закохається у мене ще дужче». Крім того, до філармонії мали припхатися з десяток університетських викладачів, і Крупці дуже кортіло, щоб вони повмирали від заздрощів, дивлячися на красуню, яка поряд із ним.
Жанночка погодилась піти до філармонії аж занадто легко.
Крупка розслабився. Та дорога до філармонії жорстоко пролягла повз салон «Імперія хутра», і Жанночка запитала — ніби ненавмисне: — Ігорчику, в нас іще є час?
— Так, сонечко, — відповів дурний Крупка. — До концерту ще майже година. — Ігорчику, я заскочу на хвилинку… — І Жанночка показала пальчиком у бік хутрового салону.
— Але ж… — почало доходити до Крупки.
— Я тільки примірю! — відповіла Жанночка вже від дверей салону, і Крупка-молодший покірно поплентався слідком.
Жанночка спочатку примірила одну шубку, потім довго сварилася з продавцем. Крупка-молодший нервово зиркав на годинник і розумів: на концерт вони катастрофічно запізнюються, а отже, покрасуватися із Жанночкою у фойє вже не вдасться. Коли до музичної феєрії лишалося хвилин п'ять, Жанночка втонула у розкішній блакитній шубці й виголосила вирок: — Ігорчику! Ця шубка створена тільки для мене. Правда?
— Так, сонечко, — промимрив Крупка-молодший і пішов до продавця.
Салон зачинявся за півгодини. За цей час Крупці-молодшому треба було встигнути змотатися додому, без свідків витягти зі схованки п'ять тисяч доларів, зайцем метнутися назад, заплатити… І все тільки заради того, щоб уночі Жанночка не копилила губки, а ластилася і дарувала неземну насолоду.
— Я на тебе тут почекаю, — згодилася Жанночка, і Крупка побіг.
Який там концерт! Увесь вечір Жанночка крутилася перед Крупкою-молодшим у новій шубі, й Ігор, треба сказати, навіть запишався. Відчув себе арабським шейхом, щедрим до безглуздя. — Ігорчику, правда, я в тебе найкраща? — примхливо запитала Жанночка, і Крупка-молодший подумав, що вже стільки грошей уклав у це неземне створіння, що відпустити її тепер було б порушенням усіх законів економіки.
— Так! У мене! відповів із притиском. — Ти — тільки моя! Так, сонечко?
Жанночка мотнула головою, і чорт розбере, що то значило. Через місяць Ігор перестав рахувати витрачені на Жанночку гроші. І не тому, що почуття задушили здоровий глузд. Ні.
Просто скінчилися гроші. Таку новину Жанночка, як не дивно, сприйняла без суму. — Ігорчику! У тебе так багато… — І Жанночка повела блакитними очима по колекції старожитностей.
— Що?! — Крупка-молодший аж підскочив. — Сонечко! Це не продається! Це — колекція… Я півжиття землю рив, щоб зібрати це, — збрехав. І саме під час цієї переломної розмови у двері Крупчиної оселі постукала Катерина.
Крупка відчинив двері — і щелепа в нього відвалилася.
— Катя?
Катерина знизала плечима. Простягла Крупці-молодшому візитку.
— Вибачайте… Казали, що можу приїхати, як зовсім зле буде…
— Катя? — ще не міг повірити Крупка і від дверей не відходив.
Дівча голову опустило.
— Та нічого… Піду…
Крупка-молодший чогось перелякався.
— Стій! Так несподівано… — За руку вхопив. — Проходь, проходь… Із кімнати вийшла Жанночка.
— У нас гості?
— Вибачайте, — замість «доброго дня» чогось озвалася Катерина.
— Ну, розповідай, — Крупка-молодший умостився на дивані, Жанночка — поряд. Катерина стояла перед ними — ну точнісінько як у класі перед килимівською вчителькою Марусею.
— Мама веліла бігти геть… — прошепотіла Катерина. — Веліла за курганом її чекати, та не вийшло. Дядьки погналися услід, довелося далі мчатися…
— А чого гналися? — хрипло запитав Крупка-молодший.
У горлі чогось пересохло.
— Убити, мо', хтіли… А перед тим… зґвалтувати. Сама чула. А мамка вашу візитку знайшла, дала мені… І от…
Катерині — сльози в очі:
— Якби от ви назад до Шанівки їхали той курган розкопувати, то і я б із вами додому дісталася. Самій — страшно, — призналася. — Ігорчику! То вона у нас буде жити? — здивувалася Жанночка.
— А я все вмію робити, — Катерина їм. — І готувати, і прати… І в хаті прибрати можу гарно.
— «У хаті»?! — Жанночка розсміялася.
Крупка-молодший підскочив, по кімнаті забігав:
— Ну добре, добре… Сьогодні в мене переночуєш, а потім щось придумаємо. — На дівча глянув: — А чого стоїш? Сідай, відпочинь.
— Та я не стомлена. Можу вечерю вам приготувати. Чи ще щось зробити…
— Кинь дурне казати. Нічого не треба. Відпочивай. Ти коли з Шанівки поїхала?
— Уже третій день. Можна води зігріти? У мене чисте із собою є, і рушника мама дала…
— Води зігріти? — не повірила Жанночка. До Ігора: — Звідки вона вилізла?
— Сонечко, досить! — відповів Ігор. — Ти просто не уявляєш, що пережила ця дівчинка. Її варто пожаліти, а не глузувати.
— Та я не ображаюся, — зітхнула Катерина. — То можу води зігріти?
— Можеш, — і собі зітхнув Крупка-молодший.
Катерина зачинилася у ванній — і попливла. Романові очі ясні, обгоріле обличчя, сувора Килина, раптом Чубчик із Рудим з'явилися… — І чого маму з татком не бачу? — сама собі. І ніби чорне очі залило.
— Та ні… — всміхнулася і аж по маківку — у теплу воду. — Живуть же люди…
У кімнаті тим часом Жанночка витріщала блакитні оченята і бушувала пошепки:
— Як це? Ігорчику, ти допустиш, щоб я приймала ванну після цієї брудної…
— Сонечко! Я щось придумаю. Сама подумай. Ну як я можу вигнати людину з дому, коли ніч надворі, а їй нема де переночувати.
— Це дивно! Це дуже дивно, що до тебе, такої… інтелігентної людини, запросто приходять якісь волоцюжки. Я починаю боятися тебе, Ігорчику!
— Сонечко, завтра її не буде. Клянуся. Не нервуй.
— А де вона буде спати?
Крупка-молодший повів оком по своєму барлогові. Одну кімнату окупувала Жанночка, і прорватися туди навіть самому Крупці вдавалося нечасто. У другій — святе. Колекція.
— Не знаю, — розгубився.
— Я знаю, — постановила Жанночка. — На кухні. Постелимо надувний матрац, хай втішається.
— Незручно якось. Може, ми з тобою на дивані у вітальні, а Катерині ліжко у спальні…
Крупка не договорив. Жанночка приклала долоньку до червоних вуст і ахнула.
— Та яка ж я наївна! — вигукнула. — Тепер усе ясно. Це ж твоя коханка малолітня! Ти просто не знаєш, як від мене відкараскатися!
Кинулася до спальні — речі збирати. За шубу вхопилася. Крупка аж затремтів:
— Сонечко! Зупинися! Добре, добре… Хай спить на кухні. Жанночка обережно розправила зім'яте хутро, повісила шубку у шафу і тільки потім драматично кинулася Крупці на шию: — Ігорчику! Яка я нещасна! Я думала, ти мене розлюбив…
— Я тебе не можу розлюбити, — цілком відверто відповідав Крупка-молодший, дивлячися на блакитну шубу, яка нахабно стирчала у відкритій шафі. Хистке замирення Жанночка і Крупка-молодший уклали якраз тієї миті, коли з ванної вийшла Катерина.
— Овва! — оцінила Жанночка красу Катриного довгого русявого волосся. — Обрізати не хочеш?
— Тепер однаково, — зніяковіла дівчина.
— Чому? — поцікавився Крупка.
— Матуся казала, не можна різати, бо долю собі обріжеш, а зараз уже можна.