Президента, яку без жодного звуку відчинила Сільвія своїм ключем. Звідки він у неї взявся, зрозуміло без пояснень. Сільвія знала, що Президент звик спати сам - облюбована наложниця покидала спальню тоді, коли він починав позіхати. Отож трійка месників діяла без вагань.
Макаров не встиг і повіками кліпнути, як Ендрю миттєво заштовхав у його рота якусь ганчірку, а Семен зав’язав йому руки. Хвилин через десять Президента легко (бо важким тут не був ніхто) внесли до обсерваторії й майже чемно посадили у Прокопове крісло. Сам Прокіп лишився на чатах, а Лі Чунь попросив замкнути його в бібліотеці. Операція вдалася навіть краще, ніж розраховував Ендрю.
Відтак Макарова запхали у скафандр. Кляпа з рота, звичайно, витягли, але наказали мовчати. Підштовхуючи, наче більярдну кулю до лузи, спрямовували Президента до відомої нам печери. Сільвія повернулася до президентського палацу, де мала помешкання. І лише тоді, коли операція успішно завершилась, термоядерна електростанція знову подала струм.
Опинившись у штабі братства, Президент дав волю своєму гніву. З лютим подивом спиняючи погляд то на екранах, то на кам’яних стінах добре обжитої печери, вигукував:
- Та це ж зрада, зрада! - І, втупившись в обличчя Ендрю, волав: - Ага! Тепер ясно, чому не діяв екран зовнішнього огляду. Тебе я пам’ятаю, злочинцю. Лише ім’я твоє забув. Та це не має значення. Твоє місце у в’язниці. Накажу Гердові протягом тижня висмоктувати повітря з вашої камери. Потроху, щоб надовше вистачило. Ти задихатимешся, але померти не зможеш... А це що за печера? Звідки вона взялася? Яка ж бездарність - цей Герд! У нього під носом споруджують... Гм-м, як це назвати?.. Ні, ви тільки подумайте! Розв’яжіть мені руки, босячня нещасна! Я вам перелічу зуби...
Ендрю, вдоволено посміхаючись, споглядав, як сіпалося від люті видовжене обличчя Макарова. Семен виглядав пригнічено.
- Так, пане Президенте, - мовив нарешті Ендрю. - Ось що, шановний, вам належить зробити. Я викличу до відеосе-лектора Герда, а ви накажете негайно звільнити академіка Кривошеєва й нашого гостя. До речі, Варта вам не подарує насильства над їхнім колегою.
- Я накажу Гердові відшукати оцей притон і живцем здерти з вас шкіру.
Скрипнувши зубами, Ендрю звернувся до вчителя:
- Семене, погуляй з півгодини. В мене є інтимна розмова з Президентом... Власне, ти можеш вирушати просто до в’язниці. Наші друзі будуть звільнені, можеш не сумніватися. Приводь їх сюди. І якомога швидше.
Тим часом у в’язничній камері також не спали. Кривошеєв і Максим, лежачи на голих матрацах, неголосно перемовлялися. Те, що їхню розмову, безумовно, записували на плівку, довелося ігнорувати.
- Спробую зв’язатися з нашим головним. Він мусить знати, що мене затримано, - задумливо дивлячись у стелю камери, сказав Максим.
- Як ви зв’яжетесь? - здивовано запитав Кривошеєв. - Хіба у вас є рація? Але ж нас роздягали наголо. Як вам вдалося її пронести? - Зненацька спохопившись, Іван затулив рота долонею. - Дурень! Я не повинен був цього казати.
Максим засміявся:
- Моєї рації вони не відберуть. Я вмію проходити крізь стіни.
- Вам можна позаздрити, Максиме: ви ще здатні жартувати.
- Які там жарти? Хто не володіє цим умінням, той для Галактичної Варти не годиться. До речі, ця властивість людської природи, так звана медитація, була відома ще нашим далеким предкам.
- Для кого далеким - для вас чи для мене? Тут-бо наші з вами уявлення не співмірні.
- Ще б пак! Для мене ви також далекий предок. Але не про це мова, пане Кривошеєв... Мені треба зосередитись.
Максим заплющив очі. У Кривошеєва було таке враження, ніби він раптово заснув. Так тривало кілька хвилин. А прокинувшись, Максим підвівся з ліжка й почав швидко ходити по камері. На обличчі проступала заклопотаність, у рухах з’явилися рвучкість і нетерпіння.
Кривошеєв мовчав, очікуючи, що Максим сам пояснить причину свого раптового збудження. Нарешті гість-полоня-ник спробував заговорити:
- Вони зважились на таке... Цікаво, що їм це вдалося... Ми не довго тут засидимось.
- Не розумію, - невдоволено буркнув Іван. - Говоріть ясніше.
Максим підвів очі до стелі: мовляв, нас підслуховують. Відтак заговорив тоном професора, що читає лекцію студентам:
- Коли ми дивимося на людину й думаємо, що бачимо її такою, якою вона є насправді, - ми дуже помиляємося. Наші очі споглядають не власне людину, а лишень білкового робота, котрим послуговується людина. Саму ж її ми не бачимо, бо в сутності своїй вона зовсім не тіло... Я хочу сказати: не речовинне утворення. Власне, людина - організм астральний. Деякі люди вміють жити на двох планах - на речовинному й астральному водночас. Чули про таке?..
- Чув, - починаючи розуміти, про що йдеться, відповів Кривошеєв. - Мені ще на Землі доводилося про це чути. Індійські йоги запевняли, що вміють жити поза тілом. Тіло при цьому можна покласти в труну й засипати землею. На цілий місяць. А через місяць відкопували - й воно оживало.
- Йоги справді дещо знали про життя в астралі. Але то був тільки буквар, не більше.
Після паузи Максим поважним тоном звернувся до Кривошеєва:
- Мені треба порадитися з нашим керівником.
- Але чим я можу допомогти? - безпорадно знизав плечима Кривошеєв.
Максим пояснив з дружньою посмішкою:
- Тим, що не звертатимете на мене уваги. Якби я вам цього не розповів, ви б не збагнули, що зі мною діється. Може, й лікаря б викликали.
- Гаразд, - напівжартом відповів Іван, - продирайтеся крізь стіни. Я почергую біля вашого біоробота.
Нараз Максимове тіло зробилося схожим на мумію - не здригнуться брови, не ворухнуться губи. Мовби це й не людина, а лишень подоба людини, виготовлена з гутаперчі. Цей стан тривав понад півгодини. Потім Максим розплющив очі, хвилин зо дві пролежав непорушно - й, бадьорий, відсвіжений, звівся на ноги:
- Варта стежить за тим, що діється в колонії. Радять іще раз поговорити з Макаровим. Якщо не допоможе... Тоді вони самі ним заопікуються.
- Невже ви справді побували на своєму кораблі? - вислухавши Максима, запитав Іван.
- Не на своєму. Я побував на базі. Пригадуєте Фіолетового Геракла?
- Виходить, поруч з нами є люди звідти, від вас... Вони все бачать і все знають... А ми про них не знаємо нічого.
- Виходить, - з дружнім лукавством відповів Максим. І вже серйозно додав: - Яка б то була варта, коли б вона нічого не бачила й не чула?.. Всесвіт живий усюди. Вістрям шпильки не відшукати місця, де б не було життя.
Не встигли вони завершити розмову, як до камери увійшов Герд:
- Президент наказав вас звільнити. Не гнівайтеся на мене, благаю. Я тільки виконував службовий обов’язок.
“Скільки ж їх було! - подумав Кривошеєв про Герда. - Вони завжди однакові. Не почувають себе винними, бо тільки виконували накази. Насправді ж вони винні тим, що не зуміли стати людьми. Але цього їм пояснити не можна - не второпають”.
Якби навіть Семен їх не покликав, Максим все одно повів би Кривошеєва до штабної печери: перебуваючи в ас-тралі, він чув і бачив усе, що там діялося. Зараз не можна дістатися до штабу через обсерваторію - спершу слід позбутися Гердових шпиків, загубитися в катакомбах, а вже потім продиратися туди, де тепер перебував Президент. Ендрю, видно, непоганий співбесідник, якщо зумів так швидко умовити Макарова, аби той звільнив інженера й галактичного гостя.
Та ось нарешті Президент зустрівся з представником Галактичної Варти. Обличчя в Макарова було зім’яте, в очах згустилася втома. Мабуть, за допомогою Ендрю він дещо встиг зрозуміти - принаймні йому не довелося пояснювати елементарних речей. І все ж пихи у нього не поменшало.
- Я волів би, щоб цих, - Макаров з ледь прихованим презирством показав на Семена й Ендрю, - тут не було. Я вже зазнав доволі принижень. Годі! Плебс мусить знати своє місце.
- Ми всі тут однакові, - зауважив Кривошеєв. - У твоїх жилах, Степане, тече не голуба кров. Мені це
