наступу, після чого Головний Отаман поінформував нас про загальну ситуацію на фронті нашої армії та висловив надію на те, що нам пощастить розбити ворога й тим забезпечити плацдарм для братньої Галицької армії, яка, відступаючи перед переважаючими силами польської армії, наближалася до р. Збруча. Вже доводила перша година ночі, коли Головний Отаман звернувся до нас із останнім словом: 'Панове! Вашим завданням у першу чергу є здобути м. Кам'янець Подільський. На це вже чекає наш уряд, щоб туди переїхати. Я певний, що ви блискуче виконаєте це тяжке завдання. З Богом уперед! Щасти вам Боже!'
— На свої місця, Панове! — подав я команду.
Піднесені на дусі приїздом улюбленого свого Головного Отамана, командири частин вийшли з хати, віддавши належну пошану Отаманові. Я відпровадив С. Петлюру до його авта. Стиснувши мені на прощання руку, він сказав: 'Вірю, Олександре Івановичу, що незабаром ми зустрінемось у Кам'янці'.
Наступ на Кам'янець Подільський — 2-го червня 1919 р.
О годині 1-ій ночі, 1-ий полк Синьої дивізії вирушив авангардом до м. Ориніна, За якихсь півгодини рушили й головні сили Загону. Наступ на Кам'янець розпочався.
До м. Ориніна було біля 15 кілометрів, Около 4-ої години ранку одержано донесення від полк. Вишнівського. Він повідомив, що його полк дійшов до вис. 132.3, не зустрівши ворога. Вперед вислано розвідку, а полк, після короткого відпочинку, рушив далі. Як уже згадувалося, в штабі Загону бракувало коней і тому штабовці мусили йти пішки. Я й полк. Чижевський сиділи на конях, отже, фактично, тільки нас двох творили рухомий штаб. Біля висоти 132.3 наші головні сили зупинилися, а їхній 'рухомий штаб' подався до авангарду. Ми заближалися вже до с. Юридики, а від полк. Вишнівського не було ще донесень; не було чути жадної стрілянини. При з’їзді до с. Юридика, край дороги, лежало кілька трупів червоноармійців; а серед села ми здибали одинокий віз із кулеметом і кількома 'синіми' козаками. Від них ми довідалися, що 1-й полк Синьої дивізії заскочив ворога, унешкідливив його і рушив далі в напрямі Ориніна. Ми знайшли штаб Синіх уже в Оринині, в 'Волосному Управленії'. Полк. Вишнівський доклав, що, як у с. Юридика, так і в самому Оринині, він без стрілу заскочив червоних, що були сторожевою охороною большевиків, узяв їх до полону, виставив свою сторожеву охорону навколо м. Оринін й наказав до містечка вхід цивільним дозвволяти, але з нього нікого не випускати. Телефонний зв’язок із Кам’янцем навмисно не перервано й звідтіля вже червоні запитували, що робиться в Оринині та що чути про 'гайдамаків'. Командир сотні зв’язку Синіх відповів, що 'пока что всьо благополучно і про петлюровскіх гайдамаков нічево нє слишно'…
Полк Синіх блискуче виконав покладене на нього завдання й заслужив на подяку, що її й висловлено командирові полку, але з одночасним підкресленням браку своєчасного донесення штабу Загону … Командир полку мав усі дані для свого виправдання (відсутність зорганізованого телефонічного зв’язку, недостатня кількість кіннотників і особиста участь у ліквідації большевиків), але відзначимо цей факт, щоб зілюструвати, як поступово вироблялася в довіреній мені частині бойова дисципліна, зо всіма її вимогами, що її дещо бракувало в початковій стадії формування нашої армії.
Біля 7-ої години ранку, 1-го червня, весь Загін з’осередився в м. Оринін. Втомлені нічним маршем вояки відпочивали, але спокій їхній порушено гарматною стріляниною з боку Слободи Рихтецької. Наш зв’язковий старшина, що весь час вартував біля телефону, почув гарячкову розмову поміж Слободою Рихотецькою й Кам’янцем Подільським: 'гайдамакі наступают… петлюровци… давайте помощь… я вам ґаваріл прісилайтє патронов'… 'Нє волнуйтєсь, товаріщ, всьо будєт сдєлано'… 'Пошлі ви к …, вам там харашо в штабє, а ми тут єдва дєржімся'…
Було видно, що сполох і нервовість большевиків викликав демонстративний наступ відділу повітових комісарів, який на цю демонстрацію міг ужити лише біля одної сотні бійців… Незабаром із Кам’янця знову запитали Оринін: 'Товаріщі! Что слишно про гайдамаков? Что долається у вас на учаскте?' Наш зв’язковий старшина відповів: 'У нас спокійно. Люді гаварят, что в направленії на Кудрінци пошлі большіє сіли гайдамаков'… Відповів він у ролі совєтського урядовця в поштовому уряді м. Оринін. Ці фальшиві чутки нам пощастило передати навіть до штабу червоних у Слободі Рихтецькій. Ми не тільки чули розмови большевиків, але, часом, самі питали їх про ситуацію …
Нам було ясно, що червоне командування не підозрівало присутности наших сил у м. Оринін. З огляду на це, я вирішив залишити Загін 1-го червня в м. Оринін, з тим, щоб на другий день, ранком, продовжувати наступ. До Кам’янця залишалося ще до 18 кілометрів і тому треба було дати воякам добрий відпочинок. Комендантська сотня мала турбувати ворога на протязі всього часу нашого відпочинку, симулюючи головний удар в тому напрямку. 2-го червня демонстрацію наступу сотні наказано змінити. На протязі цілого дня першого червня, в районі розташування головних наших сил було спокійно. Я видав наказ: '2-го червня 1919 р., о годині 4-ій ранку, Загін розпочинає продовження свого наступу, з метою здобуття м. Кам’янець Подільський. 1-ий полк Синьої дивізії веде наступ уздовж шосе на хут. Казак; праворуч шосе, в тому ж напрямку, наступає Окремий курінь; 1-ий Чорноморський полк у резерві. Артилерія займе позицію, згідно з вказівками полк. Чижевського, в районі висоти 133,9'.
Ворожа піхота в районі хут. Казак, безпосередньо прикривала зосередження ворожих сил на лінії Должок — м. Зіньківці. З захопленням нами хут. Казак, Рихтецька група червоних була б відірвана від Кам’янця. Крім того, ми знали, що на шосе, біля Підзамча, стояло на позиції до 12 ворожих гармат, що їх бажано було б захопити. Тому власне, нашим першим завданням було захоплення хут. Казак.
В призначеній наказом 4-ій годині ранку, 2-го червня, полк Синіх і Окремий курінь розпочали наступ, батареї стали на позицію, а штаб Загону зупинився на висоті 133,9. Приблизно о год. 7-ій ранку наші частини зупинилися в долині, на віддаль одного кілометра на північ від висоти 125.0. З боку Слободи Рихтецької знову було чути гарматниі стріли. Полк. Ольшевський доклав по телефону, що він тримає зв’язок із Синіми й умовився з їхнім командиром атакувати хут. Казак разом і водночас. Розвідки він не висилав, бо не хоче передчасно полошити ворога, який не дає про себе знати, виникав навіть сумнів, чи він є на тому хуторі.
Сонце вже добро пригрівало, але старий, досвідчений полк. Ольшевський ще не рушив свого куреня, бо, бувши спокійним і акуратним, він не міг розпочати наступу поки не переконався на власні очі, що все викопано так, як ним наказано. Полк Синіх давно вже зайняв був вихідну позицію і його молодий і енергійний командир, полк. Вишнівський, нудився й ремствував на пасивність Окремого куреня… Врешті, полк. Ольшевський доклав, що він приступає до наступу.
Наші лави швидко рушили вперед. Батареї на поготівлі чекали на наказ відкрити вогонь по хуторі Казак; полк. Чижевський слідкував з вис. 133.9, за посуванням піхоти. Наші лави піднялися на вис. 126.0, але минули її без жадного пострілу. Раптом почулися окремі спорадичні постріли, що перетворились у рясні, але за кілька хвилин знову запанувала тиша. Не минуло й 15 хвилин, як із напрямку на с. Должок залунали глухі гарматні вибухи, що далі перейшли в суцільний гуркіт і на наші батареї посипався залізний град. Полковник Чижевський відповів огнем по шосе, коло с. Должок, де стояли ворожі батареї. Розпочався поєдинок поміж нашою й ворожою артилерією. Червоні батареї виявили надзвичайну швидкість стріляння, що перевищувала швидкість наших батарей. Одну з наших гармат виведено зі строю. Ранені гармаші опинились у сфері обстрілу й їх не можна було з тієї сфери вивести. Один із командирів батареї запитав полк. Чнжевського: 'Що робити?' Останній відповів: 'Огонь!.. Огонь!..' Раптом і передки гармат рівнож опинилися під обстрілом. Командир батареї дав знак вивести коней, а козаки зрозуміли той знак інакше й кинулися до своїх гармат, щоб винести їх з-під обстрілу… Я побачив це і мені здалося, що батарея не витримала й кидала свою позицію, але батарея навіть і не думала про відступ. Обстріл наших батарей був остільки міцний, що їх іноді в диму й у поросі не було видно. Раптом обстріл цей припинився й ворожі гармати перенесли свій вогонь на висоту 139.9, де мій штаб мав свій спостережний пункт. Одною з перших гранат розбиту телефонний апарат і ранено телефоніста. За кілька хвилин упало до 50 гранат, але щтаб урятувало те, що земля була вогка й тому більшість гранат заривалась у землю, не вибухнувши. Обстріл нашого штабу розпочався зненацька й у короткому часі, також зненацька, припинився. Від полк. Ольшевського прибіг козак із донесенням, що окремий курінь, разом із Синіми, здобули хут. Казак. Ворожа піхота на хуторі, заскочена нашою атакою, після короткої перестрілки, майже цілковито знищена. Окремий курінь і Сині продовжують наступ на с. Должок; у с. Кадіївці виявлено якийсь відділ червоних.
У той час Чорноморці йшли походним порядком із с. Теклівки. де перебували в резерві, до хут. Казак, для забезпечення нашого правого крила. Їм наказано захопити одним курінем с. Кадіївці. Я з моїм штабом вирушив до хут. Казак.
Полк Синіх і Окремий курінь наступали довгою лавою, переслідуючи відступаючого ворога. Батарея 1-
