загальною чисельністю (у різні роки) від 60 до 160 тисяч осіб. Комплектувалися армії переважно вихідцями з південних губерній, включаючи нинішні області Воронезьку, Курську, Орловську, Білгородську, Чернігівську, Сумську, Київську, Полтавську, Харківську, Дніпропетровську, Запорізьку. Панові Лужкову не варто забувати, що перші чотири з названих областей у ті часи звалися Слобідською Україною, де проживали українці. Я навіть подавав виписку із ВРЕ, третє видання, панові Солженіцину, підтверджуючи цей факт. Повторювати не буду.
Отже, від Воронежа й Орла до Запоріжжя й Києва, на території, завойованій на той час Російською імперією, проживало (1770 рік) не менше, як 4,5 мільйонів українців. Я свідомо занижую цю цифру.
Якщо згадаємо, пане Лужков, що військову повинність відбували кріпаки, чим по-варварськи ви облагодіяли «братів», від 100 осіб — один у примусовому порядку, то одноразовий річний призов становив не менше 45 тисяч солдатів. Загалом за двадцять років Російською імперією було «забрано в москалі» близько мільйона українців!
А оскільки імперія в ті роки вела загарбницькі війни по всьому периметру держави (війна із Пруссією, завоювання Сибіру, війни зі Швецією і Польщею, захоплення Казахстану, перські походи тощо), зрозуміло, де склали свої голови солдати-українці: ясна річ, у боях від Кубані до Дунаю, хоча побували і в інших місцях.
Не варто забувати, що в 1796 році, після третього поділу Польщі, в Російській імперії кількість українського населення збільшилася до 10–12 мільйонів людей.
Так що «гарматний матеріал» потроївся. Стало можливим призивати в армію по 80 — 100 тисяч українців на рік.
Погляньте, Юрію Михайловичу, на таблицю — де проживали українці і в якій кількості (кінець XVIII століття). Таблицю складено за «Історією України» Ореста Субтельного:
| № з/п | Територія | Площа, тис км2 | Населення, тис. осіб |
|---|---|---|---|
| 1. | Гетьманщина (або Малоросія) (у складі Російської імперії) | 92 | 2300 |
| 2. | Слобідська Україна (у складі Російської імперії) | 70 | 1000 |
| 3. | Південна Україна (у складі Російської імперії) | 185 | 1000 |
| 4. | Правобережна Україна (після третього поділу Польщі — у складі Російської імперії) | 170 | 3400 |
| 5. | Східна Галичина (імперія Габсбургів) | 55 | 1800 |
| 6. | Закарпаття (імперія Габсбургів) | 13 | 250 |
| 7. | Буковина (імперія Габсбургів) | 5 | 150 |
| Загалом: | 590 | 10000 |
Саме за цією «Історією України», написаною професором Йоркського університету Орестом Субтельним, на Заході вивчають історію українського народу.
До речі, пане Лужков, Росія чомусь вивчає не історію російського народу, його становлення й розвитку, а історію Російської держави, намагаючись завуалювати, що сама ця держава відбрунькувалася від імперії Золота Орда, і базовим етносом московської держави стали фіно-татарські племена. І починаєте ви вивчення історії своєї держави зовсім нелогічно — з Києва, а не з норманського минулого династії Рюриковичів. Якось із середини починаєте, зовсім забувши, що історію держави творить народ, а не його володар — зайда.
Навіщо російському істеблішменту знадобилася ця неправда — давно всім відомо.
Повернімося в чорноморські степи.
Зважаючи на подану тут таблицю, сподіваюся, пане Лужков, ви чітко розумієте, чиїми кістками вимощені степи Причорномор'я та Криму. Не забувайте й те, що з X до XVI століття ця земля або взагалі належала українцям, або вони в неї ходили, як до себе додому. А московити, ваші предки, у ті часи відзначалися, як правило, на річці Ока й значно північніше.
Настала пора, Юрію Михайловичу, поговорити «про місто російської слави — Севастополь». Як ми розуміємо, слава до міста Севастополя прийшла за часів оборонних боїв Кримської війни в 1854–1855 роках і бойових дій Другої світової війни під Севастополем (1941–1942 роки й 1944 рік).
Отже, освіжімо в пам'яті факти Кримської війни XIX століття.
Воєнні дії в Криму почалися з висадки десанту супротивників Росії 2 (14) вересня 1854 року. Обмежений союзний десант (війська Англії, Франції й Туреччини) складався з 62 тисяч вояків і висаджувався
