знайдемо великі подвір'я, просторі хати й клуні, що в них легко буде розташувати як людей, так і коней. Дійсно, за досить широкою річкою, вже замерзлою, ми знайшли вигідне розташування для нашої бриґади. Хати стояли по вулиці, і за господарськими будівлями тяглися аж до річки розлогі луки. Чималі копиці сіна й соломи заповідали, що й наші коні не зле матимуться. Коваль був недалеко.
Ми вибрали велику заможню хату, майже проти пошти, під штаб бригади й трохи далі, майже таку саму, для старшинського зібрання. Наша частина повільно розташовувалася на ніч. Потомлені люди і коні, трохи попоївши, втихомирювалися. Лише стежі, час від час, повільно рипали чобітьми по гомінкій морозній вулиці.
Другого для рано, полк. Чижевський, залишивши замість себе сот. Чижевського, від'їхав із розв. Акаловським до Нового Любара, де мали бути наші вищі штаби, включно зі штабом 3-ої Залізної дивізії. Коло 11-ої години перед полуднем, я і сот. Чижевський вийшли на вулицю. Мали ми замір піти до старшинського зібрання, але побачивши біля пошти гурт козаків патлатих папахах і кілька санок, змінили напрямок і пішли до пошти. Там було рушно. Козаки спішно виносили великі пакунки з будинку пошти й поквапливо вантажили їх на санки. Зацікавившись, ми пропхалися через юрбу й попростували до середини будинку. Наш одяг і наші штани не відрізнялися й тому ніхто не звернув на нас уваги. Ми побачили, що пакунками були урядові мішки з написом 'Державна Скарбниця', але ще й тоді не втямили, що саме діється. Побачивши в кутку кулька юнаків в уніформі Спільної Юнацької Школи, що розгублено купчилися біля стіни, підійшли до них. Нас здивувало, що вони були без зброї. Я запитав одного з них, що тут діється. Він прихапцем розповів нам, що вночі до пошти прибула Державна Скарбниця, під охороною чоти юнаків. Налетіли волоховці, обезброїли їх і захопили Державну Скарбницю. Тепер вони вивозять її до отамана Волоха, що зрадив Армію УНР і приєднався до большевиків.
Ця новина була для нас, наче грім із ясного неба, але що могли ми зробити? Я мав при собі наган, але сот. Чижевський і юнаки зброї не мали. У той час у нашому штабі не було нікого, крім бунчужного й пари розвідачів. Отже, годі було думати про якусь акцію спротиву. Коли волохівці вже докінчували вантаження Скарбниці, я і сот. Чижевський швидко виплуталися з натовпу й перебігли вулицю до штабу бриґади. Щоб не притягати уваги волохівців, ми зняли прапор бригади з брами. Сот. Чижевський рішив спробувати перейти замерзлу річку Случ. Він дав мені свій величезний 'жандармський' мавзер у дерев'яній кобурі і взяв мій наган, бо його легше було сховати під кожухом. Сказавши мені: 'Тримайтесь тихо. До побачення!' — він зник за стодолою.
Я, з одним розвідачем, вийшли на вулицю, щоб дивитися, що саме діється. Ставши на розі, ми мали добрий розгляд на три боки. Було вже десь між 2-ою і 3-ою по полудні. Раптом ліворуч показалися три вершники, що швидко наближалися до нас. Водночас з гори з'явилася група на конях, що теж простувала до нас. Вмить ми були оточені.
— Отеє вони, бери їх! — гукали одні. Інша група, під проводом високого вершника, з інтелігентним обличчям, зупинила крикунів.
— Куди ви берете їх? Ми їдемо до отамана Волоха і вони з нами!
Він схилився до мене й потиху:
— Маєте коней? Дайте їх привести. Їдьмо!
В його поведінці було щось, що розвіювало сумніви. За хвилину мій осідланий кінь був тут і вся група — 8 чи 10 людей — швидко рушила на північ. Було дивно, що ніхто не звернув уваги, звідки приведено коня.
І в мене і в незнайомого вершника були добрі коні й у чвалі ми значно випередили решту. Тоді він відрекомендувався як підп. Климко, гармаш Залізничної дивізії. Я назвав себе й мою частину. Він планував ніби приєднатися до Волоха і, покликаючись на конечність упорядкування обозу й закінчення перековки коней, дістати дозвіл вирушити пізніше. На його думку, вигра на часі дасть шанс на визволення під 'опіки' зрадника-отамана. Без вагання я погодився, бо треба було за всяку ціну рятувати залишки бриґади.
Ми наздогнали обоз гайдамацької частини й самих волохівських Гайдамаків. На чолі розтягнутої колони їхав сам 'батько-отаман' Волох. Під'їхавши до нього, ми представилися по-військовому й заявили, що наші частини приєдналися до нього, але не зможемо вирушити до Чуднова раніше, ніж за 5–6 годин і пояснили, чому саме. Волох був наявно втішений. Його широке, вкрите ластовинням віспи і заросле рудою бородою, обличчя задоволено всміхалося, отсе, мовляв, і гармати є… Він запевнив нас, що ми можемо спокійно докінчити наші справунки, бо обидва мости ним зайняті й хоронені Гайдамаками, після чого наказав своєму адьютантові повідомити застави, що ми вже 'їхні', але вирушаємо на Чуднів допіро вночі. На прощання Волох нахилився до нас і докинув довірочно: — Пропуск — 'шлик', відклик — 'Шепетівка'…
Ми обернулись і почвалали назад, напружено чекаючи, що нас іще хтось дожене, зупинить, заверне… Час минав, але нас ніхто не доганяв. Ми зідхнули з полегшею й почали планувати, що і як зробити. Незабаром почало сутеніти. У Старому Любарі ми поінформували наших людей, коротко і довірочно, про ситуацію й наш плян. Ми мали зменшити наш обоз до найпотрібнішого і якнайбільше людей посадити на вози, санки і коней, а тоді зформувати валку так, щоб на чолі були вершники, за ними хурманки й сани, а на кінці гармати. Копита коней мали бути обмотані мішками й ганчірками.
Около 9-ої вечора з'явився розвідач Акаловський, що перейшов був р. Случ із Нового Любара й приніс записку від полк. Чижевського, приблизно такого змісту: 'Дивізія вирушає спішно на Чорторию. Рятувати вас нема змоги. Переходьте поодинці на цей бік. Ст. Ч. тут. Щасти Боже! Г.Ч.'
Я подер записку, нікому про неї не кажучи. О 9-ій год. 40 хв. вечора те, що лишилося з бриґади, витяглося в колону: 20 вершників, хворі, обоз і кілька гармат. За моєю колоною — колона пполк. Климка. Я з моїми вершниками мав зайняти південний міст, а пполк. Климко із своїми — північний.
Ми були готові. Докладно о 9-ій годині 50 хв. вечора ми мовчки вирушили до південного мосту, що його ми мали форсувати. Перед нами стояв довгий будинок, здасться жидівський заїзд. За булинком, яких 50 метрів ліворуч, був міст. Ми припускали, що водохівська застава є обличчям до протилежного берега й тому не матиме часу повернути фронт і кулемет проти нас.
Я витягнув прокляту мавзерівську пістолю… 'Не стріляти… Рушай!..' Ми зірвалися із-за рогу. Коротка хвилина і ми вскочили на міст. Мої вершники щось вигукували, якісь фігури плигали з мосту, кидаючи рушниці… Ось перевернений кулемет… Я і два вершники вже на другому боці мосту. Я все ще вимахую мавзером і кричу: 'Піддавайся!.. ' Якісь силюети вискакують із яру, вже за мостом і підносять руки догори… Вони піддаються. З півночі пролунало кілька пострілів. Це певно підп. Клнмко на другому мості. І знову тиша. Напруження зникає, ситуація вияснюється. Ми захопили волохівську заставу — 8 Гайдамаків і кулемет. На другому боці я гуртую заставу юнаків, що теж піддалися нам. Кажу їм хто ми; вони засоромлено виправдуються. З півночі над'їхав вершник пполк. Климка. Вони там теж захопили міст і вже почали переправляти на 'наш' бік свою колону. Десь кого 1-ої год. ночі ми закінчили перехід і повільно рушили в напрямку на Чорторию, де був штаб гарматної бриґади. Коли я зголосився до штабу, то обидва Чижевські не хотіли вірити, що наша бриґада врятована і ми всі цілісінькі…
3-тя дивізія приготовлялася до виходу в запілля ворога. Хоч ніхто з нас не знав, що нас чекає — вагання не було. Ми відчували себе малим коліщатком великої машини і тримали міцно своє місце в ній. Машина ж бо працювала… 5-ого грудня 1919-ого року, ввечорі, ми одержали наказ бути готовими до виступу. Нарешті очікування скінчилося… Час виступу: вніч із 6-го на 7-ого грудня.
Ніч була темна. За захмареним небом не було ні місяця, ні зірок. Починало сніжити. А на серці, попри все, було ясно і радісно. Починалася нова дія великої містерії боротьби за волю України… Руш-а-а-ай!..'
Зрадник Волох іще раз боляче заскочив нашу армію під час перебування її в Зимовому Поході. У початках січня 1919 року, під час Зимового Походу, в м. Гумані перебував 6-ий Загін Запорізької дивізії: Вніч із 11-ого на 12-ого січня, о год. 4-ій, це місто захопив зненацька Волох і взяв до полону Запорізьку залогу. Полонених козаків приділив до Гайдамацької частини; тих старшин, що погодилися перейти до нього, залишив, а решту постріляв. Дальша доля Волоха долею всіх авантуристських зрадників. Зорієнтувавшись, куди саме веде їх Волох, Гайдамаки почали дисертувати. Організовано перейшло до армії УНР в Зимовому Поході волохівський сотник Легін. Решту Гайдамаків, що їх Волох таки довів до 'московсько-комуністичного раю', примусово влито до 44-ої й 60-ої московських червоних дивізій. Самого Волоха знищено пізніше, згідно з засадою 'мурин зробив своє, мурин може померти'.
З огляду на величезні втрати армії УНР, головним чином від тифу, штаб Дієвої Армії вирішив реорганізувати її, звівши групи в дивізії. Дивізіями, що постали з груп, були: Запорізька, Київська і волинська. Фактично. Всі ці дивізії були, щодо численности, такими лише з назви. 3-тя дивізія не входила в той час до
