Зимового походу, під Животовим, 25 грудня 1919 року. Історію відновленої 3-ої дивізії в 1920 році планується в другому томі.
Автором нарису історії 3-ої Залізної стрілецької дивізії є її колишній командир, генерального штабу ген. хор. (пізніше ген. полк.) Олександер Удовиченко, якого «Залізні» цінили, любили і йому беззастережно довіряли. Ген. Удовиченко, відомий теж як автор інших воєнно-історичних праць і статтей, написав 33 розділи цієї книги. Розділи 33–46 написав колишній командир 7-го Синього піхотного полку Залізної дивізії, синьожупанник полк. (пізніше ген. пор.) Олександер Вишнівський, автор теж численних праць і причинків для висвітлення української військової історії. Ген. Вишнівський упорядкував весь матеріял і підготовив до друку, в чому йому помагали ветерани 3-ої Залізної дивізії, про що зазначено в книзі.
Книгу свою повищі автори й упорядники назвали «матеріялом до історії війська Української Народньої Республіки». Перешкодою для написання повної і систематигноі історії війська УНР є дошкульний брак офіційних документів до його історії, які пропали під час визвольної війни, а теж у Музею Визвольної Боротьби в Празі і в Бібліотеці ім. Симона Петлюри в Парижі. Музей захопили большевики, а Бібліотеку вивезли в невідоме місце гітлерівці. Все ж таки, все те, що написано і пишеться поколінням визвольної війни, учасниками і живими свідками історичних подій, має велику цінність і є незаступимим джерелом для вивчення історії визвольної війни. Джерела такі є міцною основою для дальшого наукового дослідження й публікацій узагальнюючих, синтетичних праць з цієї ділянки. Власне таке джерело отримує український читач і українська наука в постаті нарису історії 3-ої Залізної дивізії, що дуже збагачує нашу військово-історичну літературу про визвольну війну 1917–1920 років.
Книга ця розповідає, як із 16-го пішого загону, решток Синьої і Чорноморської дивізій, Окремого Запорізького стрілецького куреня і Буковинського куреня зформувалася знаменита дивізія, як розгорталася боротьба проти московсько-большевицьких і біломосковських наїзників України, які успіхи, невдачі, тріюмфи й удари вона мала. Її воєнна історія починається бравурною атакою на Кам'янець, після якої вона звільняє значні частини української території, переможно наступаючи вперед, у напрямі на Одесу. Під час плянування походу об'єднаної української армії на Київ, 3-тя Залізна дивізія здобуває Вапнярський залізничний вузол і втримує його проти скажених атак переважаючих частин 14-ої больш. армії, що намагаються вдарити на тил українських армій, що наступали на Київ. У цих боях за Вапнярський вузол Залізна дивізія полягала виключно на свої власні сили, діючи незалежно від інших з'єднань Армії УНР, не маючи нізвідки ніякої допомоги, ні забезпечених крил і запілля. Фронт 8-ої Залізної дивізії охоплював тоді простір до 50–70 кілометрів, а ворожі сили, що діяли на цьому фронті, переважали «Залізних» трикратно. Все ж таки, «Залізні» не тільки витримали всі ці скажені атаки, але й поширили свій пляцдарм по ст. Кодиму. Про завзяття «Залізних» у цих боях, найбільше проречисто кажуть втрати цієї дивізії, подібних яким не знають аннали української армії. І, так, згинули тоді два командири полків, одного командира полку (тоді полк. О. Вишнівського) двічі тяжко поранено, поранено всіх помічників командирів полку, забито і поранено майже всіх командирів куренів і сотень. В бою за м. Комаргород, 8-й Чорноморський піхотний полк втратив тільки одними забитими 28 старшин і до 150 козаків.
Визвольна війна українського народу в 1917–1920 роках була війною революційною. У революції, історичні події розгортаються з неймовірною швидкістю і не можна дивуватися, що така боєздатна й завзята частина, як 3-я Залізна дивізія створилося в порівняно короткий час. Революція, — це різкий перехід, стрибок від одного історичного етапу до іншого, від старого до нового. Українська національна революція в 1917 році покликала до життя українську державність і українську армію. Армія УНР існувала тому, що існувала УНР, і вона обороняла УНР на двох і більше фронтах проти чужої аґресії. Переборюючи важкі випробування, українська армія чинила героїчний опір аґресорам, виявляючи високий патріотизм, героїчну силу і волю до перемоги.
На жаль, в наслідок чисельної і матеріяльної переваги агресорів, важких помилок не так українських політичних і військових діячів, як куди більших помилок державних мужів Антанти, визвольна війна 1917– 1920 років закінчилася катастрофою. Найменше в цій катастрофі завинила українська армія, українські генерали, старшини і вояки, що свій обов'язок перед державою і народом чесно й славно сповняли до кінця визвольної війни, і ще густо-часто після неї в повстанських походах. Книга про 3-ю Залізну стрілецьку дивізію показує цю істину з особливою силою. Прочитавши її, кожний читач знатиме: на суд історії наших українських вояків, часу визвольної війни, як обвинувачених, не кликатимуть. Їх кликатимуть тільки як свідків, коли судитимуть винуватців катастрофи, своїх і чужих…
Лев Шанковський
Розділ І
16-ий п. Загін — Основа 3-ої п. Дивізії
На початку квітня 1919 року, армія УНР була примушена наступом переважаючих сил червової московської армії відходити все далі й далі на захід. У кінці травня ліве крило армії — Північна група — зупинялося на лінії Волочиськ — Базалія-станція Шепетівка-Новоград Волинський. Південно-східня група, з її ядром, Запорізьким корпусом, що творила праве крило армії, була відрізана від решти українського війська клином червоної армії, після того, як вона здобула станцію Жмеринку. Ця група знайшла вихід із дуже скрутного становища в переході на румунську територію, через р. Дністер, у районі м. Тирасполя, Та група наших частин, що боронила район Проскурова і Ярмолинців, відступила з боєм за р. Збруч і зайняла позицію вздовж західнього берега цієї річки. На загал, ситуація складалася для армії УНР фатально.
У районі м. Скала, на західньому березі р. Збруча, зосередилась невелика група війська, під командою полк. Миколи Шаповала. Група ця складалася з кількох військових частин. Були це частини, що випадково об'єдналися, під час відступу, з кадрами 7-ої п. дивізії, командиром яких був полк. М. Шаповал — б. командир 1-го полку «Синьої дивізії» в 1918 році (Синьожупанники). Синю дивізію німці обезброїлн напередодні захоплення влади в Україні ген. П. Скоропадським.
До групи полк. Шаповала входили:
1-ий полк Синьої дивізії, що його зформовано за Директорії. Командир полку — полк. Олександер Вишнівський (Синьожупанник).
1-ий Чорноморський полк — уціліла решта Чорноморського Коша. Командир полку — полк. Євген Царенко.
Різні дрібні частини і штаб із кадрами 7-ої п. дивізії.
Боєздатними й найбільше чисельними були полки 1-ий Чорноморський і 1-ий Синьої дивізії. Щождо решти, то оцінка її бойової вартости належала до майбутнього.
Цю групу переогранізоваво в м. Скала в 16-ий піший Загін у наступному складі:
1-ий полк Синьої дивізії — полк. Вишнівський.
1-ий Чорноморський полк — полк. Царенко.
Окремий курінь, із забраних нечисельних частин — полк. Ольшевський.
1-на гармата 1-го полку СД. (здобута від червових) — хор. Шура Бура.
Тимчасово приділений до Загону Кінногірський гарматний дивізіон полк. Алмазова.
Від 16-го Загону й веде свій родовід 3-тя п. Стрілецька дивізія. 16-ий Загін тримав позицію від р Дністра до м. Скали включно. Та позиція, на західньому березі р. Збруча, була зручна до оборони, бо на ній ще залишилися старі шанці з часів 1-ої світової війни.
Полк. Шаповал не обмежувався лише пасивною обороною. Час від часу, він робив частинами Загону випади в бік червового ворога, на схід від р. Збруча. Метою випадів була глибока рекогносцировка, як підготовча стадія до здобуття м. Кам'янця Подільського.
20 травня 1919 р., полк. Шаповал рішив здобути те місто. Ранком того дня, Загін розпочав наступ на Кам'янець Подільський. Початок був успішний. Лави Загону дійшли з боєм до села Кадіївці, біля Кам'янця. але замість того, щоб продовжувати наступ, не давши ворогові опам'ятатися, полк. Шаповал затримав лави Загону перед самим містом. Ворожі лави відступала ближче до Кам'янця і червоні розпочали інтенсивний гарматний вогонь по безчинно лежачих лавах Загону, спричиняючись до ваших втрат забитими й раненими. Невдалий випад закінчився відступом Загону за р. Збруч, під час якого найбільші втрати мав 1-ий полк Синьої
