Клюшник галерський, сотник переяславський, Недовірок християнський, Що був тридцять літ у неволі, Двадцять чотири, як став на волі, Потурчився, побусурманився Для панства великого, Для лакомства нещасного. В тій галері од пристані далеко відпускали, Чорним морем далеко гуляли, Проти Кафи-города приставали, Там собі великий та довгий опочинок мали То представиться Алкану-башаті, Трапезунському княжаті, молодому паняті. Сон дивен, барзо дивен напрочудо. То Алкан-баша, трапезунтськеє княжа, На турків-яничар, на бідних невольників покликав: “Турки, - каже, - турки-яничари, І ви, біднії невольники! Котрий би міг турчин-яничар сей сон одгадати, Міг би йому три гради турецькі дарувати, А котрий би міг бідний невольник одгадати, Міг би йому листи визволені писати, Щоб не міг ніхто ніде зачіпати. Сеє турки зачували, нічого не сказали, Бідні невольники, хоч добре зіі.іли, Собі промовчали. Тільки обізветься між турків лях-потурнак, Клюшник галерський, сотник переяславський, Недовірок християнський. “Як же, - каже, - Алкане-башо, твій сон одгадати, Що ти хочеш нам повідати?” - “Такий мені, небожа, сон приснився, Бодай ніколи не явився! Видиться: моя галера, цвіткована, мальована, Стала вся обідрана, на пожар іспускана; Видиться: мої турки-яничари Стали всі в пень порубані; А видиться: мої бідні невольники, Которії були у неволі, то всі стали по волі; Видиться: мене гетьман Кішка На три часті розтяв, У Чорнеє море пометав…” Та скоро теє лях-потурнак зачував, К йому словами промовляв: “Алкане-башо, трапезунтський княжате, молодий паняте! Сей тебе сон не буде нітрохи зачіпати, Скажи мені получче бідного невольника доглядати, З ряду до ряду саджати, По два, по три старії кайдани і новії справляти, На руки, на ноги надівати, Червоної таволги по два зубці брати, По шиях затинати, Кров християнську на землю проливати!” Скоро-то теє зачували, Од пристані галеру далеко відпускали, До города до Козлова, До дівки-санджаківки на зальоти поспішали. То до города Козлова прибували, - Дівка-санджаківка навстрічу виходжає, Алкана-башу в город Козлов зо всім військом затягає. Алкана-башу за білу руку брала, У світлиці-кам'яниці зазивала, За білу скамню саджала, Дорогими напитками напувала, А військо серед ринку саджала. То Алкан-баша, Трапезунтське княжа, Не барзо дорогії напитки уживає, Як до галери двох турчинів на підслухи посилає: Щоб не міг лях-потурнак Кішки Самійла одмикати, Упоруч себе саджати. То скоро ся тії два турчини до галери прибували, То Кішка Самійло, гетьман запорозький, Словами промовляє: “Ой ляше-потурначе, брате старесенький! Коли і ти був у неволі, як ми тепера: Добро нам учини, Хоч нас, старшину, відомкни, Хай би і ми у городі побували, Панське весілля добре знали”. Каже лях-потурнак: “Ой Кішко Самійле, гетьмане запорозький, Батьку козацький! Добро ти вчини: Віру християнську під нозі підтопчи, Хрест на собі поламни. Аще будеш віру християнську під нозі топтати, Будеш у нашого пана молодого за рідного брата пробувати. То скоро Кішка Самійло теє зачував, Словами промовляв: “Ой ляше-потурначе, сотнику переяславський, Недовірку християнський! Бодай же ти того діла не діждав, Щоб я віру християнську під нозі топтав! Хоч буду до смерті біду та неволю приймати, А буду в землі козацькій голову християнську покладати. Ваша віра погана, Земля проклята”.
