викликали в Орду, і оскільки було пролито татаро-монгольську кров, князь із Сараю живим не повернувся. На той час анди Сартака серед живих уже не було.
Хоч як намагався Олександр Невський вислужитися й догодити Золотій Орді, але закінчив життя, як і батько.
Не слід забувати, що з 11 років свого служіння татаро-монголам на престолі великого князя Олександр не менше 5 років провів у Золотій Орді, ретельно осягаючи татаро-монгольські звичаї та науку управління улусом. Тож коли російські історики сотні років вселяли всім і кожному (та й сьогодні тривають ці потуги), мовляв, князь Олександр служив тільки інтересам Російської держави, — це велика брехня імперії.
Коли генерал Власов повів свої дивізії проти дивізій генерала Конєва, він служив не Росії, а нацистській Німеччині, особисто — Гітлеру. У випадку з Олександром Невським було те ж, що й у випадку із Власовим. Князь Олександр справді служив своїй батьківщині, але тією батьківщиною була Золота Орда. Служив він і своєму володареві — ханові Золотої Орди. Російська двоїста мірка не має права на «вибіркове застосування».
Дуже приємно, що кращі, чесні російські уми нашого часу зрозуміли необхідність порятунку від брехливих міфів і вигадок.
Послухайте:
«Православна Візантія незабаром опинилася під владою турків, і Русь, відрізана від католицької Європи, наткнулася на залізну завісу. У підручниках історії подається епізод із житія Олександра Невського, де новгородський князь з гордістю відкидає пропозицію Папи (Римського. —
Насправді ця гордість вилізла нам боком. Олександр Невський, такий пихатий із римськими послами, був надзвичайно сумирний і догідливий перед татаро-монгольським Ханом. Він покірно їздив в Орду одержувати ярлик на князювання і, на жаль, доповзав-таки рачки до ханського трону, як того вимагав звичай Орди. Крім того, він був змушений нещадно втихомирювати у своїх володіннях будь-які виступи проти татар і збирав данину для Хана, присмирюючи співвітчизників вогнем і мечем.
Дивний парадокс історії. Прийняти корону від Папи, як усі європейські государі, Олександр Невський вважав для себе ганьбою, а підповзати під ярмо і приймати ярлик на князювання від лютого ординця за ганьбу не мав» [37, с. 3].
Захоплений відвертою і слушною думкою Костянтина Кедрова. Коли ми читаємо «оди» М. М. Карамзіна, С. М. Соловйова або В. О. Ключевського про великого князя-«Государя», про «велич Государя Московського», то ні на хвилину не повинні забувати про повзання в ярмі, про цілування ніг хана, про цілування «опудала» цим «государем».
Повернімося знову до Олександра, так званого Невського. Сподіваюся, читачі зрозуміли, який великий кат своїх одноплемінників унаслідок брехні, вигадок і замовчування державною церковною елітою Росії став великим героєм російського народу.
Нарешті настав 1262 рік.
«…Великий Князь (Невський. —
У зв'язку з таємниче хитрим описом смерті князя Олександра хочу розповісти цікаву деталь, яка прояснює смерть князя.
Як відомо, хан Батий помер 1256 року. Після його смерті ханом Золотої Орди став син Батия — Сартак. Ось як про це написав історик Л. М. Гумільов:
«Бату помер у 1256 р., і великий хан Мунке затвердив його спадкоємцем Сартака, який негайно посварився зі своїм дядьком Берке, заявивши йому: «Ти мусульманин, я ж тримаюся віри християнської; бачити обличчя мусульманське (для мене) нещастя».
Царевич не помилявся: через кілька днів після своєї необачної заяви він був отруєний. Ханський престол перейшов до його малолітнього сина Улакчі, за якого правила його бабуся, Баракчин-хатун, вдова Бату. Однак Улакчі помер так само швидко, як і його батько, а Баракчин, яка намагалася 1257 р. виїхати в Іран, була схоплена й страчена. Ханом став мусульманин Берке» [18, с. 174].
Імовірно, багаторічне спільне перебування Сартака й Олександра (1238–1252 роки) відіграло не останню роль у становленні християнського світогляду Сартака. Вочевидь, і хан Берке пам'ятав про анду Сартака — Олександра. Якщо смерть Сартака настала від отрути, то не думаю, що Олександра спіткала інша доля. Адже хан Берке розумів — не можна залишати живим анду Сартака. У 1262 році ханові минуло 53 роки — граничний, як на ті часи, вік. Справді, незабаром, 1266 року, хан Берке помер. Такі деталі цієї історії.
Настала черга правити братам і синам Олександра Невського. Погляньмо, як вони поводилися в землі Моксель і в Московії. А Московія — ось вона, вже близько!
У 1264 році великим князем Володимирським став Ярослав Ярославович, наступний за чергою брат Олександра. І цей князь «запанував» на володимирському престолі тільки з допомогою татаро-монгольських військ. Ось як хитро про цю подію мовлять російські історики:
«… Ярослав звернувся до хана і з його допомогою став великим князем» [25, с. 250].
Ярослав Ярославович, як і брати, з великим задоволенням водив татаро-монгольські загони в суздальську й новгородську землі. Навіть із досить завуальованих «писань» М. М. Карамзіна випливає, що він робив таке не менше двох разів із 1264 до 1270 року. Спочатку «заспокоював» великий Новгород, а пізніше, разом із Ордою, воював брата Василя.
Як не намагалися хани Золотої Орди втихомирити забіякуватих суздальських Рюриковичів, але ці князі, здавалося, збожеволіли на зраді один одного, на дикому розбої, на нахабному хабарництві. І кінець князя Ярослава, як незабаром стало зрозуміло, був не за горами. Молодший брат Василь, останній із Ярославичів, підсидів старшого.
«Великий князь Ярослав, за прикладом батька й Олександра Невського, намагався всіма способами догоджати Ханові, і так само, як вони, скінчив життя своє по дорозі з Орди, куди він їздив із братом Василем…» [1, том IV, с. 216].
Погляньте, навіть у М. М. Карамзіна — «великого співця» російської державності, проривається чистісінька істина. Батько (Ярослав Всеволодович) і син (Олександр Невський) померли в дорозі, повертаючись із Орди. І, ясна річ, були отруєні. Зверніть увагу — це нам повідомили власне російські джерела. Отже, маємо таку хронологію подій:
1246 рік. У дорозі, повертаючись із Орди, помер великий Володимирський князь Ярослав Всеволодович. Російські історики встановили, що він був отруєний монголо-татарами. А Плано Карпіні подав істину в чистому вигляді.
1263 рік. Повертаючись із Орди, помер у дорозі великий Володимирський князь Олександр Ярославович. Про його отруєння російські історики свідомо мовчать.
1271 рік. Повертаючись із Орди, помер в дорозі великий Володимирський князь Ярослав Ярославович. Його отруєння замовчується. Тут уже дещо прояснюється.
1276 рік. Повертаючись із Орди, помер у дорозі великий Володимирський князь Василь Ярославович. І у випадку з цим князем російські історики про отруєння мовчать (про князя читаймо нижче).
Здавалося б, смерть князів наставала за тотожних обставин, але чомусь історики, починаючи з другої смерті, почали замовчувати факт отруєння. Все пояснюється надзвичайно просто: не можна оголосити отруєного князя святим Російської православної церкви. І тоді, з веління російських православних ієрархів, в усі «літописні зводи» було запущено відповідний «доважок брехні». Чим не поступишся заради звеличування власних предків-державників!
Ось такими хитрими мазками писалася російська історична дійсність.
Повернімось до Ярослава Ярославовича. Саме цей князь разом із братом Василем зробили велику справу: випросили дозвіл у татаро-монгольського хана на заснування поселення Москва.
Послухаймо істориків російських:
«Ярослав Ярославович… У 1271 р. їздив в Орду із синами Невського і по дорозі назад помер» [25, с. 250].
