досвід, люди почуваються комфортніше, коли бачать перед собою конкретний об’єкт для спілкування.
— А з ким ми розмовляємо? — запитав я. — З комп’ютером Мережевого Вузла?
Голоґрафічна проекція Ваулоу подивилася на Ею.
— Спершу я маю отримати інструкції від присутньої тут Правительки Мережі. Чи мушу я відповідати на запитання твоїх супутників, не чекаючи на твоє підтвердження?
Почувши, що її назвали Правителькою Мережі, а не просто нащадком Правителів, Ея мимоволі прибрала поважного вигляду і погордливо випнула підборіддя.
— Відповідай на їхні запитання, як на мої.
— Виконую. Термін „комп’ютер” дуже примітивний і лише в загальних рисах відповідає дійсному стану речей. Буде точніше називати мене інтелектуальною складовою Мережевого Вузла Сектора 371 — номер вказано у стандартній для Мережі восьмеричній нотації. Я керую функціями Вузла, виконую команди Правителів Мережі в межах їхньої компетенції і надаю їм необхідну інформацію.
— Тобто, — уточнив я, — ти є штучним розумом?
— Якщо під цим ви маєте на увазі подобу людського розуму з усвідомленням власного „я”, то ні. Тут ми потрапили в семантичну пастку, породжену недорозвиненістю вашої мови. Вас ввело в оману, що я кажу про себе від першої особи, хоча насправді не маю особистості. Для таких випадків в універсальній мережевій мові існує безособовий займенник „ієх”. Він зберігся і в рідній мові Правительки.
— Давньоюнайське „єх”, — пояснила нам Ея. — Воно призначалося для рабів, яких вважали не людьми, а чимось на кшталт речей, що вміють думати й розмовляти. Їм заборонялося вживати займенник „о”, тобто „я”. — Потім вона звернулася до нашого безособового співрозмовника: — Гаразд, це ми з’ясували. Тепер визначмося, як тебе називати. Бажано одним словом, бо термін „інтелектуальна складова Мережевого Вузла” надто громіздкий.
— Можете називати мене просто Вузлом. Так до мене звертався мій останній Диспетчер. Хоча іноді він вживав вираз, який на вашу мову перекладається приблизно як „контрольний центр”.
— Контрольний центр, кажеш? — взяв слово Штерн. — То де ж твої системи керування і стеження?
— Якщо Правителька накаже, — була відповідь Вузла, — я створю інтерфейс, необхідний для ручного керування моїми функціями. Також вона може скористатися ментальним контактом з Ключем. А найпростіші команди я виконаю і з голосу — за умови, що вони будуть коректні й допустимі.
— В такому разі, — промовила Ея, — ось моя перша команда: скажи, що сталося з мешканцями Юная та Нової Землі.
Я був певен, що Вузол відмовиться відповідати, посилаючись на невисокий Еїн допуск. Проте він слухняно повідомив:
— Мешканців усіх населених планет підконтрольного мені сектора було переправлено в сусідній Сектор 370.
— За чиїм наказом?
А от цього разу нам не пощастило.
— Це закрита інформація. Вона доступна лише Правителям Мережі зі статусом Диспетчера. Ти таких повноважень не маєш.
Ея з досади закусила губу.
— А де конкретно перебувають люди з Юная та Нової Землі?
Майже миттєво праворуч від постаті Ваулоу виникла ще одна проекція — синій прямокутник, заповнений загадковими символами жовтого кольору. Вони були вишикувані у вісім стовпців приблизно по півсотні рядків кожен.
— Схоже на старі юнайські цифри, — сказала Ея, ні до кого конкретно не звертаючись.
— Це мережеві координати світів у Секторі 370, — прокоментував Вузол. — Чотириста сорок вісім планет на сторінку, загалом сім сторінок, остання неповна. — По ходу його слів виникло ще шість таких самих прямокутників, списаних старими юнайськими (або цілком сучасними мережевими) цифрами. — У підсумку вісімсот двадцять три планети, в середньому по сімсот тисяч евакуйованих на кожній. Перші шістдесят дев’ять прийняли людей з Нової Землі, решта — з Юная.
— Ого! — вражено мовив Штерн. — Їх розкидано по стількох планетах! Але навіщо?
— Щоб уникнути демоґрафічних проблем у тих світах, які прийняли їх.
— То всі ці планети населені?
— Так?
— А для чого там знадобилися нові мешканці?
— Це закрита інформація.
— Можна повернути всіх назад? — запитала Ея.
— Ні, не можна.
— А окремих людей?
— Також ні.
Ея гірко зітхнула.
— А як розподіляли людей по планетах? Випадковим чином?
— Ні. За ґеоґрафічною ознакою.
— Тоді знайди в пам’яті Ключа координати останнього місця на Юнаї, де він був перед тим, як залишити планету. В який світ потрапили люди з того району?
Один з синіх прямокутників висунувся на передній план, і в третьому стовпці заблимав червоним один з рядків.
— Як вони там? Що з ними?
— Інформація відсутня.
— То надішли запит!
— Надіслав. Запит відхилено. Необхідні повноваження Диспетчера.
— Але вони живі? — вже у відчаї вигукнула Ея.
— Інформація відсутня, — шаблонно відповів Вузол і тут-таки додав: — Знищити їх можна було й на Юнаї.
Ея сердито тупнула ногою, але від бурхливішого виявлення почуттів утрималася.
— Що ж, гаразд. А мене ти зможеш переправити на цю планету?
— Тільки за твоїм бажанням. Тебе та твоїх супутників захищає Ключ.
„Отже, вона мала рацію,” — промайнуло у мене в голові, і я квапливо втрутився:
— Стривай, Еє, не треба поспішати. — І вже до Вузла: — А вона зможе повернутися?
— Ні, не зможе. Ніхто не зможе. Доступ до підконтрольного мені сектора з інших секторів Мережі заборонено.
— А хто його заборонив?
— Диспетчер Ваулоу.
Краснова похитала головою:
— Оце так сюрприз!
Ми з Еєю розгублено перезирнулися. А Штерн запитав:
— Цю заборону можна скасувати?
— Так, можна. Для цього потрібне рішення Правителя Мережі з повноваженнями Диспетчера.
— Хіба таких більше немає?
— Є, але в інших секторах. А для скасування заборони Диспетчер має прибути на цей Вузол. Проте доступ сюди з інших секторів закритий.
Штерн прицокнув язиком.
— Отакої! Виходить замкнене коло. Хоча…
Мабуть, він збирався запитати у Вузла те ж саме, але я встиг першим:
— Яка мінімальна відстань між планетами цього сектора й сусідніх? Мається на увазі не по тунелях Мережі, а в космічному просторі.
— Це запитання позбавлене сенсу. Такий спосіб вимірювання відстані можливий лише в межах одного замкнутого континууму, який ви називаєте Всесвітом. А різні сектори Мережі знаходяться в різних Всесвітах.
