— Доведеться один раз, для годиться.
— Та це ж неможливо!
— А тому твоє завдання — зробити її можливою.
Тенґо замовк. На обрії, немов темна хмара, показалося зловісне передчуття.
— Гей, ти мене слухаєш? — запитав Комацу.
— Слухаю! — відповів Тенґо. — Що ви маєте на увазі? Яке завдання?
— Докладно пояснити Фукаері, що таке прес-конференція і як до неї готуватися. Запитання на таких заходах в основному схожі. Тож наперед заготов відповіді на ряд можливих запитань та убгай їй у голову. Ти ж викладаєш у підготовчій школі. І на цьому, гадаю, розумієшся.
— І це все я маю робити?
— Ага, ти. Фукаері чомусь довіряє тобі. Якщо ти скажеш, вона послухає. Я цього не зумію. Бо не маю права з нею зустрічатися.
Тенґо зітхнув. Якби була змога, йому хотілося б назавжди порвати з цим планом щодо «Повітряної личинки». Він зробив, що йому доручили, а тепер мав бажання зосередитися на своїй роботі. Однак передчував, що так легко не відв'яжеться від нього. Погане передчуття мало набагато більшу ймовірність справдитися, ніж добре.
— Післязавтра надвечір ти вільний? — спитав Комацу.
— Вільний.
— Фукаері тебе чекатиме, як завжди, о шостій у кав'ярні в Сіндзюку.
— Але, Комацу-сан, послухайте! Я не зможу цього зробити. Сам добре не знаю, що таке прес- конференція. Бо ніколи її не бачив.
— Здається, ти хочеш стати письменником. Якщо так, то спробуй уявити. Хіба письменницька робота не полягає в тому, щоб уявити собі те, чого ніколи не бачив?
— Але ж ви казали, що як тільки я перепишу «Повітряну личинку», то зможу нічого не робити. Мовляв, решта справи лягає на ваші плечі, а я сидітиму на лавці й стежитиму, як проходитиме гра.
— Тенґо-кун, якби я міг, то сам зробив би це з великою охотою. Адже не люблю просити в людей допомоги. Та оскільки не можу, то доводиться схилити голову перед тобою. Якщо порівняти з човном, що спускається вниз бурхливою річною, то я зараз не можу відпускати з рук стерна. А тому передаю тобі весла. Якщо ти з ними не впораєшся, то човен перевернеться і ми обидва загинемо. А разом з нами й Фукаері. Гадаю, ти не хочеш, щоб так сталося.
Тенґо ще раз зітхнув. І чого це його завжди заганяють у таке становище, коли не можна відмовитися?
— Зрозуміло. Спробую зробити, що тільки зможу. Але не гарантую, що мені це вдасться.
— Так і роби. Буду тобі зобов'язаний. У всякому разі, Фукаері, здається, вирішила вести розмову лише з тобою, — сказав Комацу. — А тепер ще одне хочу тобі повідомити. Ми створюємо нову компанію.
— Компанію?
— Контору, офіс, виробництво… Назва не має значення. Компанію для управління літературною діяльністю Фукаері. Ясна річ, це буде фіктивна компанія. Планується, що офіційно компанія виплачуватиме винагороду Фукаері. Її представлятиме Ебісуно-сенсей. І ти станеш працівником цієї компанії. Незалежно від назви твоєї посади, отримуватимеш свою платню. Я також належатиму до неї, хоча моє ім'я ніде не фігуруватиме. Бо виникла б проблема, якби стало ясно, що я до неї причетний. Прибутки поділимо. Тобі доведеться лише ставити печатку на відповідних місцях документів. Решта піде гладко. Бо я маю здібного знайомого юриста.
Тенґо задумався над сказаним.
— Послухайте, Комацу-сан, я міг би вийти з цієї затії? Мені гроші не потрібні. Переписування «Повітряної личинки» приносило мені радість. Завдяки йому я багато чого навчився. Найприємніше, що Фукаері отримала премію молодого автора. Я підготую її, як тільки зможу, до того, щоб вона добре показалася на прес-конференції для журналістів. З цим якось дам собі раду. Але не хочу мати жодного стосунку з хитромудрою компанією. Бо це — добре організоване шахрайство.
— Тенґо-кун, назад нема вороття, — заперечив Комацу. — Організоване шахрайство? Можливо, це правда, якщо ти так кажеш. Так можна висловитися. Але ти мав би це знати від самого початку. Ми з тобою створили напівреальну письменницю і тоді ж задумали дурити громадськість, хіба ні? Природно, це пов'язано з грошима, для управління якими потрібна досконала система. Це ж не дитяча гра. Сюди не можна застосувати слова: «Я боюся. Не хочу брати участі в такому ділі. Гроші мені не потрібні». Якщо ти хотів сходити з човна, то мав би це зробити трохи раніше, коли течія ще була спокійною. А тепер уже запізно. Для створення компанії потрібне певне число її номінальних засновників, але залучити до цього не обізнаних із ситуацією людей не годиться. Будь-що тебе треба залучити до неї. З твоєю повною участю все піде успішно.
Тенґо замислився. Але жодна добра думка в голові не з'являлася.
— Маю до вас одне запитання, — сказав він. — З ваших слів я зрозумів, начебто Ебісуно-сенсей готовий взяти участь у новому плані. Він уже погодився представляти створену фіктивну компанію?
— Як опікун Фукаері сенсей знає всі обставини і погоджується на мою пропозицію. Поговоривши недавно з тобою, я відразу подзвонив йому. Він, звичайно, мене пам'ятає. Мабуть, не признавався тобі в цьому, бо хотів ще раз почути з твоїх уст характеристику про мене. Він захоплений твоєю гострою спостережливістю. Власне, що ти сказав сенсеєві про мене?
— Чого, власне, досягне Ебісуно-сенсей, якщо приєднається до здійснення цього плану? Я не думаю, що він це робитиме заради грошей.
— Це правда. Він — не така людина, щоб клюнути на дрібні гроші.
— То чого ж він утягується в таку небезпечну оборудку?
— Сам не знаю. Бо такій, як він, людині на дно душі не заглянеш.
— Якщо й ви, Комацу-сан, не можете туди заглянути, то, значить, воно лежить досить глибоко.
— Ну, як тобі сказати, — промовив Комацу. — Зовні безгрішний дідусь, а насправді загадкова особа.
— А наскільки з цим планом обізнана Фукаері?
— Того, що за лаштунками, не знає та й не має знати. Вона довіряє Ебісуно-сенсею і приязно ставиться до тебе. А тому я дістав від тебе неоціненну допомогу.
Тенґо переклав слухавку з однієї руки в другу. Доводилося якось устигати за розвитком ситуації.
— До речі, Ебісуно-сенсей уже не вчений? Звільнився з університету й книжок не пише.
— Так, порвав зв'язки з наукою. Був першокласним ученим, але, видно, не сумує за світом академізму. Вже давно не знаходив спільної мови з авторитетами й організаціями. Загалом єретик.
— І ким же він тепер працює?
— Здається, біржовим маклером, — відповів Комацу. — Консультує, куди робити інвестиції. Збирає на стороні купу грошей і, пускаючи їх в оборот, отримує прибуток. Безвилазно сидить у горах і підказує, які акції купувати або продавати. Має надзвичайну інтуїцію. Створив свою систему аналізу інформації. Спочатку забавлявся цим, а потім обрав собі таке заняття основною професією. Ось така історія. У цьому світі він начебто досить відомий. Одним словом, не бідний.
— Я не зовсім розумію, який зв'язок існує між культурною антропологією та акціями фондової біржі.
— Загалом ніякого. А от для нього існує.
— І заглянути на дно його душі будь-кому зась.
— Це правда.
Якийсь час Тенґо натискав пальцем на скроню. Потім зречено сказав:
— Післязавтра, о шостій вечора, зустрінусь, як завжди, у кав'ярні в Сіндзюку з Фукаері і домовлюся з нею щодо проведення прес-конференції для журналістів. Цього досить?
— Це заплановано, — відповів Комацу. — Тільки от що, Тенґо-кун, в той час не думай про якісь складні речі, а віддайся плинові подій. Бо така нагода трапляється в житті нечасто. Це світ гарного шахрайського роману. Приготуймося до будь-яких несподіванок і відчуймо густий запах переступу. Насолодімося крутим спуском униз. А як опинимося на краю водоспаду, то падаймо красиво разом.
