Потискаючи Марсіну руку, Ферчайлд попри всі зусилля не зміг зберегти урочисто-серйозний вираз обличчя і всміхнувся у відповідь на її приязну усмішку. У свої вісімнадцять років Марсі одним поглядом зачаровувала чоловіків, особливо молодих астронавтів та космонавтів. Тут давалася взнаки і її приваблива зовнішність, і популярність у зв’язку з доленосними подіями трирічної давнини, і, звісно ж, те, що вона ще п’ятнадцятирічним дівчам примудрилася стати старшим помічником командира корабля.
Це призначення я вибив після того, як Краснова зі Штерном перевелися на дослідницький крейсер „Адоніс” — Ольга, певна річ, стала його капітаном. Ну, а мені намагалися нав’язати за старшого помічника колишнього космонавта, який щойно завершив екстрений курс перекваліфікації на зоряного пілота. Проте тут я вперся рогом і наполіг, щоб цю посаду віддали Марсі. Відмовити мені не змогли, і примітно, що наказ про її нове призначення став останнім кадровим рішенням, яке ухвалив адмірал Горовіц перед своєю відставкою.
Ось так Марсі стала наймолодшим старпомом і наймолодшим лейтенантом за всю історію освоєння космосу. Цілком імовірно, що це досягнення ніхто не перевершить. Останній випуск чотирнадцятирічних з Зоряної Школи відбувся два з половиною роки тому; минулого року дипломи отримали вже п’ятнадцятирічні; а решта, хто вступив на навчання до падіння Мережі, будуть випущені в шістнадцять і сімнадцять. Сама Зоряна Школа вже називалася коледжем, і тепер туди набирали юнаків та дівчат, що отримали загальну освіту в звичайних школах для звичайних дітей. Набирали, звичайно, за конкурсом — адже резистентність більше не мала ніякого значення…
У супроводі лейтенанта Ферчайлда ми пройшли в будівлю аеропорту, де повсюди сновигали чоловіки та жінки у блакитній формі космонавтів — військові залишили за собою цю назву, дарма що тепер також літали до зірок. Дехто з них за старою звичкою кидав на наші темно-сині мундири неприязні погляди, але це був радше укорінений з роками рефлекс, аніж свідоме ставлення. Причин для ворожості більше не існувало, до того ж чимало космонавтів влилися в лави астронавтів, а деякі астронавти, навпаки, пішли на військову службу.
Що ж до нас з Марсі, то ми взагалі належали до нового утворення — Дослідницького Флоту, що виник у результаті злиття Дослідницького Департаменту і Федеральної Аґенції Космічних Досліджень (вона займалася вивченням Сонячної системи, а до зірок спрямовувала автоматичні станції). Тепер ми вже не підпорядковувалися Зоряному Флотові, вірніше, Цивільному Зоряному Флотові — цей додаток до назви він отримав, коли військові в авральному порядку почали створювати власний флот міжзоряних кораблів. У ВКС не стали чекати побудови нових суден, а взялися устатковувати свої міжпланетники системами гіпердрайву і, крім того, геть-чисто загребли весь парк списаних цивільних зорельотів, які поспіхом відремонтували й нашпигували різноманітним озброєнням. А також звернулися до пілотів та інженерів з астронавтів- відставників з закликом вступити на військову службу.
Подальші події підтвердили, що така квапливість була виправдана, бо Азійський Союз також не марнував часу і невдовзі здійснив спробу захопити колонії Федерації. На щастя, в справжню космічну війну це не вилилося і справа обмежилася кількома сутичками, в яких взяли участь і кораблі Цивільного Флоту. Наша перевага виявилася абсолютною, тож азійцям довелося відступити. Крім того, у них виникли проблеми у власному тилу: дві провідні нації, Китай та Індія, розсварилися через контроль над своїми колоніями, що за рік призвело до розпаду Союзу.
Проте найбільша іронія полягала в тому, що планети, які стали причиною суперечки, не дісталися жодній зі сторін — всі п’ять азійських колоній, налякані перспективою масового переселення з Землі, дружно оголосили про свою незалежність і пригрозили консолідованим ембарґо в разі інтервенції проти будь-якої з них. А оскільки обидві частини колишнього Союзу критично залежали від продовольчих поставок, застосовувати силу вони не ризикнули, надто ж коли врахувати, що на бік бунтівних планет стали екіпажі більшості міжзоряних вантажних кораблів — адже азійські астронавти, як і наші, пов’язували своє майбутнє з колоніями, а не з Землею.
Утім, проблема сепаратизму не оминула й Північну Федерацію. Щоправда, офіційно проголосив незалежність лише Марс — і за нових обставин його чіпати не стали, тим більше, що йому потрібна була лише політична самостійність, а інші зв’язки з Федерацією він розривати не збирався.
Зоряні колонії ніяких декларацій не ухвалювали, вони й так були самостійні, але в перемовинах з федеральним урядом жорстко наполягали на неприпустимості масового й безконтрольного нашестя землян. У підсумку було узгоджено щорічні квоти переселенців, причому право розпоряджатися імміґраційними візами колонії залишали за собою. До прикладу, Есперанса частину віз продавала з аукціону, де товстосуми купували їх за грубезні гроші, і саме так усі мої родичі протягом першого ж року здобули собі есперанське громадянство, хоча і дід, і батько більшу частину часу й надалі проводили на Землі, займаючись справами компанії. Ще частину віз безкоштовно надавали кваліфікованим представникам тих спеціальностей, яких потребувала економіка Есперанси. А основний візовий пакет розігрувався в щомісячних лотереях, весь прибуток від яких ішов на переїзд і облаштування нових громадян планети. За схожою схемою діяли й інші колонії, проте есперанські візи на аукціонах коштували найдорожче, а лотереї були найпопулярнішими.
Ну, а ті, хто не мав ні великих грошей, ні видатних здібностей і кому не щастило в лотереях, могли стати першопрохідцями на ще незаселених планетах. Федеральна проґрама колонізації дозволяла залишити Землю всім охочим, проте надавала їм мінімум допомоги — фактично, переселенців кидали в нових світах напризволяще, забезпечивши їх лише найнеобхіднішим для виживання.
Існували також національні проґрами під егідою окремих країн Федерації, і тут умови для колоністів були набагато кращими, що, ясна річ, призводило до перевищення попиту над пропозицією. Так, приміром, на моїй батьківщині, у Швеції, охочі переселитися на планету Вальгалу мусили записуватися в чергу на п’ять років уперед.
Слід зазначити, що поява національних проґрам колонізації призвела до серйозних суперечностей між членами Федерації. Ціла низка країн, переважно середніх та малих, під цим приводом істотно скоротила перерахування коштів до федерального бюджету, що викликало невдоволення у великих країн, які погрожували у відповідь відкликати своїх представників у Сенаті. По суті Федерація балансувала на межі розпаду, від якого її утримувала лише нестабільність в Азії та Африці, де процес розпаду був у самому розпалі і проходив аж ніяк не за мирним сценарієм.
Словом, проблем на Землі вистачало. Та це були проблеми розвитку, а не стаґнації, як іще три роки тому.
Подумати лишень, всього три роки…
Біля самого вигоду з аеропорту десь віддалік за моєю спиною почувся знайомий голос:
— Агов, Еріку! Стривай!
Ми озирнулися й побачили Андрія Бережного, що швидким кроком наздоганяв нас. Він був у блакитній формі ВКС, а на його погонах виблискували позолотою чотири нашивки капітана першого ранґу. Вірніше, полковника — свого часу і в Північні Америці, і в Європейському Союзі, що згодом склали кістяк Федерації, військовий космічний флот було сформовано на базі Повітряних Сил, тому в ньому збереглися армійські звання.
Ферчайлд став струнко і взяв під козирок. Бережний мимохідь кивнув йому і тут-таки стиснув мене в міцних обіймах.
— Еріку, сучий сину! Радий тебе бачити!
— Взаємно, Андрію, — відповів я, важко дихаючи. Бережний був нижчим від мене за зростом, але значно важчим і дужим, як ведмідь; зазвичай він застосовував свою силу співмірно до обставин, та цього разу від надлишку емоцій трохи не розрахував. — Тільки дивись, не задави мене на радощах.
— Вибач. — Бережний відпустив мене, відступив на крок і перевів погляд на Марсі. — Вітаю, лейтенанте. Тебе я навіть не зразу впізнав. У житті ти ще чарівніша, ніж по тривізору.
Марсіні щоки зашарілися від компліменту.
— Дякую, капі… полковнику.
Бережний знов подивився на мене й похитав головою:
— Оце так несподіванка! Понад два роки я намагався впіймати тебе, та все марно. А коли мене перевели сюди, я був певен, що тут ми вже точно зустрінемося. Проте мені сказали, що на Новій Землі ні ти, ні інші з „Гермеса” жодного разу не з’являлися.
— Так і є, — підтвердив я. — Ми лише недавно дізналися, що Нову Землю знайшли. Дізналися разом з рештою людей — коли уряд Федерації оголосив про набір переселенців.
