Немов захлинувшись від власного реготу, Кубіс замовк. Його вразила не сама пропозиція, а те, що він досі якось не подумав про такий простий для себе вихід.
— Ви ж красивий мужчина, чорт забирай! Показна фігура, симпатичне обличчя, красиві темні очі, які так подобаються жінкам.
Підвівшися з крісла, Кубіс підійшов до дзеркала і деякий час з цікавістю розглядав власне зображення, може, вперше за життя оцінюючи свою зовнішність як крам, який можна продати.
— Говорю вам, Пауль, що з таким обличчям і розумною головою ви можете забезпечити своє майбутнє.
— Лише це я ще не спробував віддати у заставу! Але як здійснити ваш чудовий план у цьому богом і людьми забутому Кастель ла Фонте? Крім вашої покоївки і графині, я не бачу жодної пристойної жінки.
— Бо не шукали. А я вчора обідав у сім'ї одного інженера, що має єдину доньку і…
— Місцева? Але ж ви знаєте, що співробітники гестапо можуть одружуватися лише з німецькими підданими.
— Знаю. Батько її довгий час працював у Німеччині і там прийняв наше підданство. Він відомий інженер і до того ж, здається, не з бідних.
— Ну, а вона сама, ця… ну, дівчина, як?
— Занадто худорлява, як на мій смак. Але після народження першої дитини це, кажуть, минає…
— Фі! — бридливо поморщився Кубіс. — Не кажіть мені про таку гидоту, як діти, у мене їх ніколи не буде.
— Це залежатиме не тільки від вас. Так як, зважуєтесь?
— Ви так запитуєте, ніби досить тільки моєї згоди.
— А щоб домогтися і згоди дівчини, вам деякий час доведеться вдавати з себе закоханого. Букети там, подарунки і все інше…
— Але гроші? Де взяти грошей?
— Коли я побачу, що справа йде на добре, ваша кредитоздатність у моїх очах значно зросте. Я згоден кредитувати фірму Кубіс-Лерро на взаємно вигідних умовах.
— Тоді дайте зараз хоча б марок з тридцять. Піду подумаю про принади родинного життя.
Цього разу Генріх видав Кубісу чергову позичку з куди більшою охотою, ніж завжди.
Не знав того схвильований несподіваною пропозицією Кубіс, що Генріх мав на увазі не його майбутнє, а своє.
Марія-Луїза була просто щасливою, коли Генріх поінформував її про наслідки розмови з Кубісом. Треба сказати, що сама ідея висватати Софію Лерро, дочку інженера, на квартирі якого жив Штенгель, належала графині.
Вчора Марія-Луїза і Генріх були запрошені Штенгелем на обід, і тут графиня вперше побачила Софію. І до цього їй іноді спадало на думку, що за холодним ставленням до неї барона щось криється. А тепер, побачивши дівчину, вона в цьому переконалася остаточно. Причина нерішучості і вагань Штенгеля — Софія, бо вона має одну незаперечну і таку важливу перевагу перед нею, як молодість.
Софії Лерро всього двадцять три роки. При першому погляді на неї Марії-Луїзі здалося, що вона десь уже бачила це округле, з пікантним носиком обличчя, осяяне лагідною блакиттю очей і привітною посмішкою рожевих уст, що, як натяк на молодість і здоров'я, ледь відкривала краєчки білих і рівних зубів. Перебравши в думках усіх своїх знайомих, графиня раптом згадала останні сторінки ілюстрованих журналів. Ну звичайно ж! Подібні обличчя дивилися на неї з рекламних оголошень, що закликали молодожонів механізувати свій побут: молода з пилососом у руках… молода біля пральної машини… ваша підлога завжди блищатиме, як дзеркало… купуйте наші механічні натирачі!.. Придбайте збивач для коктейлів — і ваш чоловік не вчащатиме в клуб і ресторани!..
Графиня прикусила губу, ховаючи зловтішну посмішку, але на серці у неї не полегшало. Що з того, що обличчя стандартне, від нього однаково віє молодістю і якимсь особливим затишком. І це мусить подобатись чоловікам, що після бурхливої молодості шукають тихого сімейного щастя!
Софія Лерро теж прагнула до родинного затишку і не приховувала цього. З простодушною відвертістю вона призналася, що ладна навіть вдатися до шлюбної газети. А коли Марія-Луїза спробувала висміяти цей її намір, почала гаряче обстоювати свою точку зору, і барон Штенгель її підтримав. Це ще більше заохотило Софію до суперечки.
— А що ж робити дівчатам, які сидять у такому закутку, як я? Чекати, поки прийде казковий королевич? Так буває лише в казках, а не в житті. Ось мені вже двадцять три роки… скільки я ще можу чекати? Якщо ми випадково знайомимося з мужчиною в театрі або в вітальні наших друзів і потім виходимо за нього заміж — це вважається пристойним. Коли ж ми знайомимося за допомогою об'яви, таке знайомство — вже поганий тон. Але мене ніхто не силує вийти заміж за першого, який відгукнеться на об'яву. Я маю право вибору. І я роблю відверто і чесно, коли кажу: так, я хочу вийти заміж! А інші приховують свої наміри, а самі ловлять женихів!
Марія-Луїза почервоніла, розцінивши ці слова як натяк. Але очі Софії дивилися з такою простодушною відвертістю, що графиня заспокоїлась. «Вона надто дурна, щоб здогадатися!»
Самого Лерро, на превеликий жаль Генріха, вдома не було, і присутні могли тримати себе трохи вільніше. Обід пройшов у веселій, невимушеній розмові, і навіть завжди мовчазний Штенгель під кінець трохи пожвавішав і розговорився.
Те, що Штенгель після кожної нової страви вихваляв господарські здібності Софії, підтримав її у суперечці, занепокоїло графиню.
— Ви б знайшли їй жениха серед ваших знайомих офіцерів. Адже вона непогана і, як каже барон Штенгель, не бідна, — анітрохи не жартуючи, говорила графиня Генріху, повертаючись з ним з обіду.
От тоді в голові Генріха і виник план одружити Кубіса.
— Коли ваш план здійсниться, я обіцяю вам пост незмінного друга дому! — кокетуючи промовила графиня.
— Боюсь, що Штенгель не затвердить мене на цій посаді…
— Треба, щоб він звикнув до думки, що ви невід'ємна частина мого посагу.
— Барон додержується досить патріархальних поглядів на родинне життя.
— Ось ви мені й допоможете його перевиховати. Він зіпсував собі смак, дивлячись на цю міщаночку! А Кубісу вона буде саме до пари — Софія його врівноважить. І я завтра ж поїду до неї, умовлю запросити Кубіса, розмалюю його так, що вона закохається в нього, ще не бачивши.
Другого дня вранці, зібравшись на прогулянку, графиня зайшла до Генріха і попередила:
— Даю вам на сьогодні відпустку, бо ви заважатимете нам з Софією. У нас буде інтимна жіноча розмова.
— А чи не занадто ви форсуєте події? — запитав Генріх.
— У мене правило: не відкладати на завтра того, що можна зробити сьогодні. Я чомусь певна, бароне, — ваша наречена зробила непоправну помилку, не повінчавшися з вами відразу після заручин. Я б не поклалася на вашу вірність.
— Ви такої поганої про мене думки?
— Навпаки, хорошої. У якогось письменника я вичитала чудовий афоризм: сталість у поглядах, каже він, це ознака обмеженості. Підставте замість слова «сталість» слово «вірність». Я певна, що ви знайдете якусь карооку італійку, і на згадку про заручини у вашої Лори, — так, здається, її звуть? — тільки й лишиться, що подарований вами перстень… До речі, чому ви не носите свого?
— Десь закинув у чемодан…
— Бідна Лора! — розсміялася графиня.
У коридорі почулася швидка хода, хтось постукав у двері — і до кімнати швидко ввійшов веселий і збуджений Матіні. Побачивши графиню, він зніяковів.
— Даруйте, я постукав, але… — розгублено перепросив він.
Графиня хитнула головою і вийшла.
— Як недобре це вийшло, я вскочив так раптово! Вона, здається, образилась?
— Її могли образити лише твої перепрошення, які підкреслили незручність становища… Та ну її до біса! Кажи краще, що з тобою? Ти просто сяєш весь.
— Ще б пак! Адже все скінчилося якнайкраще: акти про смерть Ментарочі складено, і головний
