гестапівців іде про нього слава. Будьте з ним обережні і постарайтесь якнайкраще використати його довіру.
— Зв'язок той самий? — запитав Генріх.
— Ні. Через вашу необережність ми змінили систему зв'язку. Після вашого повернення з відрядження одержите вказівки. Відомості про Атлантичний вал передасте людині, яку я пришлю до вас. Пароль той самий. Бувайте здорові, капітане, і ще раз нагадую: обережність не боягузтво у нашій справі, а найвища форма хоробрості.
Старий антиквар міцно потиснув руку Генріха і вийшов, залишивши на столі погруддя Гюго і одну мініатюру.
Генріх підійшов до вікна. На протилежному тротуарі з'явилася знайома згорблена постать. Старий антиквар зупинився, витяг гаманець і перерахував у ньому гроші. Задоволена посмішка майнула на старечому зморшкуватому обличчі. Не озираючись на готель, антиквар пошкандибав далі і швидко зник з очей того, хто потай, через відхилену завіску, спостерігав за ним.
Генріх стомлено впав у крісло і довго сидів замислений, переглядаючи кожен крок тут, у Сан-Ремі. Так, його несподіваний гість мав рацію. Скільки необережностей, скільки зайвого риску.
Із замислення його вивів телефонний дзвінок Міллера.
— Хто, хто приїздить замість Заугеля?.. О, я його дуже добре знаю! Кубіс чудовий офіцер і справжній друг. Генерал Бертгольд дуже цінив його здібності і кілька разів радив мені заприятелювати з ним. Це для вас знахідка, Ганс! Що? Хочете зайти? Буду дуже радий, бо ввечері я не зможу з вами побачитись, перед дорогою рано ляжу спати.
Не встиг Генріх переодягтися в домашній одяг, як прийшов Міллер:
— Я сподівався, Генріх, що проведу сьогодні вечір з вами. Адже ви завтра, як я довідався в штабі, від'їжджаєте і навіть не кажете, куди й на скільки!
— Ми відсвяткуємо разом і моє повернення з відрядження, і прибуття Кубіса, Ганс!
— А ви не забули, Генріх, що обіцяли після свого видужання сказати мені щось важливе?
— Не забув. Але я ніколи не поспішаю сповіщати друзям неприємні новини.
— Неприємні? Останнім часом у мене стільки неприємностей, що одною більше, одною менше — різниці не складає.
— Ви гадаєте?
— Генріх, у вас погана звичка — спочатку заінтригувати, а потім уже повідомляти суть!
— Гаразд! Коли ви виявляєте таку готовність зустріти першу-ліпшу неприємність, я не зволікатиму. Знаєте, хто допитував мене і Пфайфера в штабі макі?
Міллер стривожено глянув на свого співрозмовника.
— Сам Поль Шеньє! Так, так, Поль Шеньє — втікач з підземного заводу, за ліквідацію якого ви одержали п'ять тисяч марок і сподіваєтесь одержати ще одного хреста!
Запала мовчанка. Чути було, як важко дихає Міллер.
— Крім вас, Генріх, хто ще його бачив?
— Гер Пфайфер, шофер, який нас віз, і Бертіна Граузамель, про смерть якої я вчора мав нещастя сповістити генерала Бертгольда, оскільки вона була його племінницею.
— Про Поля Шеньє ви говорили комусь?
— Гер Міллер! Ви надто поганої думки про своїх друзів! Це буде нашою таємницею, Ганс, доки…
— Доки що? — стривожився Міллер.
— Доки ми будемо з вами друзями! — багатозначно кинув Генріх.
Посидівши для пристойності ще з чверть години, Міллер попрощався і вийшов. На душі в нього було тривожно і гірко.
Ранком Генріх рушив у дорогу і вже наступного дня виїхав з Ліона до Сен-Назера, невеличкого містечка в західній Франції, поблизу якого була розташована дивізія генерал-майора Толле.
У комендатурі Сен-Назера документи Генріха перевіряли довго і ретельно. Лише за годину після прибуття він зміг телефоном зв'язатися з штабом дивізії, щоб повідомити про свій приїзд і попросити вислати за ним машину.
З Сен-Назера пощастило виїхати лише опівдні. Машина повільно проїздила рівною, здавалося, зовсім безлюдною місцевістю, де-не-де вкритою чагарником. Поруч дороговказів, розташованих вздовж шляху, як правило, стояли низенькі стовпчики з нарисованими на них черепами і трафаретами: «Обережно, заміновано». Власне, замінована була майже вся місцевість обабіч дороги. Складалося таке враження, що варто ступити крок з шляху — і тої ж миті злетиш у повітря.
Дорога йшла понад самим берегом і лише за якийсь десяток кілометрів від міста круто повернула праворуч, до невеличкого лісочка, що виднівся на обрії. Під'їхавши ближче, Генріх помітив серед високих і густих дерев кілька будинків, де й було розташовано штаб дивізії генерал-майора Толле.
Начальник штабу дивізії, оберст Бушмаєр, прийняв Генріха з тою офіціальною привітністю, яка ні до чого не зобов'язує, проте нагадує про потребу триматися в рамках сугубо ділових.
— Про ваше прибуття нас повідомили, і ми зарані приготували дані, які вам доручено одержати. Але зараз генерал-майора немає в штабі, і вам доведеться зачекати до ранку. Я зараз накажу приготувати для вас кімнату, де ви можете відпочити з дороги.
Довелося пронудьгувати і, по суті, змарнувати цілий день.
Зате другого ранку Генріха сповістили, що генерал-майор Толле вже у себе і може прийняти його рівно о дев'ятій.
У призначений час Генріх доповів генералові про мету свого відрядження:
— Генерал Еверс особисто просив вас…
— Знаю, знаю, — перервав його високий і худий, мов тріска, генерал Толле. — Я вже ознайомився з вашими повноваженнями, гер обер-лейтенант. Ви одержите всі потрібні дані, до кожної гвинтівки включно. Оберст Бушмаєр приготував їх зарані, тільки нас повідомили про потребу це зробити, але я наказав ще раз усе перевірити, звіривши зібрані відомості з тим, що ми маємо в наявності на кожному пункті і на запасних позиціях. Завтра о десятій ранку вам усе буде вручено. А поки погуляйте в нас. Правда, ми не можемо запропонувати вам ані розкішного готелю, ані пристойного кабаре, але повітря в нас чудове — такого не знайдеш ніде.
— Воно нагадує мені Далекий Схід, берег Тихого океану!
— Ви там були? Коли ж ви встигли?
— Доводилося, гер генерал.
— А на Східному фронті, може, теж побували?
— Був і там. Восени сорок першого року.
— Тоді, гер обер-лейтенант, я беру з вас слово, що сьогодні ввечері, після мого повернення з Сен- Назера, ми зустрінемось і ви розкажете все, що знаєте про Східний фронт. Адже моя дивізія і я сам ще не бували там.
— З великою охотою, гер генерал, розповім все, що знаю.
— От і чудесно!.. Прошу! — крикнув генерал у відповідь на стукіт у двері.
Хтось увійшов. Генріх сидів спиною до дверей і не бачив, хто саме.
— Знайомтеся, мій ад'ютант, майор Шульц, а це наш гість — барон фон Гольдрінг, — відрекомендував він один одному офіцерів.
Здивування і страх побачив Генріх на обличчі майора, коли повернувся до нього і привітався.
— Майора Шульца, гер генерал, я знаю вже давно. Ми з ним друзі. Адже так, гер Шульц?
— Цілком справедливо!
— Тоді повечеряємо сьогодні втрьох і влаштуємо вечір спогадів з майором про Східній фронт.
— Мої спогади будуть надто блідими перед тим, що зможе розказати гер обер-лейтенант фон Гольдрінг! Адже він довгі роки жив в Росії, знає цю країну.
— Ви і в Росії жили, бароне? — зацікавився генерал. — Тоді я ще з більшим нетерпінням чекатиму вечора… Отже, я їду. Ви, гер Шульц, цілий день вільні. Сподіваюсь, ви розважите нашого гостя і подбаєте, щоб він не занудився до вечора. Якщо буде потрібно, можете розраховувати на мою особисту машину, оскільки я поїду штабною.
Генріх і Шульц вийшли з кабінету генерала.
