всякого дихання добрий будь—який харч, але не для всiх. І як не можна впрягти у воза коня iз ведмедем чи собаку iз вовком, так годi сподiватися, щоб не вiдiрвалося трухляве сукно, пришите до нового, а гнила дошка, приклеена до свiжої. Така ж неузгода iснує мiж двома людьми рiзної природи, а найбiльша неспорiдненiсть — мiж добрим та лихим серцем. Жайворонок iз Дроздом та Солов'єм товаришувати може, але з Яструбом чи Нетопирем — нi. Коли Бог роздiлив, чи хто з'єднає?
Премудра i прадавня є приказка: <..> Similem ad similem ducit deus — “Схожого до схожого наближає Бог'. Одне лише неспорiднене для жайворонка: жити в саду, так само як солов'євi жити в степу. Це у еллiнiв звалося <...>в. У всьому ж іншому рівна схожiсть мiж ними <...>г.
Не слiд приневолювати товариша до того, що тебе звеселяє, а його мучить. Багато хто згаданiй нами приказцi перечить: треба, мовляв, i ворогiв любити. Безперечно, але дружба така ж сама, як i милостиня: багато що оточує центр престолу її. Всiм добродiйником бути можеш, але не повiрником. Інакше добродiйнi ми до рiдних та родичiв, iнакше — до гостей та подорожнiх. Бог усiм благодiйник, але не до всiх його слово: 'Знайдеш Давида, мужа за серцем своїм'[47], а лише до тих, хто серце своє поклав на вiру, про все вдячно вiрять, сподiваються i чують його: 'Ви друзi мої' (15, Іван, до євреїв)[48].
Щасливий той, хто хоча б тiнь доброї дружби зумiв здобути. Годi знайти щось дорожче, солодше i кориснiше. У Великiй Росiї про таке кажуть: 'В поле пшеница годом родится, а добрый человек всегда пригодится'. 'Де був?' — 'У друга'.— 'Що пив?' — 'Воду, але це краще ворожого меду'. Ходить i в Малоросiї приказка: 'Не май сто рублiв, а одного друга'. Але недогоден товариської любовi той, хто пiдносить щось вище дружби i не кладе її як нарiжний камiнь i пристанище всiх своїх справ та бажань. Соловей iм'я своє преславне вiддає добровiльно приятелевi. Солодка вода з товаришем, славна з ним безiменнiсть. Катон[49] сказав: 'Пропав той день, що пройшов без користi'. Але Траян (мало не Тит[50]) iще яснiше: 'O товариство! Згинув день мiй — нiкому я не прислужився!”
Будь-якiй владi, званню, чиновi, стану, ремеслу, наукам започаткування i кiнець — дружба, основа, вiнець i спiлка суспiльству. Вона сотворила небо i землю, зберiгаючи свiт свiтiв у красi, порядковi та злагодi. 'Бог є любов...[51]”
А хто захопився нею, той вищий цивiльних законiв i керується лише духом. 'Кожен, хто в нiм пробуває, не грiшить' (І, Івана, глава 3, вiрш 7)[52]. 'Закон не покладений для праведного, але для беззаконних' (1, до Тимофiя, глава 1, вiрш 9).
Нащо тягти труби водогону туди, де б'є чисте пиття, саме джерело — батько й голова всiх струмкiв. 'Для пана свого стоїть або падає' (До римлян, 14, (вiрш 4)).
До цього роздiлу приводить нас богослов'я — одна iз трьох головних наук, що тримають життя у благоденствi. Навчителi цих наук звуться в Европi doctores. Єдиним предметом їхнiм є людина. Медицина лiкує тiло, юриспруденцiя страхом приневолює кожного до повинностi, а богослов'я з рабiв робить людей синами i друзями Божими, вливаючи в їхнi серця вiльне бажання до того, до чого цивiльнi закони тягнуть силою. 'Тому ти вже не раб, але син...' (До галатiв, 4, (вiрш 7)). Чим бiльше таких у життi, тим щасливiше воно, i недаремно каже приказка: 'Добре братство краще багатства”.
А що мовлено про дружбу, те ж стосується i до стану. Як для того, так i для цього вiрним вождем є природа: щасливий той, хто наслiдує його. Мiж iншим, як згаданi пташки визначають вiрного, вибраного за природою друга, так i друг є образом i подобою священної Бiблi. Глянь на главу 6, вiрш 14 Сираха. Читай далi i зрозумiй, що Христос — усiх тих слiв мета. Вiн i є та верховна премудрiсть, котра каже нам: 'Ви мої друзi... Ось мати моя i брати' (Марко, глава 3, (вiрш 34)).
І як тi, що творять волю Божу — мати i брати Христовi, так їм належить i Бiблiя. Заглянь у кiнець 14 глави i на початок 15-ї Сираха. Це саме про Бiблiю мова: 'З'єднує його, як мати...'
Скажи менi: що таке друг? Слуга i добродiйник. Яка є краща послуга, нiж привести до знання Божого? Все — брехня, тобто непостiйне й нетверде, окрiм Бога. Але Бiблiя вчить про Бога: 'Я на те народився... щоб засвiдчити правду' (глава 18, (вiрш 37)). 'Слово твоє — то правда' (глава 1, (вiрш 17), Іван). Все життя наше в руках Божих; це означає приналежний нам припис їжi, стану, дружби... Найменша справа без такого керування приречена на невдачу. 'Без мене не можете...' Хто знає Бога, той знає план i шлях свого життя. Що таке життя? Це снiп усiх справ i рухiв твоїх. Бачиш, що той, хто пiзнав природу, все свое розуміє. Ось навiщо сказано: 'Друг вiрний, захист мiцний...”
Нiчому iншому нас Бiблiя не вчить, окрiм богознання, але тим усьому навчає. I як той, хто має очi, все бачить, так той, хто вiдчуває Бога, все розумiє i все має — все, що для себе. Коли черепаха не має крил, то чи це горе? Вони для птахiв потрiбнi. Не в тому найвища мудрiсть, щоб увесь свiт пiзнати. Кому це пiд силу? А неможливе й непотрiбне — одне i те ж. Проте коли знаєш усе, що тобi необхiдне, це й означає найвищу мудрiсть. Передивившись усi планети i придбавши усi свiти, не маючи i не знаючи того, що потрiбне для тебе, будеш бiдний, i незнавець, i невеселий так само, як пройшовши всi дороги, але не забачивши свой, нiчого не знатимеш, i не матимеш, i не збадьоришся. Та й хiба можеш бути бадьорий, коли позбавлений необхiдного тобi? Як можеш мати щось, не знайшовши? А як знайдеш, не впiзнавши? А як упiзнаєш, коли позбавлений найсолодшого i найблаженнiшого свого керманича — свiту Божого? Старовинна приказка каже: 'Бажання согiрш неволi'. Лихе бажання побуджує злодiя до жахливих зачинiв. Але не менш потужне i святе бажання. Бажання, любов, свiтло, вогонь, полум'я, очищення вогнем — одне i те ж. 'Бог є любов...”
Ця думка розпалила й повела апостольськi, пророчi серця i серця мученикiв на лютi муки, а пустельникiв та iсникiв до гiркезних запалила подвигiв i надихала їх. Про цей просвiтний i розпалюючий, але неопаляючий вогонь Соломон у 'Пiснi над пiснями' сказав:
Сильне кохання, як смерть,
Заздрощi непереможнi, немов той шеолд,
Його жар — жар огню,
Воно полум'я Господа (глава 8, (вiрш б)).
Цей божественний змiст просвiчував темряву, зiгрiвав вiдчай, охолоджував спеку, всолоджував прикростi, а без того нещасне всяке щастя. Отже, Бiблiя — наш верховний товариш i ближнiй — i приводить нас до єдиного, найдорожчого i найлюб'язнiшого. Вона — нашими предками залишений заповiт, що ховає в собi скарб iстини. Богознання, вiра, страх Божий, премудрiсть — це одне i те ж. Це справжня мудрiсть. Це скрiплюють i друзi Божi, й пророки (Премудрий Соломон, 4-й)[53]. 'Її полюбив i шукав вiд юностi моєї[54]'. 'Вона ще краснiша за сонце[55]'. 'Прониклива, як ранок, добра, як мiсяць, вибрана, як сонце[56]'. 'Праця її — це чесноти; цнотливостi-бо й розуму вчить, правдi та мужностi, — а необхiднiшого за них нiчого немає в людськiм життi' (Пiсня над пiснями i Премудрий Соломон, глава 7 i глава 8).
а - Один Бог є сіячем дружби
б - Схоже до схожого веде Бог
в - Різність, чи протипристрастя
г - Різність і співпристрастя
д - шеол - пекло
(примітки Г. Сковороди)
Примечания
1
Люб'язний приятелю! — Йдеться про приятеля Г. Сковороди П. Ф. Панкова.
