Тоді козаки добре дбали: Всіх турків у Чорнеє море пометали. Тільки ляха-потурнака не зрубали, - Міждо військом для порядку за яризу військового зоставляли. Тоді галеру од пристані одпускали, Самі Чорним морем далеко гуляли. Та ще у неділю, барзо рано-пораненьку, Не сива зозуля закувала, Як дівка-санджаківка коло пристані походжала Та білі руки ламала, словами промовляла. “Алкане-башо, трапезунське княжате! Нащо ти на мене такеє великеє пересердів маєш, Що од мене сьогодні барзо рано виїжджаєш? Коли б була од матері Сорому і наруги прийняла, З тобою хоч єдину ніч перебувала!” Скоро ся тоє промовляли, Галеру од пристані одпускали, Самі Чорним морем далеко гуляли. А ще у неділеньку У полуденну годиноньку, Лях-потурнак од сна пробуждав, По галері поглядає, що ні єдиного турчина в галері немає. Тоді лях-потурнак із ліжка вставав, До Кішки Самійла прибуває, у ноги впадає. “Ой Кішко Самійле, гетьмане запорозький, Батьку козацький! Не будь же ти на мене, Як я був наостанці мого віку до тебе! Бог тобі допоміг неприятеля побідити, Та не вмітимеш у землю християнську входити! Добре вчини: Половину козаків у окови до опачин посади, А половину у турецькеє дорогеє плаття наряди: Бо ще будемо од города Козлова до города Цареграда гуляти, Будуть із города Цареграда дванадцять галер вибігати, Будуть Алкана-башу з дівкою-санджаківкою По зальотах поздоровляти; То як будеш одвіт давати?…” Як лях-потурнак научав, Так Кішка Самійло, гетьман запорозький, учинив: Половину козаків до опанчин у окови посадив, А половину у турецькеє дорогеє плаття нарядив. Стали од города Козлова до города Цареграда гуляти, Стали із Цареграда дванадцять галер вибігати І галеру із гармати торкати, Стали Алкана-башу з дівкою-санджаківкою По зальотах поздоровляти. То лях-потурнак чогось догадав: Сам на чердак виступав. Турецьким біленьким завивалом махав; Раз то мовить по-грецьки, Удруге - по-турецьки, Каже: “Ви, турки-яничари, помаленьку, браття, ячіте, Од галери одверніте: Бо тепера він підгуляв, на упокої почиває, На похмілля знемагає, До вас не встане, голови не зведе. Казав: як буду назад гуляти, То не буду вашої милості й повік забувати”. Тоді турки-яничари од галери одвертали, До города Цареграда убігали, Із дванадцяти штук гармат гримали, Ясу воздавали. Тоді козаки собі добре дбали: Сім штук гармат собі риштували, Ясу воздавали, На Лиман-ріку іспадали, К Дніпру-Славуті низенько уклоняли: “Хвалим тя, господи, і благодарим! Були п'ятдесят чотири роки у неволі, А тепер чи не дасть нам бог хоть час по волі!” А у Тендрові-острові Семен Скалозуб З військом на заставі стояв Та на тую галеру поглядав, До козаків словами промовляв: “Козаки, панове-молодці! Що сяя галера: чи блудить, Чи світом нудить! Чи много люду козацького має, Чи за великою здобиччю ганяє? То ви добре дбайте: По дві штук гармат набивайте, Тую галеру з грізної гармати привітайте, Гостинця їй дайте”. Тоді козаки теє зачували, До його промовляли: “Семене Скалозубе, гетьмане запорозький, Батьку козацький! Десь ти сам боїшся І нас, козаків, страмишся: Єсть сяя галера не блудить, Ні світом нудить, Ні много козацького люду має, Ні за великою здобиччю ганяє; Се, може, є давній, бідний невольник із неволі утікає…” То Семен Скалозуб теє зачуває, До козаків промовляє: “А ви таки віри не доймайте,
