Шовкопляс були на місці.
— Макогон… Макогон… — перегортаючи список, шукав Якименко. — Так… так… I… К… Л… Ага! Тут. Майборода… Макогон… Опанас Степанович, 1918 року народження, безпартійний, мешкає на Загорській № 10-а, квартира 2 з дружиною й дочкою, провідник у поїздах далекого слідування, судився за шахрайство та спекуляцію… Мешкає на цій вулиці сім років, приїхав з Дунаєвець, Хмельницької області… З сусідами не підтримує знайомства…
— Так ось чого Поніманський і Тетеря, говорячи про Опанаса, згадували Баку! Макогон провідник. Мабуть, їздить у тому напрямі, — висловив припущення Луговий. — Треба негайно затримати Макогона і зробити на квартирі обшук.
Вдома Макогона не було. Із слів його дружини він вранці несподівано поїхав у Баку.
Якименко та Шовкопляс лишилися провести обшук, а комісар і Луговий поспішили на станцію, сподіваючись встигнути до відходу поїзда. Але їм не пощастило. Швидкий поїзд № 32 на Баку вже дві години знаходився в дорозі. Начальник вокзалу передав їм розклад руху поїзда № 32. Перша велика зупинка була в Ростові-на-Дону. Поїзд туди прибував о 23 годині 52 хвилини.
Кілька хвилин комісар безуспішно намагався додзвонитися в агентство Аерофлоту, але щоразу короткі гудки повідомляли, що абонент зайнятий.
— Давайте краще туди поїдемо, — запропонував Андрій Остапович. — Скоріше буде.
Загорська була по дорозі, і вони заїхали дізнатись, як ідуть справи в Якименка та Шовкопляса. Наслідки перевершили сподівання: в льоху виявили 73 метри ратину.
В великому, освітленому голубим приємним світлом приміщенні Аерофлоту було людно.
— Я начальник міського управління міліції, — звернувся до чергового диспетчера Єлізаров. — Терміново потрібно два місця на Ростов.
— Будь ласка. Завтра о шостій двадцять в Ростов вилітає ТУ-104.
— Нам треба сьогодні прибути, і до одинадцятої вечора.
— На сьогоднішній рейс квитки продано. Але ми б улаштували ваших товаришів. Та біда в тім, що над Ростовом гроза. Аеропорт закритий. Так що, на жаль, нічим допомогти не можу.
— Начальник агентства в себе?
— В себе. Перші двері праворуч.
Вислухавши працівників міліції, начальник агентства замислився.
— Через якісь там дрібниці ми б не турбували вас, Степане Леонтійовичу, — сказав Луговий.
— Розумію… Розумію… А якщо ваших працівників висадити в іншому якомусь пункті недалеко від Ростова. Такий варіант підходить?
— Звичайно. Лише б наздогнати бакинський поїзд. А чи то буде Ростов, чи інша станція, не так важливо.
— Ви можете назвати, де він зупиняється?
— Будь ласка, — дістав Луговий розклад.
— Ось Мальцеве. Зупинка три хвилини. Влаштовує?
— Цілком, — сказав Луговий. Начальник агентства натиснув кнопку селектора.
— Товаришу Шостак, у нас є вільні від роботи екіпажі вертольотів? МІ-4… Чудово. Готуйтесь до вильоту… Коли? Зараз узнаю… — повернувши голову, він спитав: — Через скільки хвилин ваші працівники можуть вилетіти?
— Через півгодини, — відповів комісар.
— Отже, так, Юрію Гларіоновичу, через півгодини до вас з'являться працівники міліції… Прізвища?
— Шилов і Кирюша, — підказав Луговий…
Рівно через тридцять хвилин вертоліт, немов гігантський метелик, піднявся з аеродрому і взяв курс на Мальцево.
ПОХІД У МІЛІЦІЮ
Хлопці підійшли до міського управління міліції. Альоша зайшов до чергового, а Діма й Володя лишилися в сквері.
— Чого тобі, хлопчику? — підвівши голову, спитав майор.
— Мені треба самого головного начальника, — трохи ніяковіючи, але твердо сказав Альоша.
— А може, ми вдвох розберемось? — усміхнувся майор. — Спочатку розкажи, що в тебе, а потім, коли треба, підемо до самого головного начальника. Та до того ж начальника і його заступника в управлінні зараз нема.
Альоша вважав, що його питання може вирішити лише начальник міліції, і взявся за ручку дверей.
— Зажди! — зупинив його майор, але тут задеренчав один з численних телефонів. — Черговий управління міліції Зацепін слухає вас.
Майор робив знаки Альоші залишитись, але той вислизнув з кімнати.
— Доведеться почекати, — сівши поряд з товаришами на лавку, сказав Альоша. — Начальник поїхав і заступник теж.
— Почекаємо, — згодився Володя.
— Чого нам тут стовбичити, — незадоволено буркнув Діма. — Прийдемо завтра.
— Знову ти за своє, — скривився Альоша. — Здається, домовились.
— Добре, чекатимемо, — з покірним виглядом відповів Діма. Та мовчав він недовго. — Де Вітя? Куди він пішов?
— А він сьогодні й не приходив, — відповів Володя.
— Не приходив? Що з ним? — запитливо подивився Діма на товаришів. — А що, як перукар його вбив?
— Кращого нічого не міг вигадати? — розгнівався Альоша, але тривога вже закралася йому в душу.
