Не скажу, що ми були здивовані самою звісткою про множинність світобудови. Гіпотези про те, що наш Всесвіт не єдиний сущий, розглядалися упродовж багатьох століть. Існувало чимало різних моделей Великого Всесвіту, що складається зі скінченної або нескінченної сукупності малих Всесвітів, проте досі це було предметом винятково теоретичних дискурсів.
Одначе нас приголомшили масштаби Мережі, які перевершували наші найсміливіші припущення. Виявилося, що Мережа охоплює не лише наш Всесвіт, а й багато інших — по сектору на кожен. А позаяк місцевий сектор мав порядковий номер 371, то (з поправкою на восьмеричну систему числення) виходило, що в Мережі Світів існує як мінімум двісті сорок дев’ять секторів. Дві з половиною сотні Всесвітів, поєднаних між собою гіперпросторовими тунелями! А може, й набагато більше…
— Отже, — промовила Ея, — немає жодного способу потрапити до нашого сектора з інших секторів?
— Наразі немає. Необхідно скасувати заборону Диспетчера Ваулоу.
— Дурниці! — заявив Штерн. — Якби не існувало можливості переміщатися між різними Всесвітами поза Мережею, то як же тоді створили саму Мережу, що охоплює багато Всесвітів?
— Відповідь мені невідома. У моїй пам’яті відсутня інформація про те, як і коли було створено Мережу.
— А в пам’яті інших Вузлів?
— Для такого запиту необхідні повноваження Диспетчера.
Тут до розмови долучилася Марсі:
— А навіщо Ваулоу знадобилося ізолювати цей сектор від решти?
На мій погляд, запитання було надто наївним, і я не сумнівався, що Вузол відмовиться надавати інформацію — або через її відсутність, або через недоступність. Проте відповідь виявилася іншою.
— Диспетчер Ваулоу не ставив мене до відома про свої мотиви. Але лоґічний аналіз дозволяє з високою ймовірністю припустити, що він прагнув запобігти відновленню цілісності Мережі в підконтрольному мені секторі. По дорозі ви бачили пошкоджені портали тунелів.
— Атож, бачили, — підтвердив я. — А на якій підставі ти зробив таке припущення?
— По-перше, Диспетчер Ваулоу заборонив мені чинити будь-які дії, спрямовані на відновлення функціонування зруйнованих тунелів. А по-друге, він сам викликав ці руйнування, влаштувавши одночасний вибух восьми Супернових у різних частинах сектора.
Ея та Штерн заговорили наввипередки, розпитуючи Вузол про подробиці. А я мовчав, слухав відповіді краєм вуха і думав. На відміну від інших, мене не дуже вразила ця новина. Ще коли я почув про заборону Ваулоу на доступ з інших секторів Мережі, десь на задвірках моєї свідомості ворухнувся неясний здогад про те, чого він прагнув досягнути. Це, втім, не означало, що я був розумніший і проникливіший за моїх супутників; просто я знав ще одну річ, про яку вони не підозрювали. І тепер моє припущення — аж надто сміливе, мало не божевільне, — набуло чітких обрисів. Залишалося тільки з’ясувати деякі моменти, і якщо все підтвердиться, то…
Я підвів руку, закликаючи всіх до тиші. Вони підкорилися.
— Що станеться, — запитав я у Вузла, — коли ми використаємо Ключ для приєднання до Мережі ще однієї планети?
— За наявної нестабільності це призведе до падіння Мережі в усьому секторі.
Ея тихо зойкнула. А я продовжував:
— Тобто, Мережа зовсім зникне з нашого Всесвіту?
— Так. Усі гіперпросторові з’єднання між світами буде розірвано, а цей Вузол і ще тридцять дві тисячі сімсот шістдесят сім енерґетичних станцій припинять своє існування.
— Здуріти можна! — з почуттям мовила Краснова. — І все через одну-єдину планету?
— Мережа в підконтрольному мені секторі нестабільна, — пояснив Вузол. — А приєднання нового світу — дуже складний процес, що вимагає перебудови всієї структури тунелів.
— Але невже на такий випадок не передбачено запобіжних заходів? — здивувався Штерн.
— Такі запобіжники існують. За інших обставин спробу приєднання було б заблоковано. Проте Диспетчер Ваулоу скасував цю інструкцію.
— Він хотів знищити Мережу в усьому секторі, — тихо промовила Ея. — Ось чому залишив Ключ для людей з-поза Мережі.
— А чому він сам не… — почав був я, але потім вирішив сформулювати питання інакше. — А якби хтось спробував приєднати нову планету невдовзі після катастрофи. Що б тоді сталося?
— Нічого. На той час мережева структура сектора ще мала достатній запас міцності. Нестабільність зростала поступово і досягла критичної межі двісті шістнадцять років тому за вашим відліком.
— Отже, з часом ситуація погіршується?
— Так.
— І Мережі загрожує спонтанне падіння?
— За моїми приблизними підрахунками, це відбудеться через дванадцять або тринадцять сторіч за вашим відліком.
— Ну, тепер усе зрозуміло, — заговорив Штерн, проте я зупинив його.
— Стривай, шефе, ще не все зрозуміло. Лишився один момент. І я молюся, щоб мій здогад виявився вірним.
— Який здогад?
— Зараз перевіримо. Але спершу я дещо розповім. Під час польоту до 519-ї Стрільця, адмірал Лопес зізнався мені, що майже не відчуває нападів зоряної хвороби, хоча його вже давно й конкретно
У Штернових очах зажевріли вогники розуміння. А Краснова запитала:
— Ну то й що?
Я нічого їй не відповів, а знову звернувся до Вузла:
— Що ти знаєш про вплив гіпердрайву на людський розум?
— Мені відома лише загальна інформація з цього питання. Присутність Мережі викликає зміну надтонкої структури всього континууму. Це ніяк не позначається на локальних процесах — від квантового рівня до макрокосмічного. Ефект виникає лише при порушенні локальності, коли причинно пов’язані події розділені простороподібним інтервалом.
— На зразок гіпердрайву?
— Так. Під час стрибка, навіть найкоротшого, ви перетинаєте мільярди стаціонарних мережевих тунелів, орієнтованих у різних напрямках. На відміну від тварин, людський розум це сприймає, але не може впоратися з таким величезним обсягом інформації. Лише рідкісні винятки, як четверо з вас, що називають себе резистентними, мають вроджену здатність блокування цієї інформації.
— А якщо Мережа відсутня?
— Тоді відсутній і негативний вплив гіпердрайву на людський розум.
Я подивився на очманілих Штерна, Краснову та Марсі.
— А от тепер можна сказати, що все зрозуміло. Ваулоу запланував знищення Мережі в усьому секторі, щоб відкрити мешканцям нашого Всесвіту шлях до зірок. Схоже, передовсім він розраховував на те, що через два тисячоліття пошкоджена Мережа впаде сама по собі. Проте передбачив можливість, що до того часу Юнай відвідають прибульці зі світу поза Мережею, тому залишив приманку у вигляді Ключа. Якби обставини склалися трохи інакше, ми б привезли його в Сонячну систему і при спробі приєднати Землю або Марс до Мережі сталося б її падіння.
— Але він не врахував одного, — сумно мовила Ея. — Що хтось або щось забере всіх людей в інший сектор… Чому він не передбачив цю можливість? Чому не заборонив такі дії?
Відповідь Вузла була коротка й проґнозована:
— Інформація відсутня.
— А бодай тебе покорчило! — з несподіваним запалом вигукнула Ея, і попервах я вирішив, що вона звертається до Вузла, проте насправді виявилося, що її прокляття адресовані Ваулоу. — Щоб ти довіку не
