— Коли його знов не зіпсує Міллер.
— А я навмисне зайду до нього раніше і попрощаюся, щоб йому не спало на думку з'явитися до мене ввечері.
Генріх вийшов з штабу і хотів уже попрямувати до служби СД, коли його увагу привернула тачка, яку штовхав поперед себе старий антиквар, вигукуючи на всю вулицю:
— Старовинні гравюри! Мініатюри найкращих художників Франції! Репродукції картин світових скарбниць мистецтва! Художні твори виховують смак! Краще мати хорошу копію великого художника, ніж погану мазанину маляра! Купуйте старовинні гравюри, репродукції! Копії скульптур!
Генріх підійшов до старого:
— Скажіть, чи не міг би я дістати у вас хороші копії Родена?
Старий антиквар спинився:
— Навіть копія Родена надто велика дорогоцінність, щоб я її возив з собою. А що саме хотів би придбати месьє офіцер?
— Мені давно хочеться мати хорошу копію погруддя Віктора Гюго.
— Вам пощастило, месьє! Саме погруддя Гюго я нещодавно випадково придбав. Коли ви дозволите, я вам принесу його за півгодини.
— Моя адреса — готель «Темпль», номер дванадцятий! — кинув Генріх і пішов.
Відіславши Курта, Генріх схвильовано заходив по кімнаті, раз у раз поглядаючи на годинника. Зустріч з мандрівним антикваром явно його схвилювала. Вона була надто несподіваною, і саме це викликало занепокоєння, навіть тривогу.
Коли в двері номера постукали, Генріх полегшено зітхнув. І справді, на порозі з'явився старий антиквар, тримаючи в руках щось загорнуте у велику чорну хустку.
— Ви, здається, копію цієї скульптури хотіли мати, месьє офіцер?
Генріх навіть не глянув на погруддя.
— У номері ми самі! — тихо кинув він, замикаючи двері.
— Відімкніть! — наказав старий. — Які можуть бути секрети між обер-лейтенантом німецької армії і стариком-антикваром?
Генріх повернув ключ назад. Старий поставив бюст між собою і Генріхом і присів на краєчку стільця, як сідають звичайно маленькі люди в присутності особи, що займає вищий стан у суспільстві. Перед собою старий поклав на стіл кілька мініатюр, витягнутих з кишені. Тепер все мало цілком природний вигляд — коли б у номер хтось ненароком і зайшов, він не помітив би нічого підозріливого: бідак-антиквар намагається накинути офіцерові, що не розуміється на мистецтві, якусь підробку! Не змінюючи пози і навіть виразу обличчя, старий, проте, почав не зовсім звичайну розмову:
— Мені здається, товаришу капітан, і, до речі, не тільки мені, що останнім часом ви поводите себе надто рисковано!
— Уся моя робота тут — риск.
— Знаю, але ви надто попустили віжки. Мушу попередити, що стоїть питання про перевод вас звідси.
Генріх здригнувся.
— Та у вас, виявляється, і нерви почали здавати? — старий пильно глянув на Генріха. — Мені стало відомо, що про ваші зв'язки з макі і допомогу їм вже знають кілька чоловік, навіть більше — з добрий десяток людей. Ви цього не заперечуєте?
— Ні.
— І почуваєте себе у цілковитій безпеці?
— Небезпека породжується самим характером моєї роботи.
— Не про це йдеться! Чи знаєте ви, що про ваше необережне поводження на плато, коли ви затримали, а потім відпустили двох партизанів, знають не тільки макі, а й люди, які не мають нічого спільного з рухом Опору.
— Здогадуюсь, що про це знає хазяйка готелю, можливо, її дочка і ще одна стара селянка…
— Ви не помічали, що ваше оточення вже викликало зацікавлення гестапо?
— Знаю.
— Розкажіть, що ви знаєте!
Генріх розповів про свою останню розмову з Заугелем, його підозри щодо Моніки, про провокатора з електростанції.
— Яких заходів ви вжили?
— Ліквідував Заугеля, а про провокатора сповістив Моніку Тарваль, яка підтримує зв'язок з електростанцією, і командира загону макі…
— Старший електротехнік два дні тому нагло помер, уражений током високої напруги.
Генріх полегшено зітхнув.
— Ще є якісь підозри проти вас?
Генріх розповів про допит Курта Міллером і про анонімку Шульца.
Антиквар замислився.
— Шульца треба знешкодити. І якнайшвидше. Коли в нього з'явилася підозра і він почав діяти в такому напрямку, то не обмежиться однією анонімкою.
— Я мушу завтра виїхати на Атлантичний вал і сподіваюся, що там розшукаю Шульца, — адже його донос надійшов з Монтефлер.
— З яким дорученням ви їдете на Атлантичний вал?
Генріх розповів про завдання Еверса.
— Це саме те, що нам потрібне, як повітря! Адже наші союзники відволікають відкриття другого фронту, посилаючись на цей вал, який буцімто являє собою суцільну неприступну фортецю. Виконайте доручення якнайретельніше. Нас цілком задовольнить копія рапорту вашому генералові, ну і, звичайно, фотоплівка. Але пам'ятайте, що таємницю Атлантичного валу гестапо оберігає мов зіницю ока. Там уже загинуло кілька наших і англійських розвідників.
— Сподіваюсь, що мені більше пощастить!
— Ми теж. Вам пощастило дуже добре замаскуватися, що значною мірою полегшує вашу роботу. Було б неприпустимим безумством демаскувати себе через якусь необережність чи зайве молодецтво. Тому нас і так турбує той риск, якому ви себе часом піддаєте, втручаючись у справи, від яких повинні стояти осторонь. Зокрема це стосується Людвіни Декок.
— Я сам довго вагався. Але її арешт загрожував і моїй безпосередній безпеці.
— Мені здається, що ви керувались не тільки цим. Пам'ятайте, капітане, що іноді, рятуючи одну людину, ми рискуємо життям сотень, а то й тисяч. Рискуємо завалити ті плани, про які ми з вами навіть не здогадуємось. Такі плани є в командування і щодо вас. І було б дуже шкода, коли б їх довелося поламати. Отже, будьте обережні, у десять разів обережніші, ніж були досі… Тепер щодо Шульца. Я вживу всіх заходів, щоб його знешкодити — він заплямував себе такими злочинами, винищуючи мирне населення, що цілком заслуговує на найсуворішу кару. І те, що він надумав втручатися у справи нашої розвідки, тільки прискорить вирок, на який він заслуговує як воєнний злочинець. Але може статися так, що я не зможу виконати своєї обіцянки. Коли під час вашого перебування на дільниці Сен-Назер ви не матимете від мене ніяких повідомлень, на вас лежить обов'язок самому знешкодити Шульца. Мені дуже не хотілося б, щоб так сталось, але іншого виходу я не бачу, — треба діяти швидко, бо він може спричинитися до вашого викриття як розвідника, а ви нам зараз потрібні, як ніколи. До речі, денщик ваш надійна людина?
— Цілком.
— Гестапо часто вдається до послуг денщиків, доручаючи їм стежити за підозрілими офіцерами.
— Мій мені відданий.
— Це добре. Зробіть так, щоб він вам служив душею й тілом. Це дрібниця, але у нашій роботі від дрібниць багато залежить. Повторюю, вам пощастило так добре влаштуватися в гітлерівському лігві, що було б просто злочином завалити себе.
— Від четвертого лютого я офіціальний наречений дочки генерала Бертгольда.
— Знаю, — без тіні посмішки відповів антиквар. — Вашу інформацію про плани Бертгольда одержано. Але не завжди щастить запобігти їхньому здійсненню. Ваш тесть, капітане, жорстока людина, навіть серед
