борг дали. Трактор теж буде. Нас уже поле зачекалося.
— Щось там у батька не зростається з тією солярою, — подумав хлопець.
Аж по дорозі йде хтось. Придивився — Сергій.
— Привіт! — Сергій упав у сіно, в очах бісики. — Усе, Саня! Сьогодні час-ікс, чувак! Дівки погодилися. Я все знайшов. Дивися! І заходився виймати з рюкзака все по черзі, як той ворожбак.
— Ось парафін! Тут нам на двох вистачить. Бач, етикетка. Читай! Чистий парафін. Далі! Два шприци. Нові. Дві голки товсті. Є таке. Теж — нові. Далі! Миска алюмінієва. Нова. Сухе пальне у таблетках. Ціла упаковка. У мамані нову простиню стягнув. Ще дві треба…
— Навіщо стільки?
— Одну ми розстелемо і на ній вмостимося. А зверху кожен своєю простинею вкриється. А потім… Трах! Сюрприз! Я просто не можу дочекатися! А ти?
— Та щось воно… страшно.
— Ти чого, чувак? Обісрався? Ти тільки уяви… Дівки заходять, а ми… Бля-а! Як подумаю, аж…
— Та ні, я не передумав… Я теж… Як подумаю…
— Ну все! Я погнав. Іще одну простиню візьму, а ти для себе з дому стягни. Я ввечері заскочу.
— Добре.
Сашко дивився вслід Сергієві, а бачив чогось… Катю.
— Хоч би не втекла, — подумав.
Близько десятої вечора у п'ятницю, коли в кожній шанівській хаті роздивлялися обнови, рахували витрачені гроші, зойкали й бідкалися, Сашко із Сергієм крадькома пробиралися до великого покинутого будинку, що вишкірився за балкою осторонь інших руїн.
Шифер із даху кмітливі шанівці розтягли на другий день після від'їзду хазяїв, а потім іще з півроку тряслися, що хазяї повернуться й буде всім непереливки. Але ніхто не повернувся, і з часом усе, що хоч більш-менш для господарства годилося, зникло з покинутого дому. Залишилися тільки поцвілі шпалери на стінах і груба кам'янка без затулки. Хлопці ступили в будинок, і Сергій хмикнув:
— Аж мороз шкірою…
— Чого? — Сашків голос чогось захрип, дух забивало.
— Не від страху, чувак! Від майбутньої насолоди!
— Ти ж мене…
— Що?
— Та навчи хоч, що робити. Я ще з дівками не того…
— А це, бля, не вища математика. Простіше, ніж гроші рахувати. Навчу, не сери! Я тих дівчат уже… — Сергій поліз у рюкзак, — Ось! Ліхтар прихопив, бо ж тут темно, як у болоті.
Сергій поставив ліхтарик на кам'янку, обдивився.
— У кутку є шматок вцілілої підлоги. Там база буде. Рядно розстелимо, зверху- простиню… Чого стовбичиш? Розпалюй сухе пальне, кидай парафін у миску і на вогонь. Парафін не тільки розтопитися має, а й охолонути трохи. Хутчіш, чувак, бо не встигнемо.
Сашко й заходився: дві цеглини руба поставив, на них — миску з парафіном, під миску — сухе пальне, розпалив.
— А що далі?
Сергій тим часом свічок повсюди понатикав. Кинувся до рюкзака.
— Зараз, Саньок. Прочитаю.
Вийняв із рюкзака папірець, розгорнув, ліхтарика підсунув ближче і лоба наморщив.
— Ага… Ось воно, — і давай читати. — «Розігрійте парафін до тридцяти п'яти градусів за Цельсієм…» Бля! Хоч кидай тут усе чисто й біжи по градусник. Ні фіґа! Пальцем градуси поміряємо. Правильно, чувак?
Кинув Сашко миску з парафіном пильнувати — і до Сергія:
— А що за бомага? — Інструкція, чувачелло! Інструкція по отриманню неземної насолоди.
— А де взяв?
— Я ж казав. На базарі у райцентрі купив. Маманя товар тягала, а я бачу — мужики товчуться коло одного дядька. Підійшов, а дядько інструкції ці продає. Ледь за десятку сторгувався. Останню викупив.
— А може, це липа якась?
— Не, бля, не липа. Я про цей парафін і раніше від одного чувака чув. Так він казав: «Хлопці, хто з парафіном спробує, за тим баби все життя навколішки повзати будуть! Оце будуть повзти і лизати на ходу». Ясно?
— Що лизати?
— Усе підряд, Саню! Що ти на мене вилупився, як баран на нові ворота? Годі вже, бля, з себе целку вдавати.
Сергій глянув на миску з парафіном і сплюнув.
— Тьху, твою мать! Парафін закипить зараз! Знімай! Знімай його, Саня, скоріш!
Алюмінієва миска розжарилася. Сашко спершу хотів був скинути із себе футболку, обгорнути нею миску і відсунути від вогню, а потім розчовпав: дмухнув. Вогонь згас, а миска так і лишилася на розпечених цеглинах. І парафін — як опара. Дихає.
Сергій знову читати взявся.
— Так… «Рідкий, охолоджений до двадцяти двох градусів парафін обережно влийте в медичний шприц». Не, ну це просто знущання! Які такі двадцять два градуси. От паскудство! Коротше! Будемо на глаз усе робити.
Сергій всунув палець у миску з гарячим парафіном, обпікся, тихо вилаявся.
— Оце такі муки терпіти… Нічо'… Ми ж чуваки дорослі. Втерпимо.
— Та звісно, втерпимо, — Сашко супився, а очі блищали, як блищать у кожного, хто за крок від незвіданого.
Хлопці схилилися над мискою.
— Ну що? — Сашко.
— А швидко застигає, зараза! — Сергій підхопив миску за край і почав обережно вливати у шприц рідкий парафін. — А що, Саня? Ти — перший?
— Та я…
— От, бля, напарник! Добре, почнемо з мене.
Сашко тримав шприц із парафіном, а Сергій здер штани разом із трусами, сів на простирадло й наказав:
— Так… Шприца мені давай, а сам картинку з голою бабою переді мною тримай.
— А де картинка?
— У рюкзаку. Та швидше ти!
Баби на картинці не було — лишень окремі частини тіла, і коли Сашко врешті втямив, які саме, йому аж голова закрутилася. Він виставив картинку Сергієві під ніс, і в того враз пика наверх задерлася.
— Ну, поїхали!
Сергій обережно підтягнув пеніс ближче до живота, примірився — і встромив голку.
— Півсправи зроблено, — тоненьким, як здалося Сашкові, голоском видихнув Сергій. — Випускаю…
Натиснув на шприц. Тепла в'язка рідина повільно затікала під шкіру.
— Ха! А-а-а-а! — Сергій іще давив на шприц. — Саня…
А воно… Я вже кайф відчуваю. Ой, не брехав мужик. Бля-а-а!
Давай тепер ти! Мерщій, бо парафін застигне.
Сашко тремтячими руками зняв спортивки, труси. Сів поряд із Сергієм.
— Серього! Може, ти мені… того… сам проткнеш?..
— Давай!
Сергій набрав повний шприц рідкого парафіну, без вагань усадив у збуджений пеніс друга, натиснув на шприц.
— Ну як?
