старчило б на цілу армію, але їх власники боялися реквізиції й тому клялися, що жадного матеріалу вони не мають… Пізніше, коли життя вже унормувалося, в Кам'янці Подільському можна було купити різного потрібного матеріалу на вибір, до схочу.
Моїх планів використати передишку на заосмотрення частин, не судилося перевести в життя, бо 5-го червня червоні розпочали енергійний контр-наступ. Усі ворожі атаки ми відбивали, але дошкульний брак набоїв почав давати себе знати. Комендант міста, сотн. Гончаренко, повітовий комендант — сотн. Сіцинський та різні громадські установи, всі разом, кинулися шукати набоїв. Їм пощастило зібрати всього до б 000, що й творило весь наш запас… У таких тяжких обставинах дивізія була змушена провадити бої й водночас полагоджувати — і то в поспіху — численні наші потреби, як, наприклад, формування обозу, команд зв'язку, здобування телефонів, дроту і т. інше, без чого ми не були б у стані рушити вперед. На станції Кам'янець Подільський нашвидку будувалося з підручного матеріалу бронепотяг, командиром якого призначено сотн. Годило-Годлевського.
4-го червня червоні вдарили по нас всіма своїми силами. Бій розпалився на всьому нашому фронті, але головний удар спрямовано большевиками вздовж шосе Шатава-Кам'янець. Чорпоморський полк, що боронив цей відтинок фронту, відбив аґресивну атаку ворога й сам перейшов був до контр-атаки, але під натиском переважаючих сил червоних, змушений був відступити на свої основні позиції. Як наша, так і ворожа артилерія були дуже активні. Того дня нами вистрілено до 500 гранат і шрапнелів. Наше становище стало настільки тяжке, що я був змушений викликати на фронт сотню сотн. Афнера. Прийнявши участь у бою, сотня ця виявила себе якнайкраще. Жвава та гучна стрілянина на фронті викликала нервове напруження в Кам'янці. Звідтіля все запитували: — Яка ситуація на фронті? Може нам треба евакуватись? …
Автопанцерник чимало дошкулював Чорноморському полкові. Сотник Годило-Годлевський рішив захопити цю бронемашину кількома козаками. Ці відважні козаки заховалися в лісі, біля с. Гуменці, й коли автопанцерник минав їх, вони заатакували його кулеметним огнем і ручними гранатами. Унерухомлений автопанцерник, разом із забитою обслугою, прийшлося залишити, дещо його ушкодивши.
Бої 4-го червня, на протязі цілого дня, ствердили, що червоні, зміцнені резервою, опритомніли від поразки і знову були здібні до агресивної акції. За цей день ми втратили забагато на наші запаси амуніції, що її нам так бракувало. Усеж, мене найбільше турбувало те, що ініціятива перейшла до рук ворога. Прийнявши на увагу ці несприятливі для нас обставини, я прийшов до переконання, що найбільше відповідним виходом із них буде наш протинаступ. До такого висновку спонукувало ще й те, що Запорізька Січ отамана Божка, яка мала перервати ворожий фронт у районі м. Волочиська, не спромоглася цього виконати. Наступ нашої групи в напрямку на м. Дунаївці був би поважною загрозою запіллю тієї ворожої сили, що стояла проти Запорізької Січі й тим самим допоміг би от. Божкові виконати покладене на нього бойове завдання.
Пізно ввечорі, коли на фронті вже все затихло, з боку Кам’янця Подільського, до садка, що в ньому була позиція нашої батареї, в'їхало авто з кількома особами в військовій уніформі. Змучений цілоденним боєм і спекою, старшина-гарматний спостерігач, як рівнож Комдив, із зацікавленням придивлялися з даху на висідавших із авта старшин. За кілька хвилин на горищі будинку 'малолітніх злочинців' з'явилася постать старшини середнього віку, з запорізькими чорними вусами. Обережно висунувши голову через вікно на дах, він запитав:
— Панове! Хто тут є командиром дивізії?
— Я! — відповів Комдив, що лежав за димарем. — Що Вам треба?
— Я військовий міністер Сиротеико! — відрекомендувався старшина.
Появлення Військового міністра було остільки несподіваний, що сполошений Комдив миттю піднявся і, тримаючись одною рукою за димар, почав рапортувати: 'Пане Міністре! 3-тя дивізія провадить бій'…
— Ради Бога!.. Не треба!.. Лежіть!.. — не дав докінчити п. Сиротеико й потягнув Комдива за ногу.
— Що у Вас тут робиться, пане Полковнику? Чому така стрілянина?
Здивований таким запитанням, Комдив відповів:
— Воюємо, пане Міністре… А стрілянина тому, що йде бій…
— А чи не могли б Ви, пане Полковнику, поменше стріляти, бо стрілянина дуже нервує всіх у Кам'янці й тому урядові установи не можуть нормально працювати. Чи не могли б Ви посунутись трохи вперед, бо тоді було б спокійніше в Кам'янці.
Комдив пояснив, які саме причини примусили дивізію тимчасово зайняти цю позицію й додав, що дивізія перейде через день до наступу.
— О! Це добре, Пане Полковнику. Дякую. А скажіть, Пане Полковнику, чи Ви певні, що підете вперед? А може… може будете відступати? — знову наївно запитав пан міністер…
— Сподіваємося, що підемо вперед, Пане міністре! Для того й переходимо до наступу.
— О! Це добре… добре… Спасибі. Щасти Боже!
Я запропонував панові Військовому міністрові піднятися на дах і оглянути позицію, але він тільки махнув рукою і почав сходити вниз.
Від'їжджаючи, п. Г. Сиротенко обіцяв прикласти всіх зусиль, щоб допомогти дивізії придбати необхідні матеріали й наприкінці додав:
— Так, будь ласка, посуньтесь наперед?
Це була моя перша зустріч із п. Сиротенком. Розмову з ним я передав без жадного переборщення; ще й досі є живі свідки, що чули її.
Наша військова агентура повідомила, що на завтра, 7-го червня, ворог планує новий наступ, зміцнений свіжими силами. Новими свіжоприбулими силами червоних були ті, що, відступили зі Слободи Рихтецької до м. Жванець, прийшли звідтіля до м. Дунаївці. Добре, що військовий міністер від'їхав ще перед одержанням мною агентурного звіту, бо він був би 'ся напудив'. Аґресивні заміри ворога вимагали або випередити червоних своїм наступом, або допровадити до зустрічного бою і то тим більше, що до оборонного бою нам бракувало амуніції. На запевнення військового міністра стати нам щодо цього в пригоді покладатися було годі, а наш наступ давав нам шанси здобути амуніцію від ворога.
Розділ VI
Наступ на м. Шатава
Від штабу армії жадних відомостей не постуляло. По чутках, Запорізька Січ ще не перемогла ворога під Волочиськом. Перед шишки фронтом ворог займав ту саму позицію на північний схід 1 схід від м. Кам'янця Подільського. 3 огляду на несприятливі топографічні умови (відкрита місцевість), я вирішив нанести удар у ліве крило ворога, а району с.с. Колубаївці й Безносковці. Зранку, 4-го червня, нашу групу перегруповано в наступний спосіб:
1. Полк Синіх і Окремий курінь зосереджено в с, Мукшао Колубаївська. Ця група, під командою полк. Ольшевського, мала зайняти с.с. Колубаївці та Везносковці, а звідтам, через село Раковщина, заатакувати тил ворога в напрямку на шосе Кам’янець Подільський-Шатава й здобути Шатаву. До групи приділено 6 гармат, 2. Чорноморський полк зайняв позицію праворуч від повищого шосе, мавши один курінь у резерві. Ліворуч шосе зайняла позицію сотня сотника Афнера, 3. Штаб групи в будинку 'малолітніх злочинців', у трьох кілометрах не північ від Кам'янця, Звичайно, жадних малолітніх злочинців, того часу, там не було, бо напевно вони зайняли відповідні становища в червоних… На даху цього напівзруйнованого будинку, на одним із його димарів, штаб групи влаштував свій замаскований спостерігавчий пункт, що в нього можна було бачити місцевість майже на десять кілометрів віддалі. 3 технічних причин, перегрупування затягнулось і тільки о годині 14-ій, після короткого відпочинку, ударна група полк, Ольшевського вирушила в керунку на с. Боришківці. Цього дня була велика спека.
Після 9-ої години ранку, червоні розпочали свій контр-наступ. Спочатку з'явилася їхня розвідка, а потім із яру р. Мукши висунулися рясні лави ворожої піхоти. З обох сторін фронту загуркотіла екстенсивно артилерія. Червоні натупали обабіч шосе. Наша сторожева охорона відійшла на лінію своєї піхоти. Чорноморці займали старі шанці, ще з часів першої світової війни, які більш-менш крили їх від ворожого обстрілу, але сотня сотника Афнера лежала на чистому полі і тому становище її було значно гірше. Витриманий і спокійний полк. Царенко під пустив червоних на яких 600 кроків і допіро тоді 'привітав' їх енергійним кулеметним вогнем. Лави ворожої піхоти захитались, а влучні стріли наших гармат, особливо
