Країна Моксель, або Московія. Книга 1

2

Російська історична наука, не тільки романівська, але й радянська, всі діяння зі «збирання землі російської» обожнювала. Найжорстокіші варварські дії московської еліти з поневолення сусідніх народів і завоювання чужих земель завжди оцінювалися як «фактор історично позитивний». Народи, прилучені до «російських земель», за період поневолення зазнавали жахливого геноциду, поголовного винищення національних еліт, примусового зросійщення, грубого відторгнення від рідної землі.

Така жорстока правда історії. Великороси привчені бачити в своїй історії тільки великі, доблесні діяння. І ми, неросійські люди, які спізнали всю трагедію зросійщення, зобов'язані відкрити зворотний, доволі брудний бік «збирання землі російської». Російський народ має право й повинен знати свою сувору історичну правду.

Отже, ми з вами підійшли до дуже відповідального періоду в російській історії — до перших років підкорення землі Моксель татаро-монголами. Роки прилучення суздальської землі до складу Монгольської імперії (1238–1330) в російській історичній науці викладаються емоційно, мимохідь, як часи страждань, сліз і горя. За емоціями і звірянням почуттів не видно історичних фактів і їх чесного аналізу, оскільки великоросійські історики свідомо приховували стратегічний момент походження Московії.

Нам, звичайним читачам, робітникам, селянам, московський істеблішмент ніколи не дозволяв зазирнути глибоко в той ще не спотворений період російської історії. Про нього мовилося мимохідь, мовляв, немає нічого серйозного. Здавалося б — чому? У тому часі немає нічого секретного. Але тут і криється відповідь: у ті роки закладалися наріжні камені історії Російської держави.

Отже, в чому тут таємниця?

А вона в тому, що Московія як князівство вперше з'явилася 1277 року з «височайшого повеління» татаро-монгольського Суверена, і була вона звичайним улусом Золотої Орди. Тобто сам «град Москва», і Московське князівство-улус з'явилися не в часи великого Київського князювання, не з волі київських князів, а в часи татаро-монголів із веління ханів Золотої Орди на території, підвладній династії Чингісидів.

Цього ми ніколи не знайдемо у великоросійських дослідженнях. На такі думки у великоросів накладено табу. Інакше — величезний історичний парадокс: князівство-улус, створене ханами Орди в складі Великої Імперії, привласнило собі згодом право «збирання землі російської», тобто — слов'янської.

Не існувало ні Москви, ні московського князівства до 1237–1238 років, часу приходу татаро-монголів на суздальську землю. Не згадується Москва як місто або селище і в європейській історії того часу.

Ось як описує ті страшні часи ростовсько-суздальської землі професор С. М. Соловйов:

«У 1237 році прийшли зі східної країни на Рязанську землю, лісом, безбожні татари із царем Батиєм…

Звідти пішли на великого князя Юрія; одні йшли до Ростова, другі до Ярославля, треті на Волгу й на Городець, і заполонили все по Волзі аж до Галича-Володимирського; інші пішли до Переяславля і взяли його; відтак заполонили всю країну і міста: Юр'єв, Дмитрів, Волок, Твер, аж до Торжка не було місця, де б не завоювали; по всій країні Ростовській і Суздальській взяли чотирнадцять міст, крім слобід і погостів, протягом лише лютого…» [7, с. 154–155].

Звичайно, працю, написану 140 років тому, читати цікаво, повчально. Однак я знав, для чого автор писав свою «Історію…», тому старанно шукав першоджерела навали Батия. І знайшов!

Послухаймо:

«Ця країна за Танаїдом (Доном) дуже красива, має ріки й ліси. На півночі є величезні ліси, в яких живуть два роди людей, а саме: Моксель, які не мають ніякого закону, чисті язичники. Міст у них нема, а живуть вони в маленьких хатинах у лісах. Їхній государ і більша частина люду були вбиті в Германії. Саме Татари вели їх разом із собою (після завоювання. — В. Б.) до вступу в Германію, тому Моксель дуже схвалюють Германців, сподіваючись, що за їхнього посередництва вони ще звільняться від рабства Татар» [8, с. 88].

Батий лише раз, у 1237–1238 роках, пройшовся по суздальській землі від Липецька до Торжка і Твері. Рубрук повідав історію подорожі, що відбувалася в 1253–1254 роках. У його словах криється істина. Але про це поговоримо дещо згодом. Тим часом звернімося до фактів, викладених російською історією:

«5 березня 1303 року помер князь Данило Московський…

Московське князівство було настільки маленьке, що Данило, зважаючи на все, не став ділити його на частки між своїми п'ятьма синами. Старший із них, Юрій, одержав Московське князювання… Молодші брати Юрія — Олександр, Борис, Іван та Афанасій взяли участь у цій боротьбі як підручні. Очевидно, старший брат дав їм зрозуміти, що право на власну долю треба ще заслужити» [2, № 10, с. 7].

Автор просить читачів звернути увагу на братів Юрія, виокремивши з них Івана. Цей Іван згодом дістане прізвисько — Калита. Саме з Іваном Калитою офіційна російська історична наука нав'язувала історію становлення Москви, згадуючи, між іншим, Юрія Довгорукого, так званого засновника Москви, і його сина-«залешанина» Андрія Боголюбського.

Послухаймо далі. З'ясуємо, звідки ж з'явився сам Данило:

«Олександр (Невський. — В. Б.) пробув в Орді майже рік… По дорозі назад… 42-літній великий князь захворів і помер 14 листопада 1263 року в Городці на Волзі…

Після смерті Олександра (Невського. — В. Б.) … одержали: Дмитро — Переяславль, Андрій — Городець. Молодший Данило (народився 1261 року) став через якийсь час (в 1277 році. — В. Б.) першим московським князем, і від нього пішла династія московських… князів і царів (Рюриковичів. — В. Б.)» [2, № 11, с. 30].

Таким чином, ми встановили першого московського князя та декілька істин, а саме:

1. До 1303 року Москва як поселення і як князівство була настільки маленькою, що розділити її на два «престоли» виявилося неможливо.

2. Москва як князівство виникла на рубежі сімдесятих років, і першим князем Москви, тобто власником «престолу», був молодший син Олександра Невського — Данило, який народився в 1261 році.

Ці факти підтверджують історики М. М. Карамзін, С. М. Соловйов, В. О. Ключевський та інші.

Однак цікаву думку висловлює С. М. Соловйов:

«… у Росії (в Московії. — В. Б.) дуже швидко розмножуються члени князівського роду, внаслідок чого всі області й усі хоч трохи значні міста (десяток хат — це вже місто! — В. Б.) управляються князями…» [7, с. 217].

Звідси випливає цілком закономірний висновок: якщо до 1277 року на «московському престолі» не сидів жоден князівський нащадок, то такого «престолу» і такого поселення до 1272–1277 років не існувало.

Ця думка достовірна і з тієї причини, що на поселення, яке виникало, у володимирсько-суздальській землі одразу сідав князь із роду Рюриковичів:

«… Батько (Юрій Довгорукий. — В. Б.) дав йому (синові Андрію Боголюбському. — В. Б.) в управління Володимир на Клязьмі, маленьке суздальське передмістя (навіть не місто! — В. Б.), що недавно (тобто за Юрія Довгорукого. — В. Б.) виникло, і там Андрій прокняжив далеко за тридцять років свого життя…» [6, с. 108].

Слід зазначити: князівський рід по лінії Юрія Довгорукого розмножувався з винятковою швидкістю. Жінки з племен мокша, меря, весь, мещера, мурома та інші народжували князям дітей інтенсивно. У таблицях родоводів, що їх подають у своїх книгах М. М. Карамзіні С. М. Соловйов, тількирід Юрія Довгорукого з 1120 до 1270 року набув понад 40 спадкоємців, які княжили, тобто більше сорока чоловіків, які дожили до повноліття. Але були й інші Мономаховичі.

Чому жоден із цих спадкоємців до 1277 року не одержав «престол» у Москві? Подумайте! Відповідь дуже проста: не існувало в ті роки Москви як поселення!

Це не лише думка автора і результат нашого аналізу. Такої ж думки дотримується К. Валишевський у своїй книзі «Іван Грозний».

Ось його слова:

«Спочатку (після 1147 року. — В. Б.) це нове місто (Москва. — В.