В щедрівках, як і в колядках, висловлюються бажання-закляття доброго врожаю на будучий рік. Сам вечір під Новий Рік зветься щедрим, цебто багатим, бо кожному щедрують, цебто бажають достатку. Рівно о 12 годині під Новий Рік (по інших місцях — під Водохрещі) вода в річках перетворюється в вино, як це є і в інших слов'ян. Взагалі, у цю ніч може сповнитися те, що хто хоче, тільки треба вміти потрібне проказати належно і в час.
Під Новий Рік дуже багато найрізніших г а-дань (власне, під Свято Св. Василія), і всі ці гадання ідуть з найдавнішого часу.
Так само повно всяких повір'їв та оповідань. Напр., що саме ти робитимеш у хвилю наступлення Нового Року, добре чи зле для тебе, те робитимеш
і цілий рік.
У гуцулів позостався давній звичай купання хліба в воді на Василя. Господар (або господиня, але в шапці) з хлібом іде до води й тричі занурює хліб у воді, промовляючи: «Не купається хліб у водц але я в здоров'ї й силі!» По цьому набирає води до коновки, проказуючи: «Не води беру, але мід і вино!» Вернувшись до хати, кладе хліб усім на голову й заклинає: «Абисьте були такі величні, як Василь величний!» До ко'йовки з водою кидаються гроші, а рано всі вмиваються цією водою за старшинством, — на здоров'я й багатство.
С м і т т я, що назбирається від Свят-Вечора до Нового Року, не можна виносити, щоб не винести з ним і доброї Долі; сміття це палиться, і дим його цілющий, — ним скурюються дерева, щоб добре родили. Гуцули палять сміття на городі, як очищення землі огнем, і промовляють молитву на врожай.
На Новий Рік рано ходять засівальники, і з рукавиці чи з кишені засівають зерном і проказують стародавнє заклинання: «На щастя, на здоров'я, на Новий Рік роди, Боже, жито-пшеницю і всяку паш, — ницю!» У деяких місцях на Новий Рік ходили з плугом, а то водили козу.
Є ще повір'я, що на Новий Рік піч виходить заміж, тому цього дня й її Свято.
Почасти ці ж звичаї були й на Московії, і там року 1628-го забороняли: «Коляди б і овсеня, і плуги не кликали».
Під Водохреща, 5 січня, цілий день постять, а тому ця третя кутя зветься Голодною (Куті: 1 — під Різдво, 2 — під Новий Рік). Духовенство обходить своїх вірних, і на дверях малює Йордана — Хреста й освячує йорданською водою дім й обійстя. Зараз по Йордані, 6-го січня, на освяченні води, Коляду забивають стрілами зо зброї, і цим Свято Коляди закінчується. Слово Водхреща, як календарна назва Свята, згадується вже в Іпатієвому Літопису під 1148 роком: «в неділю по Водохрещах» (ст. 258).
Під Водохреща і на Водохреща повно гадань, і повно різних повір'їв. Рівно о 12-ій год. вночі під Водохреща вода в ріках обертається в вино.
В Києві щороку Йордан справлявся високо врочисто, і на Дніпро на Освячення води сходилось пів Києва.
І завжди кілька хлопців кидалися в Дніпро, щоб викупатися в освяченій воді.
4. Менші зимові Свята
По Колядних — Різдвяних Святах іде ряд менших Свят, які тягнуться аж до веснянок, почасти заходячи в них. Це вже Свята християнські, але до них прив'язалося багато з стародавніх вірувань. Як я вже підкреслював, нові християнські Свята стали віхами в хліборобському календарі, які часто визначають зміну погоди та стан хліборобства.
На СтрІтення (1 літого) зима зустрічається з наступаючим літом, і вони сильно змагаються, хто кого переможе. Народне повір'я каже, що коли на Стрітення півень не нап'ється води (з талого снігу), то на Юрія віл не напасеться трави.
В цей день освячується вода, яка така ж цілюща, як і Йорданська, особливо на пристріти. Стрїтенська чи громнйчна свічка хоронить від грому й страху. В Требнику, в Чині Блогословлення свічок на Стрітення, говориться, що ці свічки будуть «в здравіє душ і тілес». В Західній Україні, як і в поляків, це Свято зветься Громнйчною чи Весняною Богородицею, і сильно почитається.
На Обрїтення глави Івана Хрестителя (24 лютого) птахи повертаються з Вирія, — збираються вертатися або й вертаються.
На Свято 40 мучеників (9 березня) — Свято жайворонків, як початок весни. Цього дня печуть з тіста жертву наступаючій весні — вироблених пташок, а замість очей вставляються родзинки, і дарують їх один одному. На Полтавщині й Харківщині цей звичай добре знаний, на Київщині призабутий. Зате на Київщині ще сильно поширений звичай цього дня носити дарунки своєму вчителеві до школи, а серед них конче 40 бубликів, — це в Україні старий звичай.
5. Весняні Свята
Благовіщення — велике і величне Свято, коли, шануючи його, навіть пташка гнізда не в'є. На сонце виганяється все живе, щоб довідалося, що весна наступає. З старим поєдналося глибоке шанування Діви Марії.
Весняний відділ народнього календаря дуже широкий і має в собі багато стародавнього. Розпочинається він приблизно зо старого Нового Року, цебто з 1 березня, і тягнеться власне до Зелених Свят, але в більшості припадає на Великий Піст. Цього часу, але головно від Запустів, співають особливі ритуальні пісні, т. зв. веснянки, найпоетичніші народні твори.
Зараз же в першу неділю Великого Посту, що зветься Збірною Неділею,[208] молодь збирається на вигоні, і вибирають собі на всю весну весняну березу, — найкращу дівчину, щоб керувала веснянками. Цих веснянок до нашого часу дійшло надзвичайно багато, а серед них немало й стародавніх. Веснянки — це, власне, закликання весни, щоб скоріше прийшла, що супроводиться магічними діями та танками. Описане в веснянках, через ці дії, мусить конче збутися. Багато з Різдвяних обрядів перенесені й до обрядів весняних.[209]
На Масницю були свої обряди проводу зими й зустрічі весни, і було багато веселих та радісних ігрищ, багато пили й їли, але від стародавніх обрядів полишилися тільки уривки. В останній день масниць, на запусти, справляються Колодки: парубкам і дівчатам, що не побралися шлюбного сезону в м'ясниці, прив'язують колодку, як кару, від якої можна відкупитись тільки грішми або горілкою. Колодки вдавнину — це малі брусся з дірками для рук чи ніг, тепер же це стрічки з квітками. Цю колодку дослідники порівнюють з німецьким звичаєм прив'язувати двері до застарілих дівчат.
А в перший понеділок Великого Посту справляється полоскозуб, — остаточно «полоскати» горілкою зуби на піст.
Надзвичайно популярним весняним Святом став у нас Св. Юрій, що святкується 23-го квітня. Це велике народне дохристиянське Свято, про яке, як і про самого Юрія, склалося багато різних оповідань. Дослідники вказують, що Юрій замінив якогось стародавнього бога, але невідомо тільки, якого саме. І з бігом часу в нас постало два Юрії: один канонічний, церковний, а другий — утворений народнім віруванням, апокрифічний, і ці два Юрії мають між собою мало спільного. Проф. Кирпичников у своїй праці про Юрія пише: «Св. Георгій стал богом весны, покровителем земледвлія й особенно скотоводства, й при етом притянул к себе черти вероятно, нескольких светлых й благодательних челов'ечеству божеств, которих ми точно определить не в состояніи».[210]
А. Фаминцин обсяг діяльності Юрія накреслює дуже широко: «Юрія чествуют как бога с Небес, как коня, как бога світа или Бѣлобога, как поборника злой силы, как бога весенняго плодородія й покровителя нив й стад, как покровителя охотников, наконец, как оракула й подателя женихов» (ст.
