Ми знаємо, що збагачення московської скарбниці тривало найпростішими шахрайськими методами — жорстоким розбоєм і банальним злодійством. Послухаймо щодо цього оспівувача «московської державності» М. М. Карамзіна:
«… ярмо Татар збагатило казну Великокнязівську (московську. —
Ця думка ще раз підтверджує, що впродовж усього періоду татаро-монгольського існування, тобто до XVI століття, московські князі були особисто зацікавлені тримати народ в страшному неуцтві, щоб більше красти під маркою ханських податків. Московський князь і його «камарилья» самовільно встановлювали податки, обкрадали своїх підданих надміру, заодно обкрадали й ханів щодо данини.
Лише історична необхідність сприяє розвитку науки, освіти, культури, проведенню широкомасштабних реформ. Тут бачимо зворотне. Московські правителі, поставивпіи перед собою ціль збагачення, були зацікавлені в збереженні відсталості народу, щоб не мати опору. У грабежах під виглядом так званого «збирання землі російської» московський князь взагалі не зважав на мораль навіть дикого звіра — не чіпати зайвого. Він забирав собі абсолютно все. Такий історичний парадокс супроводжував Російську імперію до часу її руйнування.
Пригадайте: тільки з XVIII століття, коли Петру І знадобилися освічені люди для організації мореплавання, картографії, артилерійського обчислення, нарешті, для власного виробництва сучасної, на ті часи, зброї, заліза тощо, лише відтоді окремим прошаркам суспільства у примусовому порядку було велено здобути освіту. Саме велено, і в примусовому порядку. Для потреб імперії! Але 500 років житія в глухому закутку Європи, часи відсталості, варварства та дикості не минули марно. На реформи Петра І чекав жорстокий опір — як незатребуваність загальнолюдської культури в Московії. Адже й нині російська людина, як кажуть, мудра по шкоді, вона завжди має виправдання своєї відсталості, вона схильна до містицизму — так званої російської ідеї. І це закономірно. Всяка реформа в Російській імперії розроблялася не для поліпшення життя людини. Ні! Це завжди був вимушений захід заради продовження російської експансії. Трохи відірвімося від цілі розділу і простежмо головні реформи Російської імперії, починаючи від Івана Грозного:
— Реформи Івана Грозного були спричинені неможливістю ведення швидких широкомасштабних завойовницьких воєн. Протест московитів довелося душити опричниною й страшним деспотизмом московського князя. Ми знаємо, що всі старання Івана IV просунутися на захід були марні. І принесли численні на ті часи нещастя. Московія заради експансії Івана Грозного поклала на плаху понад три мільйони людських життів. Результат: провал у час Смути та животіння протягом сторіччя.
— Реформи Петра породили ті ж причини, що й за Івана IV: завоювання чужих земель. Завоювання були істотні й знову призвели до виснаження скарбниці та зубожіння народу. Почався занепад на 40 років.
— Реформи Катерини II дали змогу наповнити скарбницю грішми і паралельно вести широкомасштабні завоювання. Саме Катерина II ввела остаточне рабство в своїй країні; при ній підкорені народи —
— Наступним реформатором в Росії був Олександр II. Це за його правління було скасоване кріпацтво. Багато сучасних великоросів-державників намагаються приписати Олександрові II мало не статус «великого батька нації». Чергова імперська брехня. Причиною скасування кріпацтва стала поразка Росії в Кримській війні. Російська армія була розгромлена на своїй території. Обмежений експедиційний корпус військ Англії, Франції, Туреччини і Сардинії вщент розбив російську армію у Криму. Війна на власній території тривала з вересня 1854 року до вересня 1855 року, і Росія за цей час не зуміла забезпечити вирішальну перевагу сил. Кріпак до війни технічної був непридатний. Він міг стати лише гарматним м'ясом. І цареві Олександру II не було куди подітися. Для наступної експансії цар змушений був звільнити селянина від рабства, щоб він здобув принаймні початкову освіту. Росії не залишалося нічого іншого, як знову кинутися навздогін Європі. Вільний селянин міг принести в скарбницю значно більше доходу, ніж раб-кріпак. Ось де розгадка скасування кріпацтва — потреба наповнити скарбницю для нової експансії.
І знову Росія воює: Ватіканська війна, війна на Далекому Сході з Японією. Нова нищівна поразка від маленької Японії. Знову експедиційний японський військовий корпус перемагає російську армію.
— У Росії новий реформатор — цього разу Петро Столипін. Селянина примусово і з безвиході погнали з України та Центральної Росії в Сибір і на Далекий Схід освоювати нові землі. Реформи Столипіна Росія повністю не завершила. Автора реформ застрелили. Але навіть цей короткий перепочинок дав змогу наповнити скарбницю грішми, припинити селянські бунти. І як ви гадаєте, що коїть Росія? Звісно! Знову війна за переділ світу. Перша світова війна. Жорстока поразка, і як результат — при владі російські більшовики.
— Знову реформи більпіовиків: колективізація, індустріалізація тощо. А в принципі — підготовка до війни. Тепер уже більшовицька експансія. Якщо царська Росія мала на меті завоювати Константинополь і вийти до Середземного моря та Індійського океану, то в більпіовиків була мета більш солідна — світове панування!
Друга світова війна, Корейська війна, В'єтнамська війна, Ангола, Куба, Мозамбік, Афганістан…
У жорстокій «холодній» війні Російська імперія в 1991 році розсипалася, як картковий будиночок. На той час були авіаносці, ракети, сто тисяч танків, але не стало хліба, молока, зубної пасти, мила.
А тепер підсумуємо:
• реформи Івана Грозного. — Лівонська війна. Поразка. — Занепад на 100 років;
• реформи Петра І. — Експансія на захід, схід, південь. — Занепад на 40 років;
• реформи Катерини II. — Війни Катерини II, Олександра І, Миколи І. — Поразка в Кримській війні 1854–1855 років;
• реформи Олександра II. — Війни Олександра II, Олександра III, Миколи II. — Поразка 1905 року у війні з Японією;
• реформи Петра Столипіна. — Перша світова війна. — Поразка у війні 1914–1918 років. Розвал царської Росії;
• реформи Леніна — Сталіна. — Фінська війна, Друга світова війна, «холодна» війна. — Поразка. Розвал радянської Російської імперії.
Росія, тепер уже розполовинена, знову проводить реформи. А народ, як завжди, страшний жебрак. Реформи знову ведуться не на благо народу. Автор сподівається, що читачі розуміють, для яких цілей проводяться сьогодні в Росії реформи. Здогадуєтеся? Росія й нині проповідує свої геополітичні інтереси. Ще не відмито бруд і кров від великої бійні в Афганістані, а вже пролилася кров у Чечні. Про це важко говорити — ми стоїмо на порозі нової експансії! Ось для чого завжди проводилися реформи в Росії.
Але повернімося в шістнадцяте століття. Найбільше лихо російської людини, як тієї, що отримала диплом, так і зовсім неписьменної, — незнання свого минулого. Саме незнання призводить до найбільших трагедій. Усі правителі Московії, а згодом Росії, намагалися спотворити, зіпсувати, прикрасити історію «великоросів», щоб використати брехню в корисливих цілях правителів. Це не вимисел! Той же Іван Грозний власноручно підчищав літопис — факт, встановлений істориками. Але хіба ви почуєте про це з вуст «великороса-державника»?
Давайте усвідомимо: «міцна державність» розуміється істеблішментом, а нерідко простою людиною, як «суто російська» і навіть «споконвічно російське явище». А існувала ця «державність російська» лише у формі деспотичної влади, спершу — московської, варварсько-князівської; згодом — царсько-кріпосницької; і, нарешті, комуністично-радянської. Жодної іншої державності «великоросійське» суспільство не знало. Отже,
