інженера. На цей час вона вже заспокоїлася, сходила вмитися і причесала скуйовджене волосся. Тепер про недавню сцену нагадувало лише її бліде обличчя — та ще тиха туга, затамована в її очах.
Краснова залишилася в машинному відсіку, щоб допомагати Штернові. Оскільки цей стрибок мав бути аж ніяк не ординарним, то для кращої координації наших дій я ввімкнув між нами відеозв’язок.
— Спершу стрибнемо на одну десяту парсека, — сказав я, задаючи на пульті параметри. — І підемо на малій потужності.
— А не на надто малій? — озвався з екрана Штерн, побачивши в себе на дисплеї мої цифри. — Здається мені, ти надміру обережний.
— Нічого. Береженого і Бог береже. Врахуй, шефе, що реактор і рушій простояли півтора місяці, а з тобою поруч немає Олівейри… Гм, тільки хай Ольга не ображається.
— Жодних образ, — сказала Краснова. — Я пілот і не претендую на високу інженерну кваліфікацію.
— Отже, — продовжував я, — розрахунковий час стрибка — 3 хвилини 17 секунд, максимальна девіація — 0,62 астрономічних одиниць. Доповісти про готовність до гіпердрайву.
— Машинний відсік готовий, — повідомив Штерн.
— Бортові системи готові, — відзвітувала Марсі.
— Починаю тридцятисекундний відлік.
Ще ніколи ці стандартні півхвилини не тяглися для мене так довго. Завмерши у кріслі, я дивився на табло, де з нестерпною повільністю змінювалися цифри. Марсі також не ворушилася — і, як мені здалося, навіть перестала дихати.
Нарешті лічильник обнулився. Всі оглядові екрани миттю згасли…
А я нічого не відчув. Не було короткочасної загальмованості, мої думки не наштовхувались ні на який бар’єр. Складалося враження, що ми не переходили в гіпердрайв, а просто трапився збій у роботі систем зовнішнього спостереження. Але ні — покази приладів свідчили про те, що зараз корабель перебуває у стрибку.
— У мене не було „дубодума”, — невпевнено мовила Марсі. — А у вас, кеп?
— Теж не було, — відповів я.
— І в мене, — одночасно озвалися Краснова і Штерн. А останній додав: — Схоже, все підтверджується.
— Так, — кивнув я, — схоже на те. Ми, звичайно, ще перевіримо на номінальній потужності, але я певен, що нам не здалося. Проблему гіпердрайву справді усунено… — З моїх грудей вихопилося полегшене зітхання. — Отже, все було не даремно. Наші втрати… вони не пішли намарно.
Марсіні вуста дрібно затремтіли, вона шмигнула носом, проте стрималася і лише сумовито поглянула на мене. Я відповів їй підбадьорливим поглядом. Це погляд коштував мені чималих зусиль.
Коли час стрибка минув, оглядові екрани ожили і на них знову засяяли зорі. Тільки поряд не було ні Шамбали-1, ні її сонця, 519-ї Стрільця.
Комп’ютер автоматично розрахував наші координати і видав мені результат. Ознайомившись із ним, я не повірив своїм очам.
— Ні, цього бути не може!
— У чім річ? — миттю насторожився Штерн. — Щось негаразд?
— Навіґаційний комп заглючив, — відповів я. — Стверджує, що ми стрибнули на один і тридцять шість парсека.
— Це неможливо! — озвалася Краснова.
Марсі, не чекаючи мого розпорядження, доповіла:
— Запускаю тестування, кеп!
— Правильно, — схвалив я.
Проте всі тести показали, що бортові навіґаційні системи, включно з комп’ютером, функціонують нормально. Я дав команду повторити розрахунки — і знову отримав ті ж самі 1,36 парсека.
— От дідько! — вилаявся я. — Що ж тепер, вручну рахувати?
— Кеп, — озвалася Марсі, — я оцінила відстань до 519-ї за видимою яскравістю. До неї справді більше парсека.
— Це неможливо, — повторила Краснова. — Реактор працював на малій потужності, а така колосальна девіація неприпустима навіть теоретично. Структурна поправка обмежує…
— Стоп! — раптом урвав її Штерн. — Он воно що! Звичайно, структурна поправка… — Він відтіснив дружину з екрана й подивився на мене трохи дикуватим поглядом. — Кеп, розрахуй-но відстань нашого стрибка за умови нульової поправки.
Я вмить збагнув, до чого він веде, і від такого припущення мені навіть запаморочилося в голові. У своєму первісному вигляді теорія гіпердрайву виникла з суто абстрактної теорії нелокальних взаємодій, але при її перевірці на практиці виявилося, що вона, загалом правильно описуючи позапросторові переміщення, грішила хибними кількісними результатами. Для узгодження теорії з експериментом довелося ввести в рівняння додатковий член з емпіричною (тобто отриманою з дослідів) константою, яку назвали структурною поправкою. Назву взяли навмання, як то кажуть, висмоктали з пальця — а тепер виявилося, що цим пальцем влучили в самісіньке око. Адже, за твердженням Вузла, наявність Мережі Світів викликало зміни в надтонкій структурі просторово-часового континууму…
Я поспіхом вніс необхідні зміни в проґраму розрахунку стрибка, запустив обчислення і в результаті отримав потрібні нам 1,36 парсека.
Штернів погляд з дикуватого став геть божевільним, і він переможно зареготав. Потім зник з екрана, а з-за кадру долинув обурений вигук Краснової:
— Тео, припини! Ти мене впустиш!
Марсі, чиє бліде обличчя виказувало безмежний подив, приголомшено мовила:
— Кеп! Невже це означає…
— Так, — підтвердив я. — Це означає, що Мережа заважала не лише людям, а й кораблям. Тепер, за тих самих витрат енерґії, за такого ж навантаження на системи, ми зможемо летіти в тринадцять разів швидше. Нам не потрібно чекати пошукової експедиції. До Землі ми зможемо дістатися за кілька днів, навіть не дуже напружуючись. — Я відкинувся на спинку крісла і, за прикладом Штерна, розсміявся. — А потім ми попросимося в експедицію довкола Галактики. І хай тільки посміють нам відмовити!
Марсі нарешті всміхнулася. Кволо — але всміхнулася.
Епілоґ
Наш шатл вирулив на стоянку і зайняв вільне місце між двома суборбітальними літаками з емблемами Корпусу Космічної Піхоти на фюзеляжах. З протилежного боку стоянки розташувались анґари, трохи далі виднілася будівля аеропорту, над якою на тлі вечірнього неба світився великим літерами напис: „НУЕВО- САНТЬЯҐО”.
Марсі заглушила двигуни, розблокувала зовнішній люк і випустила трап. Потім повернулася до мене:
— Ну що, кеп, ходімо?
— Атож, — сказав я, надягаючи кашкета. — Ходімо.
Ми вийшли з кабіни в тамбур, проминули шлюз і по трапу спустилися вниз, де на нас уже чекав молодий офіцер Військово-Космічних Сил у чині першого лейтенанта. Він по-статутному чітко козирнув нам.
— Сер, мем! Ласкаво прошу на Нову Землю. Лейтенант Ферчайлд до ваших послуг.
— Радий познайомитися, лейтенанте, — відповів я, обмінявшись із ним рукостисканням. — Отже, ви будете нашим гідом?
— Так точно, капітане. Для мене це велика честь.
