— Так легше запам'ятати.
Для математика «Добре темперований клавір» Баха — справді небесна музика. В ньому рівноправно використовуються звуки всієї октави, а прелюдії та фуги написані в мажорі й мінорі. Разом у двох томах міститься повний цикл — сорок вісім творів.
— А що ще тобі до вподоби?
— BWV 244.
Тенґо не міг згадати, що таке BWV 244. Номер пам'ятав, а от назву забув.
Фукаері почала співати:
На хвилю Тенґо втратив мову. Фукаері не дотримувалася строго музичного інтервалу, але її німецька вимова була на диво виразною і точною.
— «Страсті по Матвію», — сказав Тенґо. — А текст розумієш?
— Не розумію, — відповіла дівчина.
Тенґо хотів щось сказати, але не знаходив слів. А тому хоч-не-хоч звернув погляд на аркуш паперу й перейшов до наступного запитання.
— З хлопцем дружиш?
Фукаері хитнула головою.
— Чому?
— Бо не хочу завагітніти.
— Але ж можна дружити з хлопцем і не вагітніти.
Дівчина нічого не сказала. Тільки кілька разів кліпнула очима.
— Чому не хочеш вагітніти?
Фукаері все ще мовчала. І Тенґо здалося, що він поставив дуже дурне запитання.
— На цьому закінчимо, — сказав він, запихаючи перелік запитань у портфель. — Насправді невідомо, які запитання будуть, але ти можеш відповідати на них, як захочеш. Ти спроможна це зробити.
— От і добре, — ніби заспокоївшись, сказала дівчина.
— Ти вважаєш, що не варто готувати відповідей для прес-конференції?
Фукаері здвигнула легко плечима.
— І я з тобою згоден. Я також радо цього не робив би. Але просив Комацу-сан.
Дівчина кивнула.
— Однак, — сказав Тенґо, — я хотів би, щоб ти нікому не казала, що я переробив твою «Повітряну личинку». Розумієш?
Фукаері кивнула двічі.
— Я сама писала.
— В усякому разі, «Повітряна личинка» — твій власний твір, а не чийсь. Це від самого початку ясно.
— Я сама писала, — повторила дівчина.
— Ти перероблений варіант читала?
— Мені Адзамі його прочитала.
— І яке твоє враження?
— Ви дуже добре пишете.
— Тобто він тобі сподобався?
— Наче я сама написала, — сказала Фукаері.
Тенґо глянув на неї. Вона пила з чашки какао. Йому довелося робити зусилля, щоб не дивитися на привабливі опуклості її грудей.
— Радий це почути, — сказав Тенґо: — Переписування «Повітряної личинки» принесло мені багато радості. І, звісно, вимагало чимало праці. Щоб не зіпсувати того факту, що «Повітряна личинка» —
Фукаері мовчки кивнула. І, ніби щось перевіряючи, торкнулася рукою гарненької мочки вуха.
Підійшла офіціантка й налила у дві склянки холодної води. Ковтнувши її, Тенґо зволожив горло. І, набравшись відваги, висловив думку, яка перед тим виникла в його голові.
— Я хотів попросити тебе одну особисту річ. Звісно, якщо ти не проти.
— Яку.
— Чи ти не могла б прийти на прес-конференцію в тому самому одязі, що й сьогодні?
Фукаері незрозуміло глянула на Тенґо. А тоді перевела погляд на окремі частини свого одягу. Так, наче досі не помічала, в чому одягнена.
— Прийти в цьому одязі, — спитала вона.
— Так. Одягтися для прес-конференції так само, як сьогодні.
— Чому.
— Бо він тобі личить. Гарно виступає форма грудей. Це лише таке моє передчуття, але мені здається, що журналісти саме на це звернуть увагу й не задаватимуть надто складних запитань. Якщо не хочеш, не роби. Силувати не буду.
— Увесь одяг вибирає Адзамі, — сказала Фукаері.
— А не ти?
— Мені байдуже, що одягати.
— І сьогоднішній одяг вибрала Адзамі?
— Адзамі.
— Але він тобі личить.
— Гарна форма одягу і грудей, — спитала Фукаері без запитальної інтонації.
— Саме так. Так би мовити, впадають в очі.
— Светр і бюстгальтер як слід дібрані, — спитала вона.
Тенґо відчув, як у нього запашіли щоки під проникливим поглядом дівчини.
— Не знаю, чи як слід дібрані, але, в усякому разі, начебто справляють добре враження, — відповів він.
Фукаері не відривала від нього своїх очей. І серйозно спитала:
— Звернуть на це увагу.
— Безперечно, — обережно сказав Тенґо.
Фукаері заглянула у виріз светра — мабуть, щоб перевірити, яка на ній білизна. Потім якийсь час дивилася на розпашіле обличчя Тенґо, як на щось рідкісне.
— Зроблю, як кажете, — промовила вона нарешті.
