взвод під командою обер-лейтенанта Краузе повернув ліворуч, Генріх подав команду, і два його взводи тихо розсипалися цепом. В цей час застрочили партизанські кулемети. Генріх заліг поруч Лютца.
— Зліва, перебіжками вперед! — віддав він команду.
Не зменшуючи вогню на правому фланзі, партизани з несподіваною силою натиснули на лівий фланг.
«Це вже проти плану! Мельников дограється, поки його оточать!» — нервував Генріх і почав перебіжками просуватися вперед.
Та партизани припинили вогонь так само раптово, як і почали. Коли хвилин за десять рота єгерів з криком ввірвалася в невеличке село, що складалося всього з кількох будиночків, там не було жодної душі.
Генріх і Лютц підбігли до кам'яного сарая, збили замок.
— Гер Пфайфер, ви живі? — гукнув Генріх.
Лютц присвітив ліхтарем. Притиснувшись один до одного, в кутку сиділи шофер і майже непритомний від страху пропагандист.
— О гер обер-лейтенант! — нарешті отямився Пфайфер і з схожим на ревіння риданням упав на груди Генріха.
Лютц і Гольдрінг вивели Пфайфера на повітря, тримаючи його, мов хворого, під пахви. Поруч великих дверей, з яких вони щойно вийшли, були менші, відкриті навстіж. Лютц заглянув всередину, присвітив ліхтарем і скрикнув. Генріх підбіг до нього. Близько порога лежала Бертіна Граузамель.
— Мертва! — констатував Лютц, що нахилився над вбитою.
— Можливо, наша куля її і вбила! — кинув Генріх.
— Принаймні вона померла достойно! — почувся з-за спини густий бас Пфайфера. Відчувши, що знаходиться в безпеці, він швидко прийшов до пам'яті і тепер тримав себе самовпевнено, як завжди.
Генріх глянув на нього і не повірив своїм очам — постать пропагандиста була набундючена, весь вигляд його був такий, ніби людство мало дякувати йому лише за одне те, що він завдав собі клопоту народитися на світ…
До Сан-Ремі врятовані полонені прибули вдосвіта. Перев'язавши в госпіталі руки, Генріх пішов до готелю і відразу заснув. Спав він довго, міцно і спокійно. Він не чув, як до нього заходив Міллер, як намагався розбудити його Лютц, коли прийшов час іти в казино обідати. І, можливо, що так вийшло на краще. Бо навіть витримки Генріха не вистачило б, щоб спокійно вислухати розповідь Пфайфера про їх героїчну поведінку в полоні у макі. Однак треба бути справедливим: Пфайфер на перше місце висував обер- лейтенанта фон Гольдрінга. В розповіді геббельсівського пропагандиста Генріх змальовувався як казковий богатир, що, лежачи зв'язаним, збив з ніг кількох макі, голими руками передушив сторожу і взагалі поводив себе, як стопроцентний арієць, справжній офіцер непереможної армії фюрера.
У казино в цей день було випито багато тостів за здоров'я Пфайфера і безстрашного фон Гольдрінга. Заупокійні тости Заугелю і Граузамель об'єднали в один. У всіх був надто піднесений настрій, щоб говорити про покійників. Особливо радів Міллер. Адже не лежи він в госпіталі, йому б довелося їхати зустрічати знатного гостя, отже і лежати зараз замість Заугеля у могилі на центральному майдані Сан-Ремі…
ПОЇЗДКА НА АТЛАНТИЧНИЙ ВАЛ
— Як себе почуваєте, бароне? — запитав Еверс Генріха, коли за тиждень після описаних подій обер- лейтенант відрапортував, що він приступив до виконання обов'язків.
— Спасибі за увагу. Чудово, гер генерал!
— Ну, тоді ми, виходить, обидва почуваємо себе в найкращій формі, — Еверс вийшов з-за стола і закрокував по кабінету. — Моя поїздка до Ліона значно поліпшила і мій настрій.
— Не насмілюся запитати про причини, гер генерал.
— А ви про них зараз дізнаєтеся, бо я маю вам сказати дещо таке, чого, крім вас і мого ад'ютанта, ніхто з офіцерів не знає і певний час не повинен знати. Ви чули про Атлантичний вал?
— Звісно, чув, але уяви про нього не маю.
— Так само, як і я. Справа от у чому. Наше командування перекидає всі боєздатні дивізії на Східний фронт. Очевидно, там знову готується якась грандіозна операція. В зв'язку з цим найкраще укомплектовані дивізії, розташовані в районі Атлантичного валу, будуть передислоковані на Східний фронт, а наша дивізія займе оборону на валу… Як вам це подобається, гер обер-лейтенант?
— Я радий, що, нарешті, і наша дивізія відповідатиме за щось більше, ніж просто охорона воєнних об'єктів, гер генерал.
— Цілком поділяю вашу думку. Але наша дивізія, як відомо, укомплектована досі не повно і щодо особового складу, і щодо зброї. Дільницю, яку тепер відводять нам, зараз займає дивізія генерал-майора Толле. Але попереджаю, — поки що це таємниця навіть для офіцерів штабу.
— Я навчився зберігати таємниці, гер генерал.
— Я це знаю і тому саме вам доручаю виконати одне делікатне завдання. Певніше, не одне, а два. Почну з першого. Мені треба послати офіцера до штабу генерал-майора Толле, де цей офіцер повинен одержати інформацію про кількість вогневих засобів для стопроцентного вкомплектування вогневих точок і резервних позицій. На всіх цих точках, природно, встановлено зброю дивізії генерал-майора Толле і, переїжджаючи на Східний фронт, вона всю її забере, ясна річ, з собою. З тим, що є у нас, ми не зможемо цілком укомплектувати всі вогневі точки важкою зброєю, тому відомості, про які я говорив вище, нам вкрай потрібні — на їхній підставі ми негайно будемо вимагати від командування необхідну кількість зброї потрібних калібрів. Я хочу, щоб на новому місці моя дивізія якнайскоріше була готова до всіляких несподіванок. Це, так би мовити, офіціальне доручення, виконати яке буде дуже легко, оскільки штаб дивізії Толле вже одержав відповідні вказівки. Тепер друге завдання, трохи делікатніше…
Генерал пройшовся по кабінету. Генріх мовчки стежив за ним.
— Перед тим, як виїхати на нове місце, мені хотілося б мати повне уявлення про ту дільницю західного валу, яку нам доведеться захищати. Тому я й просив би вас особисто ознайомитися з станом бойових споруд, казарм, складів, з водопостачанням, системою зв'язку тощо. Якщо для виконання першого доручення ви матимете відповідні повноваження, то для виконання другого — їх не буде. Вас можуть прийняти в штабі, дати відповідні відомості, але не пустити на укріплені точки. Отже, завдання це і делікатне, і дипломатичне. Я просив командуючого корпусом дати на це офіціальне повноваження, але він відмовив на тій підставі, що, мовляв, у нас буде час дізнатися про все це вже після дислокації. А мені хотілося б приготуватися загодя. Зрозуміли, гер обер-лейтенант, ваші завдання?
— Якнайкраще, гер генерал! Коли накажете виїхати? Еверс подзвонив. Увійшов Лютц.
— Документи обер-лейтенанта готові?
— Яволь!
— Отже, завтра ранком, я гадаю, можна вирушити.
— Завтра вдосвіта я виїду машиною до Шамбері, звідти поїздом до штабу корпусу. А з Ліона вже рушу на Сен-Назер.
— Час відрядження не обмежую, але сподіваюся, що ви баритися не будете.
Лютц і Генріх вийшли з кабінету.
— Заздрю тобі, Генріх!
— Це чому ж?
— Ти їздиш, скрізь буваєш, а я, крім цього остогидлого штабу, нічого не бачу, — поскаржився Лютц.
— Сподіваюсь, ти не заздриш, що я потрапив у полон до макі, а ти ні?
— Це єдине відрядження, в яке б мені не хотілося їхати, — розсміявся Лютц.
— Гадаю, що останній вечір перед від'їздом ми з тобою, Карл, проведемо разом?
