полеміста Івана Вишенського в XVII віці проти всіх народніх Свят: Коляди, щедрівок, Купала, волочільного, Провід, гойдалок на Петра, Юрія й т. ін.
Виступав проти двоєвір'я й Архимандрит Іоаникій Галятовський (і 1688). «Супліка на Попа» ще в XVIII віці скаржиться, що той… Не велів Коляди колядувати, На вулицю ходити, й на Купайла через огонь скакати,
Об клечінні заказав вінців робити, І тих вночі на воду до річки носити.
Згадаю ще, що року 1719-го вийшов був наказ проти вечорниць, — з наказу гетьмана Івана Скоропадського видала його Київська Консисторія. Ось тому від стародавнього дохристиянського культового календаря позосталося не так уже багато, і сам він обернений часто тільки на етнографію. Магічне значення культів та обрядів поволі все гинуло, і переходило в забаву головно молоді та дітей, як то сталося з Купайлом.
Але в істоті речі Церква таки не змогла остаточно прибити стародавніх вірувань на Свята, — вони позосталися, хоч і змінені й затемнені, і кольорово пов'язалися з християнством у різноперий букет. Чимало з християнських Святих увійшли до народнього стародавнього календаря, але набули собі нового зафарбування й нових сил, згідно з народніми потребами. І навпаки, стародавні Свята й Святі міцно поєдналися з новими, передавши їм усі свої ознаки та сили. Усе це створило т. зв. двоєвір'я, і тому розгляд усіх Свят можна було б, власне кажучи, віднести до наступного X відділу, де я це двовір'я докладно описую, бо всі вони тепер — помітне двоєвір'я. Див. ст. 313–339.
Дохристиянська віра в головному була хліборобська, і власне хліборобство було тією основою, біля якої вертілися всі стародавні вірування, воно їх об'єднувало в одну систему. Коли прийшли нові християнські Свята, і стали засвоюватися в суспільному житті, народ і на них попереносив свої попередні хліборобські вірування, обряди й повір'я. Святий Петро-Павло з бігом часу стає сторожем поля та врожаю. Одна пісня співає (Чубинський 337):
Святий Юрій землю одмикає, Святий Петро жито зажинає, Святий Ілія у копи складає.
І зо всіма Святами, зо всіма Святими народ пов'язав свої хліборобські приказки. Ось трохи їх, які беру з «Приповідок» В. Плавкжа 1946 р.: Хто не посіяв до Богослова, (8. IV), той не варт і доброго слова 262. На Юрка (23. IV) сховається в житі курка. На Прокопа (8. VII) жита копа 123. Як прийде Ілля (20. 11), то наробить у полі гнилля 148. На Іллі новий хліб на столі 147. На Бориса-Гліба (24. VII) берися до хліба 340. Хто лежить до Покрови (1. X), той продасть усі корови 180. Дочекався Луки (31. X): ані хліба, ні муки 188. На Петра-Вериги (16. XII) половина снігу й криги 246, і т. ін.
Християнство принесло нам нового календаря з установленим поділом на місяці й дні. Новий! рік удавнину розпочинався з 1-го березня (марта), коли пробуджувалася вся природа по зимовій перерві; цей рік був прийнятий і Церквою, бо за переданням творення світу відбулося власне з 1 березня місяця. Але пізніше Церква пішла за грецьким Новим роком з 1-го вересня, а з 1492 року громадський Новий рік остаточно прив'язався до стародавнього природного часу, до 1-го березня.
І тільки в 1721 році цар Петро І встановив на Сході Новий світський рік на 1 січня, що було тоді в більшості держав на Заході. Але рік церковний позостався на 1 вересня й дотепер. Різний час Нового Року видно, скажемо, на наших колядках, в яких нерідко описується не зима, а початок весни; колядують і літом під час моровиці, щоб нагнати її.
Дохристиянські назви місяців усі походили від стану природи, і такими позосталися в нас аж до сьогодні, — Християнство їх не змінило. Наші сучасні природні назви місяців [201] подані вже в «Церковному соборнику» в додатку до Київської т. зв. Остромирової Євангелії 1056-го року та до Галицької Євангелії 1144 рі, а також по Острізьких виданнях кінця XVI віку.
Ось стародавні природні слов'янські назви місяців: 1. Январ: просинець, 2. февраль: січень, сніжен, 3. март: сухий, березол, 4. апріль: брезозол, березозол, 5. май: травень, 6. іюнь: ізок (коник), 7. іюль: червень, 8. август: зарев (дозрілий), 9. сентябр: рюен, 10. октябр: листопад, 11. ноябр: груден, 12. декабр: студен. Наші сучасні назви місяців почасти пішли й за польськими.
З глибокої давнини тиждень (цебто «той же день», міра часу, коли повторюється той же день) у нас був семиденний, причому деякі дні, як я розповідав про це вище, були відмічені стародавніми віруваннями. Понеділок — це тяжкий день, тому починати робити в цей день щось поважне, чи взагалі робити, не можна, бо не поведеться. В понеділок не тільки не робили, але пізніше й постили. В п'ятницю взагалі святкували, як і в неділю.
Церковний календар оснований на пам'яті Святих, що припадають на той чи інший день. У старовину по всій християнській Европі, у тому і в Україні по різних актах, де треба було зазначати дати, то часто писався Святий, а не день-число його святкування. В українського народу це позосталося й до сьогодні. Напр.: на Маковея, на день перед Введенням, другого дня по Спасі і т. ін.
Описуючи далі наші дохристиянські Свята, я буду спинятися тільки на головнішому, відсилаючи за деталями до вищезгаданої літератури. Підкреслю тут, що всі Свята в Україні святкуються не однаково, але все таки скрізь позосталося в них дуже багато старовини, особливо в місцевостях гірських, напр. на Гуцульщині.
Усі календарні дати подаю тут за старим стилем.
2. Коляда
Святковий календар у всіх народів, у тому і в нас, розпочинався зимовим поворотом сонця на літо, коли день починає прибувати. Це було Свято народження сонця (Віев паїаіія «оіік), що святкувалося наприкінці грудня й на початку січня, зустріч нового соняшного року. Це т. зв. Коляда, найважніше, центральне зимове Свято, все пересякнене хліборобськими ознаками.[202]
З цим Святом ми вперше познайомились ще за глибокої давнини від римлян. За Чорноморсько- Дунайської доби, коли ми жили при Дунаї, десь ще перед IX віком, ми й перейняли це римське Свято при допомозі слов'ян, що стали пізніше балканськими. У римлян були веселі зимові Свята, т. зв.
Перед Сатурналіями в римлян були т. зв.
Ось оці римські Брумалії та Сатурналії сильно вплинули й на наш святковий календар. У нас так само перед Колядою, від Введення починаючи, йде ряд малих, але виразних Свят: Катерини, Андрія, Варвари.
Римські Сатурналії святкувалися довго й пишно, і поширилися по всій Европі, а з тим осілися і в нас. Саме слово «коляда» безумовно латинське, від слова саіешіае, — так звався перший день кожного місяця, а особливо місяця января, коли він гучно святкувався. Це ж слово зайшло й до інших народів, пор. новогрецьке колянта, болгарське коленде чи коледа й т.ін.[203] Наша Коляда святкується два тижні, від 25 грудня по 6 січня ст. стилю.
На передодні Різдва, що заступило Коляду, всяка робота спиняється, і тільки готовиться Свята Вечеря. Скрізь мусить бути повний порядок, — іде Свят Вечір і Різдво, коли господар грає в'своєму домі виразну ролю стародавнього жерця. Він тепер накликує своєму домові й своїй родині щастя й урожаю на новий хліборобський рік.
День напередодні Різдва проводиться в спокої й мирі. По полудні добувається новий вогонь і ним розпалюються в печі 12 полін, що готувалися 12 день, і на них починають готувати 12 ритуальних страв; коли ж не 12, то хоч 9. Уся родина і вся худоба на Свят Вечір мусить бути вдома, а хто не буде, той засуджений блукати цілий рік. За Вечерею, що зветься Святою чи Багатою Кутею, сідає врочисто вся родина
